Як домовлятися з дітьми про гаджети і трішки повернути їх в офлайн

Сучасні діти дуже рано, фактично у перший рік життя, знайомляться з гаджетами і звикають до них. Залежність формується швидко. Дитина тікає в цифровий простір щоб за допомогою коротких відео, коротких текстів, без зусиль і напруги отримати легке і швидке задоволення. При цьому несформована психіка стикається з певним типом стимуляції, який дуже відрізняється від класичного способу розвитку мозку. Ця проблема актуальна зараз в усьому світі. Через тотальну цифровізацію діти не тільки не розвивають мислення, а й схильні до депресій та самогубств.

То що ж робити, якщо гаджети стали для дитини не лише розвагою, а й способом упоратися зі стресом?

Про те, як налагодити стосунки з цифровим світом без постійних конфліктів, тиску та втрати емоційного зв’язку, говорили під час онлайн тренінгу в межах проєкту «Допомога, відновлення, відбудова для дітей та України, про яку вони мріють. Частина IV».

Як пояснила спікерка тренінгу, психотерапевтка Тетяна Пашко, до загальних проблем, які спричиняє цифрове середовище, в Україні додається війна. Тривале життя в загрозах виснажує нервову систему і дітей, і дорослих. Коли реальність сповнена напруги та невизначеності, цифровий світ стає доступним способом відволіктися, заспокоїтися й хоча б ненадовго відчути контроль над тим, що відбувається.

Знайомі ігри, улюблені серіали, короткі відео та спілкування онлайн дають швидке перемикання уваги й тимчасове полегшення. А ще допомагають залишатися на зв’язку з друзями та рідними, навіть якщо вони далеко.

Тому за звичкою постійно тягнутися до телефона може стояти не лише бажання розважитися, а й потреба впоратися зі складними емоціями. Але коли гаджет стає основним способом заспокоєння, дитині набагато складніше розвивати інші навички саморегуляції, витримувати напругу та знаходити задоволення поза екраном. Тобто, розвиватися так, як повинна розвиватись дитина.

Крім того, швидка зміна контенту може ускладнювати зосередження уваги, а постійна цифрова стимуляція витісняє живе спілкування, рухливі ігри та творчість. Наслідки надмірного «зависання» в гаджетах можуть позначатися також на сні, фізичній активності й повсякденному спілкуванні.

Крім того, у мозку дитини, яка постійно «зависає в гаджеті», не виникає звичка формувати причинно-наслідкові зв`язки. Тобто дитина не думає!

Як підкреслила Тетяна Пашко, вирішити ці проблеми можна кількома шляхами. Один із підходів – спільне медіаспоживання. Йдеться про те, щоб дорослі не просто контролювали, скільки часу дитина проводить перед екраном, а й долучалися до її цифрового світу. Наприклад, можна разом подивитися відео, пограти в гру або обговорити побачене. Що саме зацікавило дитину? Чому це смішно чи захопливо? Чи справді все, що показують у відео, відповідає реальності?

Такі розмови допомагають дитині вчитися аналізувати інформацію, розрізняти вигадку й реальність, формувати власну думку. А батькам дають можливість краще зрозуміти інтереси дитини й залишатися частиною її життя, а не лише тими, хто встановлює заборони.

Зменшити час перед екраном без сварок можна з допомогою родинних домовленостей. Наприклад, запровадити «безекранні зони» вдома і час, коли гаджети відкладають усі члени родини – не лише діти, а й дорослі. Зокрема, можна домовитися не користуватися телефонами за столом або під час спільних сімейних занять.

При цьому, за словами спікерки, дуже важливо зменшувати екранний час поступово. Замість раптово забирати телефон краще заздалегідь попередити дитину, що час користування добігає кінця. І не менш важливо запропонувати альтернативу: прогулянку, рухливу гру, настільну гру чи інше заняття, яке допоможе перемкнути увагу.

І ще дуже важливо - домовленості мають бути зрозумілими, послідовними та справедливими. Якщо дорослі самі постійно перевіряють телефон, дитині складно пояснити, чому вона повинна поводитися інакше.

«Мета цифрових правил – не віддалити дитину від гаджетів за будь-яку ціну, а повернути більше простору для живого контакту, довіри й спільного часу в родині, допомогти дитині поступово знаходити інші, офлайнові способи відпочинку, заспокоєння та спілкування», – підсумувала Тетяна Пашко.

Також за її словами важливо пам’ятати: цифровий світ – частина сучасного життя, і повністю виключити його неможливо. Тому завдання дорослих допомогти дитині користуватися ним усвідомлено, не втрачаючи інших важливих способів взаємодії зі світом.

Нагадаємо, що проєкт «Допомога, відновлення, відбудова заради дітей та України, про яку вони мріють» стартував влітку 2022 року у п’яти регіонах: Запорізькій, Сумській, Миколаївській, Київській та місті Києві. А з початку 2026 року у цих же регіонах продовжується інша частина проєкту «Допомога, відновлення, відбудова заради дітей в Україні». За більш як чотири роки роботи десятки тисяч сімей з дітьми, людей з інвалідністю та похилого віку, ВПО, що найбільше постраждалими від війни отримали гуманітарну, просвітницьку та соціально-психологічну допомогу, діти отримали гранти на реалізацію своїх ініціатив у громадах, жінки пройшли навчання у грантовій школі та отримали гранти на розвиток малого бізнесу. Серед багатьох позитивних результатів проєкту став посібник із правилами гуманітарної роботи для ГО, який команда проєкту створила, спираючись на власний досвід роботи. 

Проєкт впроваджується у співпраці та за підтримки ERIKS Development Partner та Radio Aid (Швеція).