З початку цього року ГО «Жіночий консорціум України» за підтримки BICE організував неформальну школу з прав дитини. Різноманітні тренінги, семінари, творчі зустрічі об`єднувала одна тема: «Що я можу зробити для країни, якщо я дитина?». Завдяки онлайн формату до занять у школі могли долучитися діти та підлітки з різних куточків України.
Автор: Жіночий консорціум України
З початку цього року ГО «Жіночий консорціум України» за підтримки BICE організував неформальну школу з прав дитини. Різноманітні тренінги, семінари, творчі зустрічі об`єднувала одна тема: «Що я можу зробити для країни, якщо я дитина?». Завдяки онлайн формату до занять у школі могли долучитися діти та підлітки з різних куточків України.
Зустрічі в онлайн школі так надихали, що слухачі вирішили провести літературний онлайн-вечір. Як вони самі визначили, щоб об'єднати українську молодь у такій творчості, заохочувати розвивати українську літературу та ідентичність, а також поділитися переживаннями. Особливо тими, що пов'язані з війною, яку молоді люди могли пережити в прифронтових містах або під окупацією. Або просто показати себе та свою творчість та особисті переживання.
Твори публікуються за згодою авторів. Жодних фотографій і прізвищ у цій публікації немає задля безпеки дітей.
Лейлек
Єкатєрінє 2-й від Л
Твої кістки давно згнили,
А я все ходжу по землі.
Твої легені вже пусті,
А я все ходжу по землі.
Твої кишки давно вже з'їли хробаки,
А я все ходжу по землі.
Твої очниці вже пусті,
А я все дивлюся на свої степи.
Хотіла ти зробить стрибок?
Зробила.. у калюжу.
Твої уста давно німі,
А я все белькочу і навіть уві сні.
І не заткнеш мене нічим
Бо ні тебе, ні клятої імперії
Давно уже нема.
Твої кати вслід за тобою в ад пішли,
А мій народ все ходить по землі.
Твоїх рабів давно вже з'їли хробаки,
А мій народ все ходить по землі.
Твій гнилий дух давно гуля на болотах,
А мій народ звільняється від гніту.
Твоїх нащадків втопить море,
Затоптають гори, покусають змії,
А ми станцюємо хайтарму на землі своїй!
Діана
Рятує слово: «Україна!»
Ми обирали гарний шлях,
бо Батьківщина в нас єдина.
Щоб всі питали: «Звідки ти?»,
і врятувало: «Україна!».
Ми мандрували по містах,
вивчали мови і стежини.
Але ніхто нам не співав
про велич нашої країни.
Всі знали інший, кращий світ,
не українські полонини.
А ми хотіли, щоб про нас...
І щоб також про наші мрії...
Та в день один, прийшов з мечем,
великий ворог, як тварина.
Та панувати не дамо,
бо тільки тут є справжні крила.
Ми будували стільки днів,
що в нас забрали за хвилину.
Але ніколи не вкрадуть,
у нас ні вербу, ні калину.
Ми не пропустимо біду-
земля тут наша і родина!
Бо українець-назавжди!
Бо українець-це людина!..
Тепер про це співає світ,
про нас говорять: «Справжня сила!».
Змінилось все, що вже було,
брехню, як завжди, правда вбила.
Тепер насправді, хоч болить,
хоч кров за волю в цю хвилину.
Та ось в питанні: «Звідки ти?»,
рятує слово: «Україна!».
Софія
іноді, сама не знаю
хто я?
і вся ця ваша рефлексія
ще більше заганяє в кут
чим більше розмірковую над тим
що буде завтра
тим більше розумію
в чому смут
мені не хочеться пірнати в глибину себе
питати щось
вишукувать
це краща більш робота лікарів
або психологів,
мабуть.
мабуть мені хотілось жити би моментом
і відчувати все життя на смак
ігнорувати всих людей токсичних
і жити так, ти хочеш як
і от
замислившись майбутнім
десь пропадає смак життя
можливо - це відповідальність
або дорослішання... Га?
як це тепер ото поясниш?
можливо, плани всі
які складали на майбутнє
були лише чорновиком
але напевно справжнє щастя
є на поверхні тим човном
Ганна
Один маленький рух!
Назустріч Сонцю.
Єдина усмішка, солодке забуття.
Хто ж знав: стежина ця для горця
Була дорогою всього його життя.
Він йшов вперед, згинаючи коліна.
Падав, спотикання, і сповзав.
Сили в нього не забрала та мілина:
Він до останнього, крізь біль, вставав!
Прокидався уві сні і ревно плакав:
Жахи наздоганяли позаду.
Та ці зусилля не зникають марно.
Ніщо не вб‘є його палку жагу!
Ніби титан, простенький чоловік,
У нього шапка в‘язана, а чоботям - літ двадцять,
Ношу, муку неустанно на-гора котив,
І промінь світла він ловив крізь пальці.
Угледівши раптово свій кінець,
Він озирнувся з острахом на серці.
Та не сказав примхливе: «Молодець!»
Лиш душу вгамував, що вгору рветься.
15 квітня 2026 р.
У чотирьох територіальних громадах Київської та Чернігівської областей триває реалізація проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни», спрямованого на зміцнення психічного здоров’я жінок та посилення їхньої ролі у відновленні й згуртованості громад, що постраждали від війни чи гендерно зумовленого насильства.
12 квітня 2026 р.
Великдень для нас – це не лише данина традиціям, а й символ незламної віри у відродження та силу життя. Це свято нагадує нам, що після найтемнішої ночі завжди приходить світанок, а після важких випробувань перемагає світло!
26 березня 2026 р.
У громадах, де реалізується проєкт «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни», жінки отримують можливість не лише долати наслідки травматичного досвіду війни, а й ставати ініціаторками змін. Цей проєкт реалізується ЖКУ за технічної підтримки ООН Жінки та фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
