Не всі представники ЛГБТ-спільноти відстоюють свої права

Напади, неприйняття в родинах та трудова дискримінація — це неповний перелік проблем, з якими стикаються представники ЛГБТ-спільноти (лесбійки, геї, бісексуали та трансгендери) в Україні.

У великих містах вони мають можливість зберігати свою приватність, знайти однодумців, захисників, звертатись за кваліфікованою допомогою. Ситуація в маленьких містах, а тим більше селах, в рази гірша. Про те, як ЛГБТ живеться в регіонах, в Чернівецькій області зокрема, піде мова в передачі, яка створена у співпраці з Центром інформації про права людини.

Точна кількість ЛГБТ в Україні невідома. Можна припустити, що в Україні ця кількість варіюється від 734 тис. 400 до 2 млн. 754 тис. осіб (звіт про стан ЛГБТ в Україні, «Наш світ», 2015 рік)

На Буковині з 2008 року питаннями ЛГБТ займається Чернівецька обласна громадська організація «Люди Буковини». Як розповідає керівниця організації Ніна Копельчук, вони здійснюють моніторинг порушень прав ЛГБТ, надають представникам спільноти консультації юриста, психолога, допомогу соціальних працівників.

«Найчастіше дискримінації піддаються люди на роботі, наприклад. Коли дізнаються, що гей-працівник, то бувало таке, що виживали з роботи. У нас був випадок, коли в податковій міліції дізнались про людину, що вона є гей, просто почали потихеньку його виживати. Він вже дорослий чоловік і не приховував своїх стосунків. Наразі його начальник в приватній бесіді йому сказав, що тут таких не потрібно», — розповіла Ніна Копельчук.

В Чернівцях протягом двох останніх років зафіксовано чотири випадки нападів на геїв, здійснених угрупуваннями підлітків. Так, одного чоловіка побили, роздягнули і він два тижні пролежав у лікарні. Однак заяву до міліції так і не написав.

«Через внутрішню гомофобію, внутрішню стигму самих цих людей, вони не готові відстоювати свої права», — Ніна Копельчук, «Люди Буковини»

«Через внутрішню гомофобію, внутрішню стигму самих цих людей, вони не готові відстоювати свої права. Зазвичай, коли вони приходять в міліцію подавати заяву, там їх опитують, за яких обставин це сталось. І через те, що наші правоохоронці теж негативно ставляться до таких людей, то вони бояться насмішок, зверхнього ставлення, і не пишуть заяву», — зауважила Ніна Копельчук. В результаті, по жодному з чотирьох випадків фізичної агресії чи трудової дискримінації, не було написано заяв до правоохоронних органів.

Найчастіше ЛГБТ Чернівецької області звертаються до психологів з приводу того, як сказати своїм батькам, близьким, що вони є гомосексуальними.

Батьки намагають «вилікувати» гомосексуальних дітей

«Особливо молодих людей ведуть на консультацію до психіатрів, психологів, психотерапевтів в психлікарню. Перша думка – вилікувати. І, до речі, наші психологи в школах не завжди розуміють, що сексуальна орієнтація — це природній момент. І вони не завжди можуть пояснити дитині, батькам, що відбуваються. Вони теж намагаються якось відкоригувати сексуальну поведінку».

Як результат — дитина замикається, зауважила Ніна Копельчук. Тому активісти проводили семінар, куди запрошували шкільних психологів. І думають про те, щоб провести окремо для шкільних психологів семінар, де б розповіли про гомо- та бісексуальну орієнтацію, про те, як говорити з батьками, дітьми, вчителями.

Ще важче тим ЛГБТ, які мешкають в райцентрах, малих містечках та селах Чернівецької області, розповіла Ніна Копельчук. Адже там населення релігійне, забобонне і представники спільноти живуть в соціальному вакуумі, приховуючи свою орієнтацію.

«В селах ЛГБТ живуть в соціальному вакуумі», — Ніна Копельчук, «Люди Буковини»

«У нас є хлопчик 20-річний, мама десь за кордоном. Коли старша сестра дізналась, що він гей, вона вигнала його з хати. Спочатку намагалась бити за це, а потім просто вигнала. І наш юрист допомагав йому в судовому порядку відстоювати своє право на житло», — розповіла активістка. Тим часом в Чернівцях є випадки, коли батьки приймають своїх дітей такими, якими вони є, і дозволяють жити зі своїм партнером в квартирі.

