Ірландія змінює законодавство щодо гендерної ідентичності

Хто має право визначати вашу стать? Уряд? Лікарі? Чи ви? Таку дискусію піднімає ірландська спільнота трансгендерів. Про неї – у цьому випуску програми “Репортер”.

21-річний ірландський студент Сем Бленкенсі народився дівчинкою, але почувається чоловіком:

“Я почувався іншим, коли був дитиною, не знаю, що я відчував щодо моєї статевої приналежності. Я завжди ототожнював себе із хлопчиками, але не усвідомлював, що те, як я почуваюся, це взагалі можливо. Хоча я пов‘язував себе більше із хлопчиками, ніж з дівчатами, я не знав як уявити собі те, що я міг би бути хлопчиком.”

Сем розпочав процес зміни статі у 18 років. Він приймав гормональні блокатори, тестостерон та пішов на операцію. Однак соціальні перетворення були складнішими, каже він. Складніше було сказати друзям і родині. Його матір згадує:

“Якщо озирнутися, то я усвідомлюю тепер, що було багато вказівок. У той час я не знала про трансгендерів, тому я не зрозуміла, що Сем був іншим.

Його можна було б назвати бешкетником, на Гелловін він завжди одягався у чоловічих героїв, наприклад був Гаррі Поттером, але не Герміоною. Він завжди обирав чоловічу ідентичність, але я не дуже звертала увагу на це, тому що слова “трансгендер” не було тоді у моєму словнику.

Проявити гендерну ідентичність, домогтися її легального визнання – за це давно ведуть боротьбу представники трансгендерної громади світу.

Особливо в Ірландії.

Клер Фаррел – сімдесят один рік. Вона зростала у часи, коли розлучення було заборонене, а гомосексуальність була злочином.

Для неї проявити іншу гендерну ідентичність було тоді просто неможливо.

Клер Фаррел з мережі рівноправності для трансгендерів:

“У 50-ті роки я намагалася зрозуміти, хто я така. Я розуміла, що я дівчинка, але не могла про це говорити. Я не говорила про це з моєю родиною чи з іншими людьми, тому що я відчувала, що моє оточення не прийме цього. Вони б цього не прийняли і наслідки були б достатньо серйозними, я думаю. У 60-ті й далі все було доволі погано. Це коли мої батьки дізналися, що я …. якщо бажаєте, вдягаюся у жіноче вбрання, і вони не могли впоратися з цим. Просто не могли впоратися з цим. Отже все моє життя я прожила під виглядом чоловіка, ось як би я це описала. Я так жила все моє робоче життя аж поки не вийшла на пенсію два роки тому.”

Ірландія – єдина країна ЄС, яка не має законів про гендерне визнання.

Однак на початку липня ірландський парламент планує затвердити такий законопроект. Він дозволить людям від 18 років легалізувати їхню гендерну ідентичність, відмінну від визначеної при народженні.

Цей закон слідує за референдумом про одностатеві шлюби, на якому переважна більшість ірландців проголосувала “за” рівні шлюбні права для всіх.

У дублінському парку трансгендерна громада святкує законодавчу ініціативу.

Сара Філліпс заявила, що вона – жінка 30 років тому. Вона вважає, що цей новий закон допоможе покласти край дискримінації, але головне – гарантуватиме фундаментальні права:

“Для мене це – покращення, яке допоможе мені бути собою. Моя держава визнаватиме мене повноправним та рівноправним громадянином. Нове законодавство працюватиме за моделлю самовизначення, у формі офіційної заяви зацікавленої особи. Ви самі визначите вашу стать і зареєструєте її у представників місцевої влади. Вони спрямують документ до органу, який займається реєстрацією народження, і так можна буде податися на нове свідоцтво про народження. У новому свідоцтві буде зазначена лише чинна стать. Ваше старе свідоцтво про народження буде зберігатися там, де ніхто не зможе його дістати, крім вас самих.

Нове свідоцтво про народження полегшить процес зміни інших документів – паспорту, водійських прав чи медичної картки. Цього трансгендерна громада Ірландії роками хотіла домогтися.

Однак новий закон про гендерну ідентичність – навіть на один крок попереду цих бажань: не потрібні жодні медичні висновки, щоб затвердити гендерну ідентичність.

“У більшості країн вимагається, щоб психіатр чи психолог чи хтось з медичної сфери підписав документ, щоб затвердити вашу ідентичність, а в Ірландії такого висновку не вимагатимуть. Це дуже важливо з точки зору прав, тому що люди зможуть самі визначати хто вони. Я, наприклад, можу сказати, що я чоловік. І мені не потрібен психіатр, щоб заявити про це,” – каже Броден, ще один представник трансгендерної громади.

Ендокринолог Донал О‘шей працює з пацієнтами-трансгендерами в Ірландії понад 20 років. Він давно підтримує розширення можливостей для трансгендерних людей, які складають 1-2% населення. Однак є у нього і наукове застереження:

“Я б застеріг щодо відсутності вимог до висновків лікарів, що у цього пацієнта дійсно трансгендерна ідентичність. Я не переживаю за справжніх трансгендерів. Я непокоюся про осіб, які становлять дуже невелику меншість, вони мають розлад особистості зосереджений на гендері. Їм не можна радити змінити стать, тому що це їм зашкодить.”

Попри це застереження професор О‘шей підтримує закон про гендерне визнання.

І хоча трансгендери Ірландії кажуть, що немає мінімального віку, коли йдеться про проголошення гендерної ідентичності, професор О‘шей каже, що це – вразлива тема.

Донал О‘шей, ендокринолог:

“Справжній трансгендер стільки скільки себе пам‘ятає, абсолютно точно раніше ніж йому виповниться 5, починає усвідомлювати, що він – у неправильному тілі.

Але проблема в тому, що приблизно 5% трансгендерів, які визначили свою стать до віку статевого дозрівання, можуть передумати. Трансгендерність, встановлена після статевого дозрівання, має менш ніж 1% шансів змінитися. Тому дітей дійсно потрібно захистити.”

Сем та інші трансгендери переконані, що новий закон про гендерне визнання – це ніщо інше, як тиха революція у гендерних правах.

Ми попросили Сема показати нам якісь фотографії з часів, де він ще не змінився. Він погодився показати тільки цю.

Сем Бленкенсі, трансгендер з Ірландії:

“Малюки так одягнені, що не так очевидна їхня стать. Не скажеш чи цей малюк хлопчик чи дівчинка, не визначиш, поки хтось не одягне у певний одяг. Тому мені легше дивитися на мої фотографії малюка, а на інші фотографії – складніше. Спогади – це чудово, але людям такі фото демонструвати важче, тому що ці фотографії не показують мене тим, ким я є зараз.”