Найважливішим є перший крок: історія слухачки бізнес-школи Sea-Wee

 З Херсона пані Тетяна Шаповалова виїжджала, коли місто було в окупації. Там родина залишила все, сподівалися, що невдовзі повернуться. Утім, нині повертатися нема куди: російський снаряд поцілив у їхній будинок, зруйновано кілька поверхів, нема ані газу, ані води – нічого. Жінка мала свій салон та магазин одягу, звісно, з собою того всього не забереш, прихопили лише кавоварку. Пані Тетяна досі з жахом згадує, що довелося проїхати 47 блокпостів і на кожному з них окупанти щось вимагали – віддайте, віддайте. Та й про перебування в окупації не може казати без сліз…

Коли зрозуміли, що про повернення натепер не йдеться, бо росіяни нещадно обстрілюють місто щодня, почала думати про власну справу. Зрештою замислилася про випікання, бо щось готувати їй завжди подобалося. Зупинилася на випіканні французьких тістечок – макаронів. Жінка відвідала майстер-клас і почала випікати вдома. Пані Тетяна розповідає, важливо було навчитися щось робити своїми руками, тепер уже розмірковує, раптом доведеться знову кудись їхати, то можна хоч сподіватися на власні навички, на те, що не пропадеш.

Про можливість навчатися в бізнес-школі дізналася з посилання на фейсбук Жіночого консорціуму України. Пройшла відбір і зрештою отримала грант на закупівлю необхідного обладнання: кухонного комбайну, блендера, міксера та екофлоу. Усе це кухонне приладдя значно полегшить, а головне – пришвидшить процес випікання, каже пані Тетяна, навіть більше – тепер мріє розширювати бізнес, бо можна думати і про оренду приміщення.

«Проєкт – це ще й атмосфера, що надихає і сприяє розвитку, організація на вищому рівні, знайомство з іншими людьми. Ну, і величезна менторська підтримка. Бо коли для тебе якась діяльність вперше, то ти розгублюєшся, не знаєш, із чого почати. А ментор допомагає, скеровує в правильному напрямку. Підтримка на цьому проєкті була для мене справді вкрай важливою», - каже пані Тетяна. Не менш важливим виявилося й опинитися серед таких людей, як ти сам – тих, хто втратив усе.

Звісно, шлях нелегкий, каже жінка, було дуже важко, бо от живеш, у тебе все є, а головне, є впевненість у завтрашньому дні. А потім раптово цього всього нема – ані дому, ані речей, ані розуміння, що робити. Зізнається, вкрай непросто вийти з ракушки, зробити перший крок. Тож радить усім, хто опинився в такій ситуації, наважуватися на той перший і такий необхідний крок, от взяти і дійти – до якихось дверей, і вони обов’язково відчиняться! Пані Тетяна наголошує, зрозуміла, що важливо і далі жити, для себе і для своєї дитини.

Матеріал створено у рамках проєкту Жіночого консорціуму України «Своєчасна та належна допомога та підтримка населенню, яке постраждало від війни»