Пані Ольга Шевченко виїхала зі Слов’янська Донецької області до Київщини. Каже, після 24 лютого 2022 року були думки, що то ненадовго, можливо, вдасться пересидіти. Але після того, як російська ракета влучила в будинок її подруги і та загинула, зрозуміла, що треба рятувати своє життя, а також життя матері та бабусі. Полишала рідний дім ридаючи.
Автор: Жіночий консорціум України
Пані Ольга Шевченко виїхала зі Слов’янська Донецької області до Київщини. Каже, після 24 лютого 2022 року були думки, що то ненадовго, можливо, вдасться пересидіти. Але після того, як російська ракета влучила в будинок її подруги і та загинула, зрозуміла, що треба рятувати своє життя, а також життя матері та бабусі. Полишала рідний дім ридаючи. Щоб хоч якось нині відволіктися від невтішних думок, прагне бути корисною армії: допомагає робити свічки на фронт та готує щось смачне. Але наголошує - на Київщині їй подобається, вдячна людям, що добре її прийняли.
До війни пані Ольга була кераміком. Розповідає, процес виготовлення кераміки знає від початку до кінця, то творча робота. Проте після переїзду знайти собі роботу за фахом не змогла. Тепер думає, в чому цікаво б було себе реалізувати. Важливим кроком на цьому етапі був тренінг зі працевлаштування Жіночого консорціуму України. З командою ЖКУ пані Ольга познайомилася ще раніше, після окупації Київщини команда приїжджала і в село, де вона нині живе, – в Литвинівку. Тоді і відбулося знайомство і подальші спілкування та співпраця.
Після тренінгу із працевлаштування пані Ольга остаточно зрозуміла, що треба починати щось своє, бо треба розвиватися, треба рухатися далі. Тож записалася на курси з епоксидної смоли. Заняття надихають, адже цей напрям вимагає творчого підходу, а це саме те, що дуже подобалося в кераміці. Навіть більше – вже пані Ольга налагоджує контакти з продавцями, щоб зрозуміти найближчі перспективи в цьому напрямку, що можна планувати, які є варіанти.
«А ще тренінг був корисним для усвідомлення того, що я знаю і вмію значно більше, аніж думала» – каже пані Ольга. Навіть більше – думала, що її знання і вміння нікому не потрібні. Виявляється, потрібні! Після тренінгу, розповідає, ходила на співбесіди на ті посади, які раніше навіть не розглядала. Тренінг дав багато і для розуміння інших. Вкрай корисним було спілкування з учасницями тренінгу, з’явилися контакти, навіть уже є спільні ідеї. «Мені легко порозумітися з людьми, каже пані Ольга. – Я люблю людей, люблю спілкування, взаємодію».
Щодо власної стратегії, як не опускати рук і попри все рухатися далі, то пані Ольга каже – головне пробувати. Іти, навіть якщо щось не виходить. Ну, не вийшло, це не катастрофа, треба дивитися на щось інше! І додає: «Я вірю, що повернуся додому і там застосую все те, чого навчилася тут, це моя найбільша мрія»
Матеріал створено у рамках проєкту Жіночого консорціуму України «Своєчасна та належна допомога та підтримка населенню, яке постраждало від війни»
3 липня 2026 р.
Сьогодні словосполучення «гендерна рівність» звучить у медіа, на конференціях, у державних програмах і громадських дискусіях. Ми можемо сперечатися про темпи змін, говорити про нові виклики чи недосконалість рішень, але навряд чи когось здивує сама розмова про рівні права та можливості жінок і чоловіків. Але 20 років тому все було зовсім інакше!
1 липня 2026 р.
Повномасштабне вторгенення суттєво вплинуло на життя українських громад. Поряд із безпековими викликами загострилися проблеми психологічного благополуччя та гендерно зумовленого насильства, особливо у сільських і віддалених населених пунктах, де доступ до підтримки часто обмежений.
30 червня 2026 р.
У невеликих громадах особливо цінними стають простори, де можна не лише зустрітися, а й відчути підтримку, поділитися переживаннями та знайти внутрішні сили рухатися далі. Саме таким місцем відтепер стане кімната психологічного розвантаження «Острівець спокою. Простір довіри», створена у Крутівській громаді Чернігівської області в межах проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни».
