Гендерна нерівність: Велелюбний чоловік — мачо, велелюбна жінка — повія. Чому так?

Все більшої популярності у соціологічних, психологічних колах набуває проблема ґендеру. Невгомонні феміністки не втомлюються боротися за права жінки. І що тут скажеш, навряд чи років 150 тому ми, дівчата, могли б собі преспокійно здобувати освіту, ходити на вибори, займати керівні посади у державних структурах чи великих корпораціях. Однак є моменти, які жінка поки змінити не в змозі. Мова йде про мову та усталені, закорінені в ній особливості світогляду народу.

З дитинства до дітей по-різному ставляться залежно від того, хлопчик це чи дівчинка, встановлюючи різні правила поведінки. Що ми говоримо хлопчику, а що дівчинці? «Не плач, ти ж не дівчинка», – кажемо почуті ще від своїх батьків слова, не задумуючись, як після цих слів хлопчик буде ставитись до дівчинки. Як до «плакси»? Як до нижчої істоти? «Будь охайною, не забруднися, ти ж дівчинка» – звично дорікаємо доньці, не звертаючи уваги на плями на одязі її брата. А що, хлопчикам не потрібно бути чистими й охайними?

Приписані суспільством жінкам та чоловікам ролі, норми поведінки відбиваються у мові.

Вже давно живе серед представників різних рас, національностей, держав та статей думка, що чоловік та жінка з різних планет. Насправді, усе це не далеке від істини: ми не тільки по-різному мислимо, діємо чи мріємо, але й висловлюємо свої бажання й думки. Дослідження встановили, що чоловікам важко сприймати темп, швидкість та емоційність жіночої мови. Поряд з цим, жінкам не завжди зрозуміла повільність та обміркованість чоловічих думок. Жіноча мова є більш емоційною і це, в свою чергу, виявляється у вживанні вигуків (Ай! Боже! Йой! і т. ін.), метафор, порівнянь, епітетів, образних слів.

У цілого ряду народів саме поняття людина асоціюється тільки з чоловіком, німецьке «das Man», англійське «a man» – чоловік та людина. Тому логічним видається бажання феміністок відшукати рівність у «слові».

Цікаво, що в багатьох мовах назви професій існують лише у формі чоловічого роду. Це насамперед стосується престижних професій і посад, які протягом тривалого часу були недосяжними (а деякі й досі залишаються такими) для жінок: юрист, хірург, директор, менеджер, професор, депутат, міністр, президент. Попри те, що сьогодні жінки також опановують ці професії та посідають все вищі посади, через використання лише форм чоловічого роду вони й надалі залишаються непомітними в мові. Переконливим доказом цього є тенденція додатково вказувати на те, що йдеться саме про жінку, і додавати до назви професії слово «жінка»: жінка-бухгалтер, жінка-юрист тощо. Цікаво, що навіть у тих сферах, де значну (а інколи навіть переважну) частину становлять жінки, їх називають за допомогою слів чоловічого роду – викладач, бухгалтер, модельєр, стиліст, дизайнер, повар тощо. З іншого боку, деякі назви «непрестижних» професій існують лише у формі жіночого роду: педикюрша, манікюрниця, покоївка. У деяких випадках назва професії має форми чоловічого й жіночого родів, але ці слова мають різне значення, наприклад: «акушерка – жінка з середньою медичною освітою, що має право самостійно надавати медичну допомогу при пологах»; «акушер – лікар фахівець з акушерства»; «друкарка – жінка, що друкує на друкарській машинці»; «друкар – фахівець друкарської справи, поліграфічного виробництва, той, хто працює в друкарні».

Багато слів, що мають паралельні форми чоловічого та жіночого роду, насправді різні за значенням. Наприклад, іменник чоловічого роду «професіонал» має позитивне значення, тоді як відповідний іменник жіночого роду «професіоналка» в багатьох мовах означає повію.

Часто жінок визначають через їхні біологічні характеристики або стосунки з чоловіками. Наприклад, слово «дівчина» тлумачиться як «незаміжня молода особа жіночої статі», а слово хлопець – «дитина чоловічої статі або підліток». Отже, жінку визначають через її стосунки з чоловіком (у цьому прикладі зазначено сімейний статус), тоді як визначення чоловіка не потребує будь-якого посилання на його стосунки з жінкою. Ці тлумачення слів є прикладами стереотипного зображення статей. Прикладами стереотипного зображення жінок і чоловіків є вислови на зразок «жіноча логіка» (який радше вказує на брак логіки), «жіноче щастя» (мати чоловіка й дітей), «жіночі балачки» (несерйозні розмови). У той час відповідних висловів про чоловіків або немає (скажімо, «чоловічого щастя»), або вони мають позитивне стилістичне значення – чоловіча розмова (серйозна розмова).

Мова також відбиває подвійний стандарт щодо поведінки жінок і чоловіків, зокрема сексуальної. Наприклад, сексуально-активного чоловіка називають «мачо», «донжуаном» (і ці слова вважаються компліментами), тоді як сексуально-активну або навіть «не так» одягнену жінку називають повією, що важко назвати позитивною оцінкою. Цікаво, що жіноча сексуальність майже завжди оцінюється негативно: якщо, на думку чоловіків, її замало, жінку називають фригідною, холодною, а якщо її забагато, то використовують згадані вище слова. Чоловіча ж сексуальність зазнає критики переважно в двох випадках — якщо чоловік не здатен виконувати вищезазначену функцію або якщо він «нетрадиційної» сексуальної орієнтації.

Іншим прикладом сексизму в мові є тенденція утворювати лайливі та образливі слова, посилаючись на матір тієї людини, яку хочуть образити. У одному з досліджень образливих і лайливих слів, здійсненому на матеріалі 103 мов, було виявлено, що в 66 (!!!) мовах найобразливіші вислови використовують слово «мати», і лише 20 посилаються в лайках на батька.

Як бачимо, проблема співвідношення ґендеру й мови набагато складніша, ніж здається на перший погляд. Мова не лише відбиває ставлення до жінок і чоловіків у суспільстві, а й здатна формувати наше уявлення про статі та наше ставлення до жінок. Мова сама по собі не є сексистською, такою її роблять ті, хто нею користується. І тому ставлення до статей неможливо змінити лише здійснюючи зміни в мові. Певні зміни мають статися і в нашій свідомості.

Олександра Машіка