Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ірина Подсмашна з чоловіком була у Києві в Національному інституті Раку, і з новин дізналася, що село, де вона жила, окупували росіяни.
Автор: Жіночий консорціум України
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ірина Подсмашна з чоловіком була у Києві в Національному інституті Раку, і з новин дізналася, що село, де вона жила, окупували росіяни. Тож повертатися їй уже не було куди. Свого часу через росіян їй довелося полишити Крим, тепер - Херсонщину. Потрібно було вирішити купу побутових питань, бо ж речей з собою не мали і забрати щось звідти змоги не було. Жінка не розуміла, що далі робити, до всього постійні обстріли, неспання, хвилювання. Пані Ірина не соромиться розповідати, що тоді звернулася до психолога, бо зрозуміла: потребує допомоги фахівця. І це виявилося ефективним. З часом, коли стало легше, почала шукати можливостей як роботи, так і грантів. Утім, каже, комусь не підходив її вік, комусь було потрібне знання англійської, а хтось відкрито запитував, чи повернеться вона на Херсонщину, як буде така можливість. Відверто казала, так, мріє повернутися додому, на Херсонщину. І чула відмову. Каже, такий досвід зовсім не сприяв тому, щоб повірити у власні сили, повірити в себе.
Десь минув рік, коли пані Ірина вирішила пошукати в іншому напрямку, так подала заявку на участь у грантовій бізнес-школі Sea-Wee. І… пройшла. Бізнес-план пані Ірини про розвиток корисних смаколиків: фріпсів, овочевої, фруктової та фруктово-овочевої пастили та зефіру. Розповідає, захистила бізнес-план із першого разу, дуже цінною була менторська підтримка. Особливо після року зневіри. Так, важливо те, що отримала грант на таке потрібне обладнання, але не менш важливою була моральна підтримка. «Я отримала віру в власні сили, познайомилася з дівчатами, бо був вакуум у спілкуванні, вони ділилися, як вирішують питання, надихнулася їхніми історіями. Тепер намагаюся все використати не лише собі на користь, тож почала волонтерити. Насправді це системна історія – коли ти щось починаєш, то підтягуються інші сфери», - каже пані Ірина. Крім того, жінка більш професійно почала займатися таргетом, підприємництво дало старт усьому, змінило життя на 180 градусів, змінило акценти і перспективу, планів купа. За грантом жінка отримала сушарку, кухонну машину, вауууматор і слайсер. Оскільки її бізнес сезонний і взимку його розвивати трохи складніше, нині зосередилася на просуванні, розробляє авдентику для проєкту, займається створенням сайту, прагне вирішити маркетингову складову до сезону, коли почнуться більші обсяги.
І додає: «Мій бізнес зараз не обмежується виготовленням смаколиків, я допомагаю дівчатам, які виїхали за кордон, налаштовувати таргет, я ще й маркетолог. І це важлива складова будь-якого сучасного бізнесу. Бо от, приміром, на ринку багато смаколиків, тож потрібно відрізнятися не лише якістю, а ще й попрацювати над лицем бренду».
«Нині ми не дуже багато заробляємо, - розповідає жінка, але отримуємо задоволення, можливість самореалізації та перспективи, знайшовся сенс, є плани, цілі рухатися далі і розвиватися. В мене є завдання, які треба виконувати, і це підтримує. Це не дає змогу горювати, бо рухаєшся вперед, плюс нове спілкування. Нині шукаємо людину, яка візьме на себе ще низку питань щодо виробництва».
Жінці доводиться вирішувати побутові проблеми на Київщині і питання щодо виробництва у столиці. Та попри все планує розширення бізнесу: більше виготовляти, нова рецептура і нова продукція.
На запитання, де знаходить на все сили, відповідає: «Я зробила для себе вибір, і це мене надихає. Знаєте, я ж української у школі не вчила, от буквально нещодавно її опанувала. Я дуже вболіваю за свою країну. Я хочу робити те, що від мене залежить, і я завжди вірила, що все залежить від нас. Мені часто кажуть, що я неправа, але я ніколи з цим не погоджувалася і завжди рухалася в своєму темпі, і бачила сенси. Сили я черпаю і буду черпати в собі і в своєму баченні розвитку своєї країни. Для мене це надважливо. Я не хочу інакше, і мене вже ніхто не переконає в протилежному. Мені завжди казали, що в мене є стержень, раніше я не дуже розуміла, що вони мають на увазі. Тепер знаю, про що це. Мене завжди надихала історія, як людина вчиться ходити: малюк не думає, я впав і далі не піду, він падає і встає. Якщо я не буду рухатися, то буду маленькою дитиною, яка застрягла в моменті, коли людина нічого не робить, вона себе зраджує, бо якщо сидіти і плакати, нічого не зміниться – я пробувала».
Матеріал створено у рамках проєкту Жіночого консорціуму України «Своєчасна та належна допомога та підтримка населенню, яке постраждало від війни».
15 квітня 2026 р.
У чотирьох територіальних громадах Київської та Чернігівської областей триває реалізація проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни», спрямованого на зміцнення психічного здоров’я жінок та посилення їхньої ролі у відновленні й згуртованості громад, що постраждали від війни чи гендерно зумовленого насильства.
12 квітня 2026 р.
Великдень для нас – це не лише данина традиціям, а й символ незламної віри у відродження та силу життя. Це свято нагадує нам, що після найтемнішої ночі завжди приходить світанок, а після важких випробувань перемагає світло!
26 березня 2026 р.
У громадах, де реалізується проєкт «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни», жінки отримують можливість не лише долати наслідки травматичного досвіду війни, а й ставати ініціаторками змін. Цей проєкт реалізується ЖКУ за технічної підтримки ООН Жінки та фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
