Де взяти жінок? Про квоти у виборчих списках

Чоловікам політиканам місцевого розливу пора скуповувати пачки цукерок і пляшки шампанського, розпаковувати все по «кульочкам», і проводити рейди по районних кабінетах чи навіть парниках і полях з спокусливими пропозиціями: «А чи не б прикрасили ви собою наш виборчий список, прошу пані?»

Оголошено масовий набір жінок у політику. Жіночої статі має бути мінімум 30% в кожному виборчому списку в місцеві органи влади. Щоб було як у демократичних країнах, від яких ми дуже відстаємо за індексом гендерної рівності.

Рівнятися на демократичні країни правильно, особливо у такій благородній праві як вступати місце жінкам. І не лише у транспорті, але і в кріслах в сесійних залах районної чи сільської ради.

Тільки чи буде кому сісти на звільнені крісла? Де тих жінок прямо зараз взяти?

Поки важко зрозуміти, що на цих виборах робитимуть партії, які не орієнтуються на великі міста. А в місцевих виборах участь беруть саме такі партії, які орієнтуються на районні та сільські ради. Де вони братимуть жінок?

Хіба що з’являться підприємливі люди, які відкриють ринок продаж жінок у списки (в прямому значенні цього слова). Як колись продавали для перейменування раніше зареєстровані партії, або як з бідності і дурості дехто продає дані своїх паспортів під оформлення фіктивних земельних ділянок чи фірм.

Звідки ця категоричність? Пригадую, як в 2012 році, роблячи сюжети для компанії «Чесно», опитувала людей в усіх райцентрах завжди політично активної Львівщини із запитаннями, чи визначилися вони з своїм кандидатом, чи вірять в силу виборів, чого від їх результатів чекають тощо. 90% жінок, ДЕВ’ЯНОСТО відсотків або втікали або відповідали: «Йой, та я в тому не розуміюсь», «Йой, та то мужчин треба питати», «Йой, та хіба я знаю?», «Йой, та я вас прошу», «Йой, то ви мене по телевізору покажете? Йой!».

Коли жінки, не зупиняючись, втікали, немов від чужого голого чоловіка, думками переносилась в якусь мусульманську країну з жінками чи то зі страхом, чи то смиренністю в очах.

Так, це не репрезентативна вибірка. Але факт залишається фатом – жінки в малих містах чомусь вибрали собі саме таку роль, яка називається «не висовуватися» – з кухні, поля, конвеєра фабрики.

Звісно, я узагальнюю, бувають жінки на селах і райцентрах активні, прогресивні, лідери, пробивні тощо. Так серед голів сільрад чимало жінок. Але їх обирали точно не за зобов’язанням, а тому, що вони довели свою спроможність управляти господаркою села.

Або ж чимало жінок під час виборів працює в дільничних комісіях та штабах кандидатів. Але, як поділився з автором один з голів обласного партосередку, коли йдеться про публічність і участь у виборах в ролі політика, а не його обслуговуючого персоналу, більшість жінок чути нічого не хоче. Вони остерігаються публічності та публічної відповідальності.

Поки що українська жінка, особлива жінка на селі, в своїй більшості хоче бути за плечем чоловіка і нічого не вирішувати. Але закон вирішив інакше.

Якщо і з натяжкою в малих містечках і селах 30% соціально активних жінок набереться, то між ними банально не буде конкуренції, бо автоматично всі ці 30% будуть включені у виборчий список якось районної чи сільради ради.

Коли немає конкуренції, є люстерка і телефони замість роботи.

Хіба що партійне керівництво перетягне в райони і села більш амбітних жінок з великих міст, яким, проте, не буде близька тутешня проблематика. Вони її і не вивчать, бо для того треба там жити, а не їздити в містечко від сесії до сесії. Та й парашутистів ніде не люблять і не вважають за авторитетів, тобто на думку таких депутатів мало хто зважатиме.

Захисники закону кажуть: ця квота введена саме для того, щоб витягти жінок з кухні, куди їх нібито загнала радянщина, а до неї в домашніх обов’язках українська жінка була на рівних правах з чоловіком. Фактично закон дає жінкам стимул, а в чоловіків забирає право вибору на формування списків без оглядки на стать кандидатів.

То ж чоловікам політиканам місцевого розливу пора скуплювати пачки цукерок і пляшки шампанського, розпаковувати все по «кульочкам», і проводити рейди по районних кабінетах чи навіть парниках і полях з спокусливими пропозиціями: «А чи не б прикрасили ви собою наш виборчий список, прошу пані?»

Мар'яна П'єцух