Чи дійсно в Україні є культ матері, а культу батька нема?

- Чому у суспільстві культ матері є, а культу батька – нема? Відповідає кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології ТНПУ ім. В.Гнатюка Чорна Ірина Михайлівна.

- Культ від лат. cultus -це шанування, поклоніння. Якщо бути об’єктивними, культу матері, у класичному його розумінні, в Україні насправді немає. Так що закиди окремих чоловіків із цього приводу цілком безпідставні.

Законодавство України, християнська релігія, українська етнічна та наукова педагогіка і психологія, спрямовані на формування ґендернорівного, шанобливого ставлення до батьків.

Згідно п.6 ст. 7 Сімейного кодексу України жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Ст. 49, 50 регламентують рівні права на материнство та батьківство відповідно. У п.2 ст. 55 сказано, що «чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька».

Четверта заповідь Божа: «Шануй батька твого й матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго жив на землі». Св. Письмо Старого Завіту про пошану батьків каже так: «Хто шанує батька, той гріхів позбувається. Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає. Усім своїм серцем прославляй свого батька, і не забувай про болі матері твоєї. Пам’ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що вони для тебе вчинили?» (Сир. 3, 3-4 і 7, 27-28). Хто шанує своїх батьків, той подобається Богові і сповняє Його волю. Тож, очевидно, на тому спочиватиме Господнє благословення. «Хто шанує батька, - каже Св. Письмо Старого Завіту, - той матиме втіху в дітях і в день своєї молитви буде вислуханий. Ділом та словом шануй твого батька, щоб його благословення зійшло на тебе. Бо добродійство батькові не буде забуте: надолуженням за гріхи воно тобі причислиться. Благословення батьків будує доми дітям» (Сир. 3, 5-14).

Сучасні педагогічні та психологічні наукові теорії обґрунтовують необхідність єдності виховних впливів батька та матері, які, відповідно, стануть запорукою однаково шанобливого ставлення дитини до обох батьків та гарантією розвитку повноцінної, гармонійно та різносторонньо розвиненої особистості.

Проблема у тому, чи усі молоді люди знають українське законодавство, норми християнської моралі, чи займаються саморозвитком та самоосвітою? А якщо і знають, то чи хочуть дотримуватися? Загалом, культ іншої особи створює пристосуванець, той, хто сам не здатний, або ж лінується взяти на себе відповідальність, а також політики з метою психологічної маніпуляції свідомістю громадян. Недостатня психолого-педагогічна освіченість призводить до спекуляцій на темі домінуючої ролі матері чи-то батька у сім’ї.

До ХХІ століття дійсно мав місце розподіл обов’язків на чоловічі та жіночі. Жінка займалася лише хатньою роботою, доглядала та виховувала дітей, а чоловік відповідав за усе господарство, дім, двір, господарські будівлі, худобу, поле, добробут та забезпечення родини. При цьому чоловік не тільки не самоусувався, а навпаки брав активну участь у вихованні дітей, а слово батька у сім’ї було вирішальним. Нині, коли в урбанізованій сім’ї більшість обов’язків чоловіка минулих століть стали атавізмами, жінки працюють на роботі на рівні із чоловіками, а інколи по рівню матеріального забезпечення випереджують чоловіків, деякі чоловіки без сорому перебувають у статусі альфонсів і продовжують наполягати, що виховання дітей та хатня робота це жіноча справа. Цим самим прирівнюючи процес виховання своїх дітей до хатньої роботи. Результати успішного виховання, у кращому випадку, вважають спільним досягненням, а недоліки (а вони будуть, якщо процес виховання матиме однобічний характер) – це результат виховання дружини.

-Кому більше потрібен тато по своїй суті – дівчатам чи хлопчикам? Якщо взагалі так можна поставити запитання?

- Почнемо із того, що без татка, як і без матусі не було б ні донечки, ні синочка. А за все, що ми в житті робимо маємо нести відповідальність. Значущість ролі батька у формуванні особистості як дівчинки так і хлопчика однакова. Кожна дитина, незалежно від статі, для забезпечення повноцінного виховання, психологічного комфорту, гармонійного розвитку однаково потребує і матері і батька.

- Чи може мама-одиначка замінити дитині тата? В чому може, а в чому – аж ніяк ні?

- Замінити не те що може, а інколи просто змушена взяти на себе подвійну ношу та відповідальність, як зрештою і татусь одинак. Інколи життєві обставини ставлять одного із батьків у такі жорсткі умови і доводиться пристосовуватися. У психології є поняття компенсаторного принципу. Коли, скажімо, людина втрачає зір, то за рахунок загострення дії інших сенсорів (нюх, слух, дотик) людина частково компенсує свою потребу у світосприйманні. Проте, жоден інший сенсор не зможе повністю компенсувати зір. Тому, формально замінити одного із батьків можливо, а от якісно – ні.

