Закликати народжувати більше — означає цинічно ігнорувати суспільні умови материнства, — соціологиня Олена Стрельник

Про традиційні сімейні цінності, проблеми материнства в Україні та способи їх вирішення ІА Дивись.info розпитала соціологиню та гендерну дослідницю.

Олена Стрельник — соціологиня, гендерна дослідниця та авторка книги «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології» вважає, що самими лише закликами народжувати більше, держава не змінить ситуацію на краще. В інтерв’ю Дивись.info вона розповіла про деталі свого дослідження, покладеного в основу книги; проблеми, з якими стикаються матері в Україні та про те, чи готові чоловіки сьогодні брати відповідальність за виховання і турботу про дітей на себе.

Ви присвятили темі материнства ціле дослідження, власне, ваша книга «Турбота як робота» про це. Чому ви приділяєте так багато уваги цій темі?

Книжка народилася з власного досвіду материнства і я вдячна своїм двом дітям, які мене надихнули на це. Зараз і наукові, і суспільні дискусії навколо теми материнства ведуться переважно на рівні того, що держава і суспільство очікують від матерів як відповідальних за демографічне зростання, відповідальних за виховання дітей — майбутніх громадян тощо.

Утім, голоси самих матерів в Україні, які би самі озвучували свої проблеми, звучать вкрай рідко і здебільшого не у серйозних соціально-політичних дискусіях, а у материнських спільнотах. Відтак, моїм завданням було озвучити тему материнства голосами самих матерів, передусім у контексті наукового дослідження. Але я бачу, що сьогодні ця книжка займає своє місце і у поза академічній діяльності. ЇЇ метою було описати проблеми матерів з погляду самих матерів, а не давати їм оцінку, хороші вони матері чи погані.

Як матері реагують на книгу і чи бачать у ній себе?

Це велика втіха для науковиці, коли її знання популяризуються. Активно цю книжку купують мами і вони говорять мені про те, що ті проблеми, які вони не могли самі для себе сформулювати, вони тепер чіткіше розуміють, можуть їх окреслити і назвати. І більше того, вони, читаючи книжку, бачать, що якісь їх проблеми, наприклад, повсякденного догляду за дітьми, не є унікальними, вони є спільними для багатьох матерів. І моя книжка, у тому числі, сподіваюся, зробить внесок у материнську солідаризацію.

У дослідженні я сфокусувалася на тій групі матерів, про яких, на перший погляд, вже все відомо. Це мами, які поєднують оплачувану працю за наймом і виховують дітей віком від 3 до 10 років. Чому я зосередила увагу саме на ці групі мам? По-перше, це мами, які вже зазвичай повертаються до роботи після відпустки по догляду за дитиною. По-друге, ця група цікава тим, що діти віком від 3 до 10 років потребують активної участі батьків у розвитку інтелектуальному, в емоційній підтримці, допомозі та адаптації до дитячого садочка і школи. Відтак, моїм фокусом було дослідити, як виглядає повсякдення цих мам, які працюють за наймом, тобто мають, як правило, фіксований режим праці, що дуже ускладнює їх життя. Я досліджувала, як виглядає їх повсякденне життя і на які ресурси вони спираються.

Можете виділити три основні проблеми, з якими стикаються такі жінки?

Перша проблема — в Україні роль роботодавців у зниженні для жінок конфліктів між материнством і роботою є дуже незначною, порівняно з європейськими країнами. Наприклад, такий механізм як гнучкий режим праці, міг би значною мірою полегшити материнське повсякдення. Йдеться про те, що працівниця(ик) із сімейними обов’язками може вільно обирати час початку і закінчення робочого дня або може у зручний для неї (нього) час накопичити робочі години, щоби потім взяти відгул для вирішення сімейних проблем. На жаль, ці ресурси є дуже незадіяними, мами в Україні покладаються здебільшого на формальну підтримку з боку роботодавця — відпрошується з роботи абощо.

Сучасна мама — це майже друга професія. Це називається інтенсивне материнство: від жінок очікують, і так стається на практиці, що вони більше часу, енергії і сил витрачають на догляд за дітьми, на їх виховання, ніж це було у попередніх поколіннях. На них цей ідеал дуже тисне
Друга проблема — це те, що, як правило, чоловіки в українських сім’ях мало залучені до повсякденного догляду за дітьми. У мене виникла цікава колізія під час дослідження. Там було питання: «Оцініть участь свого чоловіка чи партнера, з яким ви живите, у турботі про дітей і їх вихованні за десятибальною шкалою від 1 до 10». Середній бал був надзвичайно високий — близько 7. Коли я потім ставила конкретне питання: «Що саме ваш чоловік чи партнер робить щодня? Наприклад, чи допомагає він із домашніми завданнями, чи він прасує і пере одяг дитині, чи він контролює режим дня тощо?», виявилося, що участь чоловіків у цих повсякденних діях є низькою. Тобто у суспільстві дуже по-різному оцінюють те, що означає татова турбота і мамина. Як сказала одна з моїх інформанток: «Хороший тато — той, на якого можна іноді покластися. А хороша мама — це повсякденно».

