Захист жінок від насильства: як це працює в Австрії

Сьогодні, коли ратифікація Стамбульської конвенції в Україні умисно блокується, варто поглянути на країни, де вона вже давно діє. Й проаналізувати, яким чином тамтешнє законодавство адаптували під норми Конвенції та якими є конкретні механізми захисту жінок від усіх форм насильства.

Австрія одна з країн ЄС, де існує цілісна продумана система подолання проявів насильства, в тому числі й стосовно жінок. Почнемо з найважливішого – першої реакції правоохоронців на факт насильства. За безпосередньої небезпеки жінка може викликати поліцію і стражі порядку за її вимогою заберуть кривдника з дому (навіть якщо він є власником житла), встановивши заборону на доступ до постраждалої строком на 2 тижні. Щоб продовжити цей термін слід звернутися до районного цивільного суду за місцем проживання й отримати ще 2 тижні мораторію на спілкування з людиною, яка може завдати шкоди. Якщо ж кривдник, попри заборони, вперто повертається до жертви, на нього чекає немалий штраф – до 500 євро за кожне порушення, а повторення може призвести до арешту.

Але навіть двотижневий строк - не межа. Якщо загроза зберігається, жінка має можливість отримати тимчасовий охоронний ордер на тривалий час – до одного року з правом продовження. При цьому в документі чітко прописуються локації, куди кривднику вхід заборонений: будинок, місце роботи жінки, школа, дитячий садок тощо. Безпосереднє виселення кривдника із спільного житла здійснює судовий виконавець, а у випадку опору йому допомагає поліція. Отримати тимчасовий охоронний ордер в Австрії можуть і люди із соціально вразливих категорій населення. Їм надається спеціальна судова субсидія, що дозволяє звільнити заявницю від судових витрат та оплатити послуги адвоката.

Низка насильницьких дій в Австрії тягне за собою кримінальну відповідальність. Це, зокрема, нанесення тілесних ушкоджень (умисне та неумисне), незаконне позбавлення свободи, примус (в тому числі й сексуальний), небезпечні погрози. Всі ці злочини вважаються так званими «злочинами публічного переслідування». Тобто обвинувачем в таких справах виступає держава, а погодження потерпілих на порушення кримінальної справи непотрібне.

Важливо, що австрійські законодавці визнали кримінальним злочином таке явище як сталкінг (настирливе переслідування), за яке в нас взагалі не карають. Тобто за переслідування, слідкування, нав’язливі дзвінки, листи по електронній пошті, встановлення контакту через третіх осіб можна отримати серйозні штрафи чи навіть реальний строк.

Жінки-жертви насильства отримують низку преференцій під час судового процесу. Їхній допит відбувається в «м’якому» режимі, в окремому приміщенні, без очних ставок з підсудним, в деяких випадках свідчення записуються на відеокамеру й таким чином демонструються суду. Крім того, служби захисту від домашнього насильства усіх федеральних земель Австрії забезпечують жінці психосоціальний та юридичний супровід справи в судах.

По всій країні діє мережа інтервенційних центрів, які координують дії поліції та соціальних служб й реалізують активний підхід в допомозі жертвам насильства. Вони фінансуються МВС та Міністерством в справах жінок, але керуються жіночими неурядовими організаціями. Центри надають жінкам величезний спектр послуг: юридичне консультування, сприяння в соціальному облаштуванні, психологічна й медична реабілітація, забезпечення жінок та дітей тимчасовими притулками на строк до одного року. В інтервенційних центрах працюють висококласні спеціалісти, а їхній сервіс відповідає кращим європейським стандартам. На національному рівні діє безкоштовна телефонна лінія для жертв насильства, а також недержавна мережа жіночих притулків.

Така струнка й дієва система – це наслідок двох паралельних процесів. Бажання австрійських управлінців та політиків забезпечити усім громадянам однаковий ступінь безпеки та імплементації норм Стамбульської конвенції до законодавства Австрії. Причому, саме Конвенція дозволила зробити систему захисту жінок більш довершеною та цілісною.

Приклад Австрії – найкращий аргумент про тих, хто не хоче ратифікації Стамбульської конвенції, посилаючись на особливий шлях розвитку України. Не відкидаючи національної специфіки, твердо переконана, що в європейської спільноти є спільні принципи. Якщо хочемо остаточно стати її невід’ємною частиною, мусимо прийняти ці принципи та реалізувати їх на практиці.

Ірина Суслова, народна депутатка України