- Діти, які виростають без тата – згодом в дорослому житті інші, ніж ті, що виросли в повних родинах?

- Не хочу нікого образити, але з метою профілактики та застереження татусів та матусь від безвідповідальних вчинків, мушу констатувати, що так. Але не те, що «інші», мається на увазі, що діти, виховані у неповних сім’ях переживають, порівняно більше труднощів у окремих аспектах процесу соціалізації. Причому наслідки через відсутність як батька, так і матері, у процесі виховання дитини мають психотравмуючий характер та негативні наслідки у формуванні особистості.

Одна справа, якщо батька, чи матері, борони Боже, не стало. Інша справа, якщо тато, чи мама безвідповідально покинули сім’ю, або ж залишаючись у сім’ї, самоусунулися від процесу виховання, або ж здійснюють його «дистанційно» (проблема заробітчанства, другий шлюб).

- Якщо в сім’ї тато неадекватний, алкоголік, наркоман тощо…

- На це питання коротко відповісти важко, але спробую. Ну перш за все, як твердить українська народна мудрість: «бачили очі, що брали…». Інколи молоді люди у процесі придбання нового ґаджиту проявляють більшу відповідальність, аніж у прийнятті рішення про створення сім’ї, і взагалі не задумуються про наслідки, вступаючи у дошлюбні інтимні стосунки. А потім шедеврально шукають крайнього, на якого можна було б перекласти вину за власну безвідповідальну поведінку.

Якщо Ваш чоловік «неадекватний, алкоголік, наркоман тощо…», то Ви: або безвідповідально самі обрали собі такого у чоловіки, або ж він таким став в процесі вашого спільного життя. Нюанси залишимо для психоаналітика. У любому випадку ми несемо відповідальність за того, хто поруч із нами. Проте, окрім смерті немає таких ситуацій із яких немає виходу. Навіть із глухого кута є вихід. Варто лишень припинити битися головою об кут, а просто почати повертати головою і Ви побачите, що є, принаймні, два виходи: ліворуч та праворуч. Психічні розлади, алкоголізм, наркозалежність, тощо, хоча важко, але лікуються. Не зрікайтеся своїх рідних, вчора ще коханих, якщо не можете справитися самостійно, то звертайтеся за допомогою до фахівця психолога, психотерапевта, психіатра, нарколога відповідно.

- Як позначається відсутність тата на дівчинку і на хлопчика?

- За умови відсутності у сім’ї батька, рівно як і матері, хлопчик, як дівчинка позбавлені можливості отримати взірець подружніх, батьківсько-дитячих стосунків. Як наслідок, в майбутньому таким дітям важко будувати свої подружні стосунки, оскільки не сформовано стереотипу батьківської сім’ї, навичок поведінки, уявлень про роль та обов’язки батька (матері) у сім’ї. Спроба партнера пояснити правила подружнього життя, ґендерні особливості виховного впливу на дітей, інколи розцінюються як особиста образа, звинувачення у недостатній соціальній зрілості. Це відповідно призводить до конфліктних ситуацій, розлучень.

Перенесені у дитинстві безтактні жорстокі образи ровесників, дорослих із приводу відсутності батька (матері) завдають дитині психологічну травму на все життя. Інколи недостатньо тактовне повчання партнера може розцінюватися як натяк на важке дитинство, активізувати психотравму і послідовно, або ж автоматично викликати вербальну та і фізичну агресію як спосіб самозахисту.

Відсутність у сім’ї батька (матері), або самоусунення одного із батьків від виховного процесу, в окремих випадках призводить до розвитку гомосексуальних нахилів. Незадоволена потреба хлопчика у батьківській увазі на підсвідомому рівні формує потяг до чоловіків. Спочатку на рівні пізнавального та ідентифікаційного інтересу, а в подальшому, за умови провокації (розбещення) може спровокувати розвиток і сексуального потягу до осіб своєї статі. Аналогічно і у дівчинки, яка виховувалася без матері, на рівні компенсаторної потреби може розвинутися сексуальний потяг до осіб своєї ж статі. Так само як і в повних сім’ях авторитарне ставлення батька до доньки, матері до сина може спровокувати розвиток ненависті до протилежної статі та гомосексуальні нахили (потяг до особи своєї статі).

