Із тисячі вінницьких повій близько 20 - чоловіки

Скільки у Вінниці повій, хто вони, чому пішли в такий бізнес? Вінницьке видання "20 хвилин" опублікувало розповідь координатора благодійної організації, яка захищає права робітників секс-бізнесу «Ліга «Легалайф» Оленою Бублич.

- Я сприймаю дівчат, не як повій. У першу чергу – вони люди. Але поважаю із них небагатьох, - говорить правозахисниця. – Поважаю тих, які пакують передачі на АТО, в госпіталі поранених відвідують і укомплектували 25 особистих аптечок для бійців. Але з їхніх клієнтів не поважаю нікого!

Олена Бублич розказала, що за 15 років правозахисної діяльності та контролю за станом здоров’я проституток, не перестає дивуватися безпечності чоловіків.

- Якщо клієнт хоче без презерватива, то насильно бере. Не задумується, що принесе додому жінці, дітям, - говорить вона. - Я вважаю так – інфікується чоловік, то сам винний. Це його проблема. А в чому дружина винна? Один шість років знав, що інфікувався, жінці своїй нічого не говорив – і вона померла.

Про хвороби жінок, які стоять на окружній, правозахисниця не хоче розповідати докладно, щоб не давати приводів клієнтам для шантажу. Разом із працівниками СНІД-центру вона регулярно обстежує повій, і говорить, що зараз із них 18% інфікованих різними хворобами.

- Є 33 захворювання, яким нахчати на презерватив. Сифіліс, це не хвороба. Він лікується. А от герпес, навіть лишаї – смертельно небезпечне, дуже болюче і не виліковується. Про це люди не знають, - каже Олена Бубулич.

Майже тисяча проституток працює в місті Вінниця. На окружній заробляють або підробляють більшість із них. Інші – зустрічаються з клієнтами в місті, в кафе, саунах, готелях. У названій Оленою Бубулич кількості робітників комерційного сексу (таким терміном віднедавна прийнято називати людей, які продаються) тільки ті, яких вона помічала на «робочому місці» не менше трьох разів. Ще два десятки чоловіків торгують собою. Ті що геї, зустрічаються з клієнтами в центральному парку. Інших підбирають як клієнти, так і клієнтки на окружній. Нерідко – дальнобійники шукають «хлопчиків».

- Тільки роки два, як хлопці почали іти на контакт. Раніше це була закрита група. Тепер можемо їх обстежити, переадресувати в лікарню чи до юриста. На трасі працюють, ясне діло, заради грошей. Наркоманка роботи не знайде, та й яка з неї працівниця, а на дозу треба. Так само алкоголічка. Зате більшість повій – нормальні, якщо можна так сказати, жінки. Деякі з вищою освітою. Мають дітей. І окремі чоловіків навіть мають. Думаю, що чоловіки скоріше роблять вигляд, що не знають про роботу дружини, - каже Олена. – Але найтяжче бачити, що виходять студентки вишів. Ми ж розуміємо: раз вона на трасі, то не вчиться, а за навчання просто платить. Я б не хотіла, щоб мою дитину вчила така вчителька, чи лікувала така лікарка.

На любителя серед проституток є вісім дівчат з розумовими і фізичними вадами. Це випускниці інтернатів, які опинилися на вулиці після закінчення навчання без житла і пенсії.

- Про церебральний параліч чути страшно, а бачити тим більше, - говорить Олена Бубулич. – І скільки я спостерігаю, то чоловіків тягне на щось таке. Давай вагітних або з вадами. Не всім, звісно. Більшість дивляться, щоб доглянута була, чиста. А є, що їде і бере найстрашніше. Вони коштують однаково. Це, напевне, комплекс неповноцінності у тих чоловіків, тому й беруть за себе гіршу. Бояться під’їхати до дівки, яка стоїть вся така самодостатня, впевнена, зі знатним поглядом. Під’їжджає до цієї страшненької, щоб відчути себе королем ситуації.

Найстарша робітниця комерційного сексу – 63-річна пенсіонерка зі стажем на трасі в півжиття.

- У неї є 30-річні клієнти, які їздять тільки до неї. Ця жінка живе без чоловіка, але має дітей і онуків. Все життя робила для них. Зайвого собі ніколи не дозволила. Я її знаю з 99 року і інколи не бачила п’яною чи щоб на себе втрачала. Все додому несе.

Побачити на трасі можна й зовсім юних дівчат. 15-річних, які приїжджають з села в училище і на вихідні виходять заробити гроші.

- Старші гонять їх, лякають, викликають мене. І я приїжджаю: «Де ти вчишся? Зараз міліція приїде!» І виходить так, що з десятка дев’ять пропадають, а одна все одно буде виходити, - бідкається правозахисниця.

Чи звертаються за допомогою в Лігу „Легалайф” елітні проститутки? Рідко. Тільки тоді, коли знадобилась порада психолога.

- Вона не може піти до будь-якого психолога. А ми знаємо, чим займається, тож можна виговоритися повністю, - пояснює координаторка. – В «ескорті» розумні дівчата. Вища освіта, знання іноземних мов. Вони з мізками. Можуть знайти вихід, захист. А ті, що на вулиці, - більш уразлива категорія.

Позаторік Олена Бубулич розповідала RIA, як дівчат з окружної кидали в багажник, вивозили в ліс і ґвалтували. Щоб знайшли і покарали когось – не чути. Так само неясно, хто торік представлявся працівниками міліції, відбирав гроші в дівчат, ще й примушував до сексу.

- 18 дівчат написали заяви в нашу організацію з проханням посприяти у вирішенні проблеми, і я зверталася до керівників міліції, - говорить правозахисниця.

- Скажу так, що не всі ті люди були працівниками міліції. З початку року це припинилося, а було - масово. У відділі боротьби з торгівлею людьми призначити нового начальника, і дівчата тих «працівників» більше бачать. Вони шоковані, що до них тепер правоохоронці говорять на “ви” і якщо складають протокол, то тільки по закону - на гарячому, а не коли вона просто стоїть на трасі.

Серед клієнтів є і солідні бізнесмени, і люди з державних структур.

- А є такі роботяги, які отримавши невелику зарплату, першим ділом летять на об’їзну, а потім, що залишилося, несуть додому, - говорить Олена.

Також вона каже, що за словами дівчат, чоловіки, які повернулися з АТО змінилися в кращий бік.

- Дівчата говорять, що вони не стали агресивніші, зліші. Навпаки, шукають душевності, підтримки, хочуть поговорити, щоб їх зрозуміли, вислухали, - говорить Олена Бубулич.

З розмови з нею склалося враження, що повії працюють самі, без сутенерів, чи, як вони люблять казати, менеджерів.

- На дорозі сутенерів немає. В місті, напевно, є. Наша міліція робить так, що десь їх знаходить. Але я їх не знаю. Раніше знала кілька, так би мовити, роботодавців, - говорить правозахисниця, яку теж хотіли зробити сутенеркою.

– Був такий період, що дуже допитувалися в дівчат, скільки вони мені платять. І якось дзвонили мені одразу троє незнайомих між собою розказати, що їх обіцяли «кришувати» за підписи в папері, що я сутенер. Але то було раніше. Все вже стало на свої місця.