Україна має вести просвітницьку роботу для того, щоб більше жінок потрапляли до місцевих органів влади

Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) 12 червня 2015 року провів конференцію на тему «Доступ жінок до політики в Україні: національний і регіональний рівні». Захід відбувся в рамках проекту МЦПД «Збільшення можливостей жінок».

Конференцію відкрив Голова Правління МЦПД Василь Філіпчук. Він зазначив, що протягом останніх десятиліть в українському суспільстві відбуваються суттєві зміни в осмисленні та легітимації гендерних відносин, постійно робляться кроки по запровадженню інституційного механізму забезпечення гендерної рівності. Він наголосив, що демократичне суспільство повинно надавати жінкам і чоловікам рівні можливості брати участь в усіх сферах життя, у тому числі, і в доступі до владних повноважень.

Асоційована експертка МЦПД Тамара Марценюк представила результати дослідження «Доступ жінок до політики в Україні: національний і регіональний рівні». За словами пані Марценюк, Україна ратифікувала ряд основних міжнародних документів стосовно забезпечення рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок та на законодавчому рівні визначила забезпечення гендерної рівності як важливу складову подальшого розвитку країни та один з пріоритетів державної політики. Експертка підсумувала результати дослідження тезою, що для успішного запровадження гендерної рівності в українському суспільстві необхідна синергія зусиль всіх акторів процесу впровадження політики гендерної рівності.

Народна депутатка України, Голова Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції Ірина Геращенко зазначила, що в Україні спостерігається суттєве покращення в області гендерної політики, адже ми вперше маємо жінку віце-спікера та 7 жінок — керівників комітетів ВРУ. На думку пані Геращенко, депутатки своїм професіоналізмом щодня доводять в сесійні залі, що вони є рівними з чоловіками в питаннях професійних та інших якостей. Ірина Геращенко задала питання «Що має бути змінено в Україні в області гендерної політики?» і відразу ж дала свою відповідь: в Україні має бути проведена більш широка просвітницька робота для того, щоб більше жінок потрапляли до місцевих органів влади. На думку депутатки, необхідно внести відповідні зміни в законодавство, зокрема, щодо запровадження гендерної квоти при формуванні виборчих списків. Пані Геращенко відзначила тісний зв’язок між міжфракційним депутатським об’єднанням «Рівні можливості», що зосереджується на питаннях гендерної рівності та вивченні досвіду жінок у миротворчій діяльності, та громадським сектором та зазначила, що вона виступає за посилення такої співпраці.

Виступаючи перед учасниками конференції, Заступник Міністра фінансів України Олена Макеєва зазначила, що за своєю природою жінки-політики завжди шукають баланс інтересів та в конфліктній ситуації можуть знайти правильне рішення як для однієї сторони, так і для іншої. Пані Макеєва зазначила, що на відміну від чоловіків, українські жінки-політики є «multitasking», тобто такі, що здатні виконувати одночасно декілька різнопланових завдань. Заступник міністра поділилась з присутніми переконанням, що якщо кількість жінок буде збільшена в українській політиці, тоді можна буде досягти значно більше якісних результатів.

На конференції зазначалося, що разом із забезпеченням рівного доступу до найвищого законодавчого органу, потрібні кроки щодо забезпечення гендерної рівності на керівних посадах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, у керівних структурах великих компаній тощо. Це наступний етап, який дозволить Україні наблизитися до європейських стандартів гендерної рівності.

У результаті Гендерного моніторингу парламентських виборів 2014 року виявлено, що жінок серед кандидатів на одномандатних виборчих округах стало більше (у порівнянні із 2012 роком), але у списках партій їх присутність залишається низькою. Відповідно до результатів дослідження «Обличчя кандидата у народні депутати 2014», виконаного громадською організацією ОПОРА, зазначено, що лише 10 з 29 зареєстрованих політичних партій, що брали участь у виборах за пропорційною складовою, включили до своїх списків 30 і більше відсотків жінок, як того вимагає українське законодавство.

Не набагато краща ситуація із доступом до керівних посад у органах виконавчої влади, місцевого самоврядування чи керівних структур великих державних чи приватних компаній.

Потрібне застосування фахових механізмів надання доступу жінок до вищих щаблів влади, серед яких найбільш ефективними у світі загалом та в країнах ЄС зокрема вважаються гендерні квоти. Більшість країн ЄС прийняли чи то законодавчі, чи то добровільні партійні квоти, які надають можливість жінкам долати структурні бар’єри доступу до політики.

В Україні в 2013 році була прийнята законодавча квота у 30%, яка на виборах 2014 року не дала очікуваних результатів (20 із 29 партій не дотрималися її), адже не мала відповідних санкцій і не передбачала чіткого місця кандидаток у прохідній частині списку. До того в Україні було близько 10 попередніх спроб запровадити ті чи інші квоти, але всі вони не були успішними.

Проте, гендерні квоти в Україні передбачаються лише на декларативному рівні, зокрема, як «позитивні дії» у Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», чи віднедавна як поправка до Закону України «Про політичні партії», яка у зв’язку із відсутністю фахових механізмів прийняття квоти і контролю за її виконанням, не дала очікуваних результатів на виборах 2014 року.

Аналіз українського законодавства виявив такі проблеми:

Незважаючи на приєднання до міжнародних угод та ухвалення національного законодавства про рівні права і можливості жінок і чоловіків, спостерігається брак політичної волі щодо реалізації гендерних перетворень на рівні керівників законодавчого і виконавчих органів та на рівні місцевої влади.

Дуже низьким є рівень представленості жінок у суспільному та політичному житті. Як наслідок, жінки мають обмежені можливості впливати на прийняття рішень, що стосуються їхнього життя, життя їхніх громад та всієї країни.

Значною проблемою є стійкість стереотипів щодо розподілу ролей чоловіків і жінок у суспільстві та сім’ї. Ці стереотипи поширюються через два найпотужніших канали – систему освіти та ЗМІ.

Актуальним є збереження високого рівня гендерної сегрегації (горизонтальної та вертикальної) на ринку праці.

Важливою проблемою є недостатня правова обізнаність громадян з питань гендерної дискримінації. Часто вони не можуть діагностувати прояви гендерної дискримінації у сімейному житті (у т.ч. випадки насильства), на роботі та у суспільстві.

Як результат чергового звіту України перед Комітетом ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок (Committee on the Elimination of Discrimination against Women) наша держава серед основних проблемних сфер і рекомендацій отримала зауваження з приводу «недостатньої представленності жінок на вищих рівнях у ряді сфер діяльності суспільства і неприйняття заходів з боротьби з дискримінацією, таких, як запровадження квот та інші тимчасові спеціальні заходи».

У зв’язку із вищенаведеним, учасники конференції підтримали ідею введення в українське законодавство інструменту гендерних квот у розмірі 30% і 40%, що реалізував би конкретні дієві механізми доступу жінок до прохідної частини партійних списків. Також учасники конференції висловилися за встановлення контролю за виконанням квот, який доцільно було б покласти на центральну або територіальну виборчі комісії, що зможе більшою мірою сприяти ефективності цих квот.

Ці кроки, на думку учасників конференції, дозволять вдосконалити українське законодавство, яке на сьогодні містить радше декларативні твердження чи то про необхідність впровадження «позитивних дій», чи то гендерну квоту без вказування місць у прохідній частині списку та наголошенні на контролі за дотриманням квоти.