Третє — це конфлікт між робочим часом жінок і необхідністю супроводжувати дитину дошкільного чи молодшого шкільного віку на гуртки, секції. Зараз батьки воліють багато часу та грошей інвестувати в інтелектуальний розвиток дитини. Ми мусимо також враховувати, що матері сприймають сучасний світ і сучасні міста як не дружні для дітей, відповідно, вони бояться відпускати їх самостійно, тож змушені супроводжувати на додаткові заняття, гуляти з дитиною тощо. Як сказала одна з моїх інформанток: «Краще, щоб робочий день закінчувався о 15.00, щоб встигнути на всі гуртки та на всі секції».

Чому так?

Коли я питала своїх інформанток про те, як вони розглядають роль хорошої мами, багато з них казали, що це така супер-жінка, яка встигає все: встигає бути дбайливою матусею, може навчити дитину англійської і математики, при цьому не нервувати, крім того, бажано, щоби вона була реалізована у професії, принаймні, працювала. У нас іще з радянських часів від жінки очікують, що вона буде працювати, єдине — не «надто» багато, щоб не дуже переймалася кар’єрними речами.

Від жінок сьогодні в Україні очікують, що вони будуть успішними в усіх ролях, при чому, ми мусимо зауважити, що очікування від того, хто така хороша мама, сильно змінилися впродовж останніх 20 років. Сучасна мама — це майже друга професія. Це називається інтенсивне материнство: від жінок очікують, і так стається на практиці, що вони більше часу, енергії і сил витрачають на догляд за дітьми, на їх виховання, ніж це було у попередніх поколіннях. На них цей ідеал дуже тисне. З іншого боку, є дуже конкурентна економіка, і на них тисне роботодавець, який очікує, що вони будуть працювати 24/7. Ключова ідея моєї книжки у тому, що жінки затиснуті між цими приписами: з одного боку мами-професіоналки, з іншого боку — хорошої працівниці.

Як вийти з цієї ситуації?

Думаю, що треба говорити про те, що може зробити суспільство. До слова, якщо вже держава і занепокоєна низьким рівнем народжуваності у країні, то закликами повернутися до норм багатодітності, цю проблему точно не вирішити, як і закликами мати щонайменше трьох дітей, які лунали з вуст мера Чернігова.

У книзі я пишу про те, що оптимальна модель — це модель розділеного батьківства, коли догляд за дитиною не просто формально декларується як цінність, а розподіляється між різними суспільними ланками: у сім’ї — між чоловіком і жінкою, у суспільстві — це сім’я, держава і ринок праці.

Щодо сім’ї, я думаю, що могла би покращити ситуацію така ініціатива, як, наприклад, скорочення тривалості батьківської відпустки. При цьому, варто зробити її обов’язково оплачуваною і впровадити квоту для батька, як це, наприклад, працює у Швеції. Тоді у нас є шанс залучити чоловіків до репродуктивної праці, а чоловікам і жінкам покращити баланс сім’ї і роботи.

Друге —державі треба інвестувати у доступні державні якісні сервіси догляду за дітьми. У нас сьогодні катастрофічна ситуація із дитсадками. Дітей, молодше двох років, важко оформити у дитсадок — їх просто не беруть через брак місць.

Те, що люди не розлучалися і заводили багато дітей у домодерній Україні, не означає, що вони були щасливішими. І передумов для повернення до так званої традиційної сім’ї в Україні немає, тому що зараз багато свободи вибору
І третя ланка — це роботодавці. Впровадження, за прикладом європейських країн, робочих місць, дружніх до сім’ї, наприклад, дитячих кімнат при підприємстві. Можливість гнучкої організації праці для працівників із сімейними обов’язками, можливості надомної праці і різних способів підтримки жінок необхідні. Наприклад, у деяких країнах Європи, жінок, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною, компанії залучають до короткотермінових оплачуваних проектів.

На вашу думку, такий тиск на жінок і з боку держави, і з боку роботодавців, і з боку суспільства впливає на рівень народжуваності у країні? Зрештою, жінка може банально боятися народжувати, бо буде вважати, що не впорається з цим.

