«Мій принцип - лише вперед»: історія слухачки бізнес-школи Sea-Wee

 Бізнес пані Cвітлани - сервісний центр з торгівлі та ремонту побутової техніки. Бізнес започаткував її чоловік, згодом вона доєдналася до цієї справи, закрутилося все ще до війни. Жінка сміється, попри те, що справа на перший погляд не жіноча, їй дуже подобається, коли йде на роботу - відчуває, що щаслива людина.

Під час активних бойових дій довкола Чернігова пані Світлана не змогла полишити місто, розповідає, вже була й виїхала, але зрештою розвернулася дорогою, бо зрозуміла, що не може цього зробити. Досі не може згадувати ті події без сліз.

Та попри війну, попри постійні обстріли, відключення електрики своєї справи жінка не полишила. Хоча зіткнулася з проблемою: більшість працівників поїхали, тож потрібно було значну частину роботи брати на себе. Навіть більше, ворожі обстріли пошкодили транспорт, як робочий, так і власний. Осколки зачепили і робоче приміщення. Але робота тривала і триває. Так, потрібно було звикнути до змін,  бо з війною змінилися і клієнти, тепер дуже багато внутрішньо переміщених людей і військових. ВПО шукають техніку для нового місця проживання, зазвичай бюджет обмежений, тож відремонтовані прилади немов знахідка, бо на нові не кожен має кошти.  А ще з’явилися клієнти, які замовляють послуги з-за кордону для своїх літніх родичів, які самі не можуть дістати певні речі. Тішиться пані Cвітлана, що може забезпечити робочими місцями і внутрішньо переміщених осіб. Зокрема, в неї працює чоловік ВПО, який має двох дітей і жінку з інвалідністю. Робота, відчуття, що ти потрібен суспільству, що можеш забезпечити родину - це те, чого вкрай потребують ті, хто через воєнні дії часто втратив усе. Це та підтримка, що дозволяє не впасти духом, а навпаки - думати про майбутнє.

І, звісно, військові, вони в пріоритеті серед клієнтів, розповідає пані Cвітлана. Їм потрібні і пральні машини, і морозильні камери тощо, і все це треба швидко. І лагодити те, що в них вийшло з ладу, теж треба швидко.

Щодо гранту, то частина обладнання вже є, частину - ще чекає, бо їде з Польщі, а на кордоні нині черги.

«Проєкт Жіночого консорціуму України дуже допоміг морально», - каже жінка. Бо спочатку навіть і не сподівалася, що пройде відбір, мовляв, думала, що її власна справа не формат. Утім, зрештою все склалося якнайкраще.

«Не падати духом і лише вперед - це мій принцип, - каже пані Cвітлана. - І, як бачите, він приносить свої результати!»

Матеріал створено у рамках проєкту Жіночого консорціуму України «Своєчасна та належна допомога та підтримка населенню, яке постраждало від війни»