Почуття матір’ю (батьком) провини перед дитиною за відсутність батька (матері) в окремих випадках супроводжується гіперопікою, намаганням компенсувати подарунками, цілковитою самопожертвою, відсутністю заборон та обмежень. Як результат у дитини розвивається психологічний інфантилізм (відставання рівня соціальної зрілості, розумового розвитку від вікових норм), нарцисизм (зарозумілість, самозакоханість), егоїзм (відношення суб'єкта до іншої людини як до об'єкта й засобу досягнення самокорисливої мети). Хибне трактування дружніх стосунків призводить до панібратства, яке в подальшому приведе до втрати батьківського (материнського) авторитету. Все це негативно відобразиться на соціалізації дитини і її подальших подружніх стосунках.

Має місце і зворотній ефект. За умови відсутності батька (матері) за важких соціально-матеріальних умов, дитина змушена частково переймати на себе обов’язки дорослих. У кращому випадку як наслідок спостерігається випереджуючий розвиток почуття відповідальності, формування навичок самообслуговування, побутової праці. При певній тактиці виховання, у діток із таких сімей спостерігається феномен випереджуючого розвитку соціалізації. У іншому випадку, при хибній тактиці виховання діти озлоблюються і на все життя затамовують жаль та образу через вкрадене дитинство.

Є ризик розвитку культу матері (батька), які самостійно виховували дитину. Інколи свідомо формуючи у дитини почуття безмежної вдячності за власну самопожертву, батьки одинаки ризикують розвинути у дитині комплекс вини і потреби усе своє подальше доросле життя підпорядковувати та приносити у жертву матері (батьку) як компенсацію за їх «розтрачену на дитину молодість». Уже доросла дитина стає заручником невгамовного бажання матері(батька) одинаків постійно отримувати підтвердження свого пріоритетного впливу на долю свого інколи уже і сивоволосого чада. Це призводить до значних труднощів, інколи неможливості створити, зберегти власну сім’ю.

Слід визнати, що такі ж проблеми інколи мають місце і у повних сім’ях.

Проблема виховання дитини насправді набагато складніша і виходить за межі поняття «неповна сім’я». Повна сім’я ще не є гарантом успішного виховного процесу. Це лишень одна із сотні інших умов. У діток із повних сімей інколи буває ще більше особистісних розладів, аніж у тих, кого виховували одинокі батьки, чи вихователі у закладі інтернатного типу. Антипедагогічні дії, аморальні вчинки батьків із повних сімей завдають не меншої травми психіці дитини та негативно відображаються на формуванні її особистості.

Нажаль, в у нас не достатньо приділяється увага інституту сім’ї. Для того, щоб стати лікарем, вчителем, сантехніком, водієм, - потрібно вчитися. А для того, щоб стати батьками, людьми, які мають виростити, виховати дитину, розвинути її творчі здібності, сформувати особистість, моральні принципи свідомого громадянина, виявляється вчитися не потрібно?!Не маючи навичок керування транспортним засобом, лише безумець сяде за кермо, а от у процесі виховання дитини кожен вважає себе фахівцем. Для чого місяці, роки навчання,- кілька хвилин і джек-пот, вітаємо ви батьки!

Безвідповідально та наївно думати, що виховати дитину це простіше, аніж навчитися ремонтувати сантехніку, а тому не потребує відповідної освіти.Дотримуючись позиції: «ну мене ж якось виховали та й я якось виховаю», деякі батьки свідомо, чи несвідомо забезпечують суспільству «якось вихованих» громадян, які потім «якось» живуть, «якось» пишуть закони та «якось» їх дотримуються, демонстративно наполягаючи на правильності привитих діям «якихось» наче б то моральних норм і тп..

У кожного є своя фахова освіта, яка дає змогу займатися відповідною професійною діяльністю і далеко не всі обізнані у основах психології та педагогіки, без яких неможливо не «якось», а повноцінно виховати особистість. Свідомі батьки, які відповідально ставляться до своїх обов’язків, займаються психолого-педагогічною самоосвітою, консультуються у відповідних фахівців. Процес виховання дитини та роль батьків у цьому процесі є проблемою державного значення. Повноцінну особистість можливо виховати лише за умови спільних зусиль батька і матері та кваліфікованих фахівців освітніх навчально-виховних закладів.

Сучасна педагогіка та психологія єдині у християнському постулаті: «Нехай батьки намагаються вчити й виховувати своїх дітей не тільки словами, але і своєю поведінкою та прикладом, бо слова - мертві, а приклад притягує. Св. Іван Золотоустий так говорить про добрий приклад батьків: «Поведінка батьків - це книга, з якої дитина вчиться. Уста, язик, губи батьків - це книги, з яких діти набувають свого знання». Отож, виховуймо гідно наших дітей, щоб ми ніколи не соромилися їхніми вчинками а лише пишалися ними, нехай нам у цьому допомагає Господь Бог і Пресвята Діва Марія».