10 фільмів про права жінок на Близькому Сході

Нещодавно у Саудівській Аравії жінкам дозволили голосувати та обиратися на виборах. Але за керування автомобілем їм і досі загрожує ув’язнення.

Жінкам у різних ісламських країнах не можна танцювати, співати, показувати своє обличчя, бути спортсменками. Є й інші заборони, за порушення яких загрожує покарання, навіть смерть.

У деяких країнах родичі можуть вбити жінку, якщо та, на їхню думку, знеславила родину зрадою, дошлюбним зв’язком, відмовою вийти заміж за вказаного чоловіка.

Ось перелік із десяти фільмів, в яких жінки ведуть боротьбу за свої права.

Тисяча і одна сльоза

One Thousand & One Teardrops, режисерка Фатеме Ахмаді, Велика Британія, 2013 рік.

Чудова 17-хвилинна анімація про маленьку дівчинку Лулі, яка має йти у перший клас школи. Перед нею постає складне питання: що вдягти? Потворну шкільну форму чи те, що вона сама бажає? На допомогу дівчині приходить Хранитель Сліз, який розповідає про те, як жінки в її рідному Ірані протягом 200 років задавалися цим питанням і боролися проти суворих традицій.

Ця коротка документальна анімація, яка була на численних кінофестивалях, має вагому перевагу над деякими повнометражними фільмами, оскільки досліджує проблему прав і свобод жінок ретроспективно і охоплює великих проміжок часу.

Ваджда

Зворушлива історія про десятилітню дівчину, яка хотіла зелений велосипед. Проте її мама вважає цю ідею божевільною. У школі дитині забороняють навіть голосно розмовляти та сміятися, оскільки чоловіки не мають чути жіночих голосів.

Фільм пронизаний суспільними заборонами як коробка фокусника – мечами, звідки асистентка виходить неушкоджена. Так і головна героїня залишається при гідності і все ж реалізує свою мрію.

"Ваджда" був на Венеційському кінофестивалі, де отримав кілька нагород та номінувався в іномовній категорії на премію Британської кіноакадемії.

Окрім того, стрічка вважається першим фільмом Саудівської Аравії, який зняла жінка.

Афганська зірка

Afghan Star, режисерка Хавана Маркінг, 2009 рік, Велика Британія.

Британський документальний фільм про телевізійне змагання співаків. Автори знайомлять глядачів з усіма конкурсантами, показують їхні виступи та фанатів.

Приблизно на середині фільму одна із учасниць перед тим, як заспівати, робить кілька танцювальних кроків, що шокує глядачів та інших учасників шоу.

Свідки кажуть, що в ісламському суспільстві так не можна робити, і погрожують дівчині розправою, через що вона змушена переховуватися.

Стрічка отримала приз глядацьких симпатій та нагороду за режисуру на американському кінофестивалі Санденс.

А режисерка у 2013 році спродюсувала ще один документальний фільм про музиканток-бунтарок – російський гурт Pussy Riot.

Футбол в хіджабах

Football Under Cover, режисери Девід Ассманн та Аят Наджафі, Німеччина, 2008 рік.

Документальна історія про іранських дівчат, які у хіджабах бігають з м’ячем у закритому тренувальному залі. Вони приречені ніколи не брати участі у справжніх змаганнях.

Проте неочікуваною вдачею стає пропозиція берлінської любительської команди зіграти товариський матч. Автори фільму та глядачі стають свідками міжнародних перемовин з іранською владою з цього приводу.

"Футбол в хіджабах" отримав дві нагороди Teddy на Берлінському кінофестивалі - як найкращий документальний фільм та приз глядацьких симпатій.

Офсайд

Offside, режисер Джафар Панагі, Іран, 2006 рік.

Ще одна історія про дівчат і футбол. Цього разу не про гравців, а про уболівальниць, які змушені перевдягатися в чоловіків, аби подивитися футбольний матч, оскільки жінкам суворо заборонено перебувати на стадіоні.