Чернівчанка Леся після розмови з батьками щодо своєї сексуальної орієнтації не втратила їхньої підтримки. Хоча це питання вони воліють більше не обговорювати. Леся працює лікарем і каже, що ніякої дискримінації щодо себе чи свого зовнішнього вигляду не відчувала. Хоча зауважила, більше порозуміння знаходить з молодими людьми.

«В будь-якому середовищі, в якому я є, чи це вдома, чи це на роботі, чи це з друзями, я відчуваю себе комфортно. Я не можу сказати, що стосовно мене був тиск з боку інших людей», — розповіла Леся. Однак проявляти свою сексуальність Леся відкрито та публічно не завжди може.

«Ми всі люди, в першу чергу», — Леся, Чернівці

«Якщо я бачу, відчуваю, що людина може зрозуміти це, тоді я можу це розповідати. В будь-якому випадку я не вважаю, що це щось основне, про що я повинна говорити з ким спілкуюсь і позиціонувати себе лесбійкою чи ще кимось. Ми всі люди в першу чергу. І я не думаю, що саме орієнтація повинна вказувати на якусь ідентифікацію твоєї особистості», — наголосила Леся.

Олег і Влад з Чернівців разом вже 23 роки. Вони були одруженими, мають дітей, Влад вже має онука. Партнери переконані, що не їхня гомосексуальність визначає ставлення оточуючих до них, а особистісні якості.

«Якщо людина за характером слабка, не може відстоювати свої позиції, то її, звичайно, будуть гнобити. Але потрібно знати на чому ти стоїш, де про це говорити, що говорити, як. Все залежить від рівня виховання і характеру… Все залежить від ставлення до людей. Наскільки я звернув увагу. Були настільки гомофоби, але через 5-6 років вони нас признали і ми до цього часу спілкуємось. Вони змінюють думку про людей. Так само, як і ми змінюємо», — розповів Влад.

Парі відомо від друзів про випадки, коли людину звільняли з роботи за те, що вона іншої орієнтації.

«У людей просто страх. Вони не знають, чого очікувати (від ЛГБТ, — ГР)», — Влад, Чернівці

«У мене складається враження, що у людей просто страх. Вони не знають, чого очікувати. Може тому вони таких людей виганяють… Поведінка особистості, яка не входить в стандартні рамки, викликає реакцію захисту, агресії. А захист — це і є агресія», — зауважив Влад.

Щодо себе дискримінації пара не відчуває. Свою орієнтацію не приховують, але й не афішують. Про неї знають сусіди, родичі, друзі, серед яких багато гетеросексуальних пар. Друзі залишають з Владом та Олегом дітей на догляд. Найбільше проблем вбачають в тому, що їхні відносини ніяк законодавчо не врегульовані.

«Тут більше законодавче питання. Так, відносини повинні бути прирівняні хоча б до прав партнерства. Адже говорити в Україні про одностатеві шлюби з цим рівнем менталітету, гомофобності і відношення — це просто нонсенс. Хоча б на правах партнерства. До прикладу, заповіт, в лікарні. Я не зможу прийти до нього (свого партнера) в лікарню, бо я ніхто. Якщо потрапляєш в лікарню, то одразу питають — а ви хто? І просять вийти за двері, бо ви не дружина, ви ніхто», — розповіли Влад та Олег.

«Форма договору між двома людьми», — Зорян Кісь, Freedom House

Про необхідність введення в українське законодавство форми цивільного партнерства говорять і правозахисники. ЛГБТ-активіст Зорян Кісь розповідає, що така форма партнерства узаконена в багатьох країнах. І мова не йде про зміни до Сімейного кодексу.

«Йдеться про Цивільний кодекс, якусь форму договору між двома людьми, які можуть укласти і гетеросексуальна, і гомосексуальна пара, і дві бабусі, які вирішили разом вести господарство, бо так легше», — зауважив Зорян Кісь. В листопаді в Україні прийнято зміни до Кодексу законів про працю щодо заборони трудової дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Рано чи пізно буде прийнято новий Трудовий кодекс і положення про заборону дискримінації за сексуальною орієнтацією має бути збережено. Окрім того в грудні планується засідання конституційної комісії, де буде обговорюватись внесення «сексуальної орієнтації» до антидискримінаційної статті Конституції України.