Гендерно зумовлене насильство в умовах війни: що варто знати кожній жінці

В умовах повномасштабної війни росії про України українські громади стикаються з комплексом викликів. Серед них — зростання рівня гендерно зумовленого насильства (ГЗН) та погіршення психосоціального здоров’я жінок і дівчат. Особливо гостро ці проблеми проявляються у сільській місцевості та віддалених громадах, де доступ до допомоги обмежений, а сама тема насильства часто залишається табуйованою.

Подолання проблем ГЗН – один із напрямків проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни», який Жіночий консорціум України впроваджує у чотирьох громадах Київської та Чернігівської областей за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).

Про природу ГЗН, його найбільш поширені форми, вразливі групи та підходи до подолання проблеми ми поговорили з Тетяною Пашко, психологинею-психотерапевткою, кандидаткою наук, фахівчинею з багаторічним досвідом практичної роботи, яка працює у проєктній команді.

Що таке гендерно зумовлене насильство і які його форми сьогодні найпоширеніші?

Гендерно зумовлене насильство — це різні форми тиску на людину. У основі ГЗН лежить гендерна нерівність, коли один гендер, який має більше влади в суспільстві, тисне на інший.

У нашому соціальному контексті найчастіше йдеться про насильство чоловіків щодо жінок — як до нібито «слабшої» статі. Це насильство пов’язане з прагненням встановити владу та контроль над іншою людиною.

Якщо говорити про форми, то найбільш поширеним є фізичне насильство. Дуже часто з ним поєднується психологічне та економічне насильство, а також сексуальне. У реальному житті ці форми рідко існують окремо — зазвичай вони переплітаються, і чітко відокремити одну від іншої буває складно.

Які групи жінок і дівчат є найбільш вразливими до ГЗН і чому?

Я б умовно виділила дві великі групи.

Перша — це жінки та дівчата, які мали досвід насильства у батьківській родині. Наприклад, коли в родині батько вчиняв насильство щодо матері, а дівчина була свідком цього або сама зазнавала тиску. У такому випадку з дитинства формується викривлене уявлення про те, що є нормою в стосунках.

У майбутньому така жінка може бути більш лояльною до насильницької поведінки, не завжди помічати «червоні прапорці» та сприймати їх як щось допустиме: мовляв, «зі мною так можна». У результаті вона легко потрапляє в подібні системи стосунків — не лише в парі, а й, наприклад, у вертикальних відносинах із керівниками чи іншими авторитетними фігурами.
Друга група — це жінки та дівчата, які перебувають у вразливих життєвих обставинах. Це може бути економічна залежність, психологічна нестабільність, переживання складного періоду в житті. Саме в такі моменти вони можуть стати мішенню для аб’юзера — навіть якщо раніше не мали досвіду насильства.

Вразливими є жінки та дівчата з обмеженим соціальним колом, які живуть у закритих спільнотах, зокрема в сільській місцевості, де усталені моделі стосунків не ставляться під сумнів. Вони часто не бачать альтернатив і не знають, що може бути інакше.

Окремо варто згадати дівчат підліткового віку — у період пошуку себе, власних меж і ролей вони також можуть легко потрапляти в небезпечні стосунки.

Як повномасштабна війна вплинула на проблему ГЗН?

Війна однозначно посилила цю проблему. По-перше, війна загалом є потужним каталізатором насильства — фізичного, психологічного, сексуального, у тому числі гендерно зумовленого.

Багато чоловіків сьогодні мають бойовий досвід, перебувають у стані хронічного стресу, з підвищеним рівнем агресії, тривожності, потребою контролю. Це може проявлятися в неконтрольованих імпульсах, підозріливості, прагненні контролювати жінку. Оскільки майже в кожній родині є військовослужбовець/військовослужбовиця або людина з воєнним досвідом, ці процеси набувають масового характеру.

Другий важливий фактор — роз’єднання родин. Багато жінок виїжджають за кордон або в інші регіони України, опиняючись у новому, незнайомому середовищі. Там вони часто стають економічно й соціально вразливими, незахищеними, і саме це підвищує ризик потрапляння в насильницькі стосунки.

Які інструменти роботи з проблемою ГЗН передбачає проєкт?

Проєкт працює у двох основних напрямках.

Перший — це психоедукація, тобто підвищення обізнаності про проблему. Ми прагнемо допомогти жінкам і дівчатам чітко розрізняти, що є здоровими, а що — нездоровими стосунками, де проходить межа між нормою і насильством. Важливо, щоб у них формувалася внутрішня установка: «зі мною так не можна».

Другий напрямок — це глибша психологічна та психокорекційна робота, а іноді й психотерапія. Вона спрямована на опрацювання особистих передумов, які можуть призводити до потрапляння в аб’юзивні стосунки. Часто йдеться про попередній досвід, де насильство було толероване або нормалізоване. Завдання — допомогти жінці чи дівчині повернутися до розуміння здорових стосунків і власних меж.

Яку пораду ви могли б дати жінкам і дівчатам, які зазнають або можуть зазнавати насильства?

Найголовніша порада — довіряти собі й завжди реагувати. Якщо з’являється відчуття, що з вами поводяться «не окей», це відчуття варто сприймати серйозно.

Краще зупинити ситуацію превентивно, ніж дозволити насильству стати частиною вашої системи сприйняття себе й стосунків. Коли насильство починає сприйматися як норма, виходити з цього набагато складніше.

Тому якщо ви помічаєте, що вам небезпечно, боляче чи неприйнятно — реагуйте одразу. Ваші відчуття мають значення!
Проєкт «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни» спрямований саме на подолання цих викликів. Лише об’єднавши зусилля громадських організацій, міжнародних партнерів та органів влади, можна забезпечити психологічне здоров’я та гідне життя для жінок України в умовах війни та на шляху до відновлення.

Проєкт впроваджується Жіночим консорціумом України за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.