Усіх героїнь затримує охорона, але дівчата не втрачають надії вболівати за улюблену команду.

Стрічка отримала Срібного ведмедя на Берлінському кінофестивалі, а для режисера стала ще однією роботою про права жінок.

Попередній його фільм "Коло", який отримав головну нагороду Венеційського кінофестивалю, теж присвячений дискримінації в іранському суспільстві.

Та місцева влада не оцінила режисера: "Коло" та всі наступні фільми автора не виходили у прокат в Ірані, а в 2010 році режисера арештували за антиурядову діяльність і заборонили працювати в кінематографі.

Проте автор і далі знімає фільми й отримує нагороди, у 2015 році його відзначили Гран-прі на Берлінському кінофестивалі.

Осама

Osama, режисер Сіддік Бармак, Афганістан-Ірландія-Японія, 2003 рік.

Йдеться про роки правління Талібану в Афганістані, коли жінкам без чоловічого супроводу забороняли з’являтися на вулиці.

Вдова, яка залишилася без годувальника та грошей, змушена перевдягти доньку в хлопця та відправити працювати.

"Осама" отримав кілька нагород на Канському кінофестивалі, Золотий глобус як найкращий іномовний фільм та переміг у повнометражному конкурсі Київського кінофестивалю "Молодість".

День, коли я стала жінкою

The Day I Became a Woman, режисерка Марзія Мешкіні, Іран, 2000 рік.

Стрічка складається з трьох історій. Перша про дев'ятилітню дівчину, якій кажуть, що тепер вона доросла і не може гратися на вулиці з хлопцями.

Наступна – про дорослу дівчину, яка бере участь у велоперегонах. Її верхи на конях наздоганяють родичі і намагаються зупинити, проте це лише додає дівчині сил.

Остання історія про літню жінку, яка приїздить у велике місто, аби придбати різні речі цивілізованого життя, про які вона завжди мріяла.

"День…", який отримав кілька нагород на Венеційському кінофестивалі, зафільмувала дружина одного з найвідоміших іранських кінорежисерів - Мохсена Махмальбафа.

О п’ятій вечора

At Five in the Afternoon, режисерка Саміра Махмальбаф, Іран-Франція, 2003 рік.

Третя повнометражна картина доньки авторки попереднього фільму Марзії та режисера Мохсена Махмальбафа.

Її дебютна стрічка "Яблуко" розповідає про двох сестер, яких батько з дитинства повністю ізолював від зовнішнього світу. Головних героїнь зіграли дівчата, з якими ця історія сталася насправді.

У фільмі "О п’ятій вечора" йдеться про те, як після падіння режиму Талібану в Афганістані відбувається певна демократизація і головна героїня вирішує стати президентом країни.

Фільм отримав приз журі на Каннському кінофестивалі.

Вороги щастя

Enemies of Happiness, режисерка Ева Малвад, Данія-Норвегія-Фінляндія, 2006 рік.

Документальний фільм про Малалай Джойю, першу жінку в афганському парламенті (2005-2007). У 2010 році журнал Time назвав її серед найвпливовіших людей світу, а The Guardian через рік серед 100 жінок-активісток.

Кінофестиваль Санденс назвав "Вороги щастя" найкращим документальним фільмом у міжнародній категорії.

Через кілька років після цього фільму режисерка зафільмувала ще одну стрічку про свою героїню, вже після того, як її виключили зі складу парламенту через протест проти присутності військових на засіданнях.

Він назвав мене Малала

Документальний фільм про пакистанську активістку та лауреатку Нобелівської премії миру Малалу Юсуфзай, яка виступає за доступність освіти для жінок у всьому світі.

Відомою Малала стала в 11 років, коли почала писати свій блог для BBC, в якому розповідала про своє життя при режимі Талібану.

Журнал Time в 2013, 2014 та 2015 роках назвав Малалу серед найвпливовіших людей світу.

Фільм вже потрапив у короткий список претендентів на Оскар у документальній категорії.