Абсолютно вірно. І остання заява мера Чернігова, як на мене, дуже цинічна, тому що народжують не українці, а конкретні жінки. І ми мусимо розуміти, що для жінок народження дітей в Україні сьогодні сполучене з низкою ризиків: ризик втратити роботу, бо, на жаль, практики дискримінації жінок є дуже поширеними у нас; ризик бідності, особливо, коли жінка виховує дитину самостійно; ризик суспільної ізоляції через тривалу відпустку тощо. І наявна сьогодні сімейна політика не здатна компенсувати тих ризиків. Відповідно, закликати їх народжувати більше — означає просто цинічно ігнорувати суспільні контексти материнства. Звичайно, єдиний спосіб для жінок уникнути цих конфліктів і ризиків – народжувати менше. Тому це і впливає на рівень народжуваності у країні.

Яка країна є більш комфортною для матерів?

Я би у якості прикладу навела Швецію. Це країна з досить високим рівнем гендерної рівності, але, попри це, у ній вищий за середній по Європі рівень народжуваності. Цей аргумент мав би переконати прихильників так званих традиційних цінностей, що гендерна рівність далеко не завжди призводить до зниження народжуваності. У Швеції суспільство і сімейна політика побудовані таким чином, щоби дати можливість жінкам поєднувати працю і материнство.

Якщо в Україні рівень зайнятості жінок є чітко пов’язаним із кількістю дітей у них (чим більше дітей, тим менше жінка працює), то в Швеції немає такого зв’язку. У Швеції рівень зайнятості мам трьох дітей майже такий самий як і у тих, хто має одну дитину. Це означає, що там це поєднувати легше, у тому числі, через участь чоловіків у репродуктивній праці, у тому числі, через створення дружніх для сім’ї робочих місць.

До речі, про традиційні цінності. Наскільки сьогодні доцільно говорити про них і що взагалі можна вкладати у таке поняття?

Дуже часто розмова про традиційні цінності ведеться у контексті ідеалізації минулого. Начебто колись традиційна українська сім’я була краща, щасливіша. Те, що люди не розлучалися і заводили багато дітей у домодерній Україні, не означає, що вони були щасливішими. І передумов для повернення до так званої традиційної сім’ї в Україні немає, тому що зараз багато свободи вибору.

Попри всі державні заяви, люди і надалі будуть одружуватися чи не одружуватися, народжувати стільки, скільки вони хочуть, чи не народжувати взагалі, жити в різних формах партнерства та ін. Держава може це все ігнорувати і закликати нас до повернення до традицій і тільки поглиблювати прірву між тим, що відбувається насправді і тим, що вона декларує. А може почати впроваджувати зміни.

Чи вважаєте ви, що тати в Україні дискриміновані у своїх правах?

Я би сказала, що йдеться про певний суспільний клімат у ставленні, наприклад, до ситуації, коли чоловік іде в декрет. Дійсно, дуже важить, наскільки суспільство толерує такі практики. Сучасні чоловіки однозначно в емоційному плані стали більше залученими татами, ніж були у попередніх поколіннях. Інше питання, якби чоловіки і хотіли іти у цю відпустку, наскільки їх друзі, працедавець будуть толерувати такі практики? Я припускаю, що далеко не всі роботодавці погодяться «відпустити» тата у таку відпустку.

І знову ж — наскільки соціальна політика стимулює татусів брати таку відпустку? Ми знаємо, що в Україні цей відсоток є дуже низьким — 2%, за даними Мінсоцполітики. Тут ідеться не стільки про якусь дискримінацію, скільки про загальний суспільний клімат, який не толерує такі відповідальні батьківські практики.

А чи готові чоловіки сьогодні брати на себе таку ж відповідальність як і жінки у сферах батьківства?

На жаль, соціологічні дослідження демонструють, що жінки в Україні часто більш готові до змін традиційних гендерних ролей, ніж чоловіки. Вони значно частіше говорять, що тато у відпустці по догляду за дитиною — це нормальний та бажаний варіант. Вони є більш прогресивними. А чоловіки менш готові. Утім, все змінюється і ми потроху рухаємося до нового сприйняття цих ролей.

Можете порадити книжки тим, хто збирається стати мамою або вже є нею, але відчуває себе некомфортно через ті чи інші обставини? Можливо, схожі на вашу…

Це Анна Шадріна «Дорогі діти. Скорочення народжуваності і ріст «ціни» материнства у XXI столітті» (книжка соціологині, докторантки університету Бербек (Лондон), — авт.ред.) та книга Катерини Кронгауз «Я погана мати?» 2016 року (книга головної редакторки сайту журналу «Велике місто», — авт.ред.).