Інтернетне виховання

У всіх батьків є обов’язок перед власною дитиною – виховати її хорошою, комунікабельною та доброю людиною. Та з початком цифрової ери виконувати цей батьківський обов’язок стало значно важче. Діти все більше часу проводять з віртуальними друзями, а на дитячих майданчиках грається все менше малечі. Хоча не варто забувати, що в умілому користуванні Інтернетом є й свої плюси. Тож які переваги та недоліки виховання дітей у цифрову еру і що про це думають самі батьки, спробував з’ясувати «Галицький кореспондент».

Швидка комп’ютерна залежність

Щоденним ритуалом ледь не кожної дитини, тільки-но вона прокинеться, є перевірка соціальних мереж. Те саме відбувається й перед сном. Це уже стало звичкою. Батьки скаржаться на те, що їхня дитина живе в мережі, але самі дають дітям телефон, аби тільки ті не заважали. Помічали таке за собою?

За словами психологині Ірини Волощук, мережа приваблює дітей своєю яскравістю, частою зміною кадру, широким спектром тематики. Це подобається мозку, який любить йти найлегшим шляхом. Тут не потрібно уявляти, створювати, фантазувати, додумувати – на екрані вже все готове.

Чому ж діти обирають телефон, а не вуличні ігри? Психологиня каже, що спочатку телефон обирають батьки. Потім він уже з’являється у дитини, яка ще не може самостійно контролювати час, який проводить у гаджетах. Сучасні телефони містять багато функцій, від яких з часом формується залежність.

«Діти легко знаходять заміну спілкуванню та успішності в телефоні. Багато дітей дивляться відео про те, як граються інші – з батьками чи однолітками, так вони отримують уявну реальність та задовольняються цим», – зауважує Ірина Волощук.

«Залежність» дітей від телефону не означає, що їм не цікаво з іншими – реальними дітьми. Але, за словами фахівця, навик соціалізації має формуватися від народження на постійній основі, а через захоплення телефонами діти його втрачають. Вони не вміють контактувати, гратися в живі ігри, обмінюватися ролями, часто їм емоційно важко витримувати перебування в колективі.

«Комп’ютерна залежність легко з’являється. Дитина виснажує свої психічні функції, мозок вимагає яскравості та цікавості, а також, що важливо, керованості зовнішнього світу – так, як на екрані. Насправді ж в реальному житті все не так. Буває, що через таку залежність діти стають пасивними, нервовими. Те, чим займаються діти, вони вважають своїм світом, і вони в ньому живуть, часто не розрізняючи віртуальне від реального. І ще довго після перебування в гаджетах «літають у космосі», – підкреслює психологиня.

Ірина Волощук вважає, що варто контролювати коло інтересів дитини в Інтернеті – особливо рівень агресії, страшних сюжетів та інтелектуальної насиченості сторінок, які вона переглядає. Контент має розвивати дитину, а не навпаки. Діти не можуть вловити шкідливість, вони ведуться на колір, спецефекти, сюжет. Час перебування в Інтернеті теж повинні контролювати батьки.

«Батьки і діти мають бути відкритими між собою. Це дуже важливо. Не варто забувати й про безпеку в Інтернеті, бо там – як на дорозі. Батьки повинні розповісти дитині про основні ознаки людей, які можуть бути небезпечними, їхню поведінку. Наголосити про те, що можна і що не можна розголошувати про себе. Було б також добре, щоб батьки мали змогу бачити, з ким спілкується дитина. В підлітковому віці це важче. Але слід виробити культуру, норми безпеки використання гаджетів і ступінь довіри між батьками та дітьми», – вважає Ірина Волощук.

«Від цифрової ери нікуди не подітися»

Головні правила, які треба знати дитині в Інтернеті, – нерозголошення особистих даних, а спілкування з незнайомими повинно бути перевірене батьками на безпеку. Дитина має знати, що коли хтось просить її не розповідати батькам про їхнє спілкування чи кудись прийти самій, або щось принести, чи дати дані кредитних карток, – це шахрай.

«Крім того, по той бік екрану під виглядом підлітка може бути доросла людина, яка може завдати шкоди. Тому краще спілкуватися з тими, кого знаєш у житті. Сексуальна безпека теж важлива. Батьки мають вчити дитину, що можна, а що заборонено стосовно її тіла», – розповідає Ірина Волощук.

За словами психологині, «сидіти» в Інтернеті краще не більше, ніж дві години. За дві години до сну і дві години після того, як дитина прокинулась, – не можна. Не секрет, що інколи батьки дають телефон дітям навмисне, щоб ті не заважали. Але це неправильно.

«Інколи можна “згрішити”, але не робити це постійно. Дитина має вміти бавитися сама, щоб батьки могли відпочивати», – вважає Волощук.

Вона зауважила, що коли дитина залежна від Інтернету, то втрачає час, який можна було б використати на те, щоб пізнавати реальний світ. Через комп’ютер неможливо отримати реальних відчуттів: запаху дощу, квітки, не можна відчути себе на верхівці дерева. А всі ці враження вкрай потрібні мозку. Коли ж діти стикаються в реальності з цим, їм стає страшно. Бо починати пізнавати треба тоді, коли діти ще не бояться. З 2-3 років дитина повинна пізнавати себе в контакті з іншими, вона ще не така чутлива до образ.

«Дітям важко справлятися з невдачами в реальному житті. В гаджетах все по-іншому, ти падаєш, тебе не болить, ти можеш почати гру спочатку, натискаючи швидше на кнопки, а в реальному житті дитина має змінити свою поведінку, відчути себе та інших», – пояснює психологиня.

Звісно, в мережі є й свої плюси. Онлайн можна вивчати мови, танцювати під пісні, повторювати свої улюблені включення. Для старших – це спілкування, поки завантажені уроками, швидкий зв’язок, можливість створювати свій образ, скажімо, в мережі «Інстаграм», черпати корисну інформацію: книги, фільми, розвивальні програми.

«Нам нікуди не подітися від цифрової ери, та й не треба. Ми маємо просто залишатися людьми, і нехай гаджети служать нам, а не ми їм. Треба обов’язково займати дітей так, щоб вони не мали часу на зловживання Інтернетом, тоді все буде чудово», – підсумовує психологиня Ірина Волощук.

«Інтернет – це не всесвітнє зло»

Франківка Вікторія Біла має трьох дітей. Хлопчику шість років, молодшій доньці – вісім, а старшій – 21 рік.

Жінка розповідає, що старшу дитину вже не контролює: вона повнолітня і сама обирає, що їй дивитись. Лише іноді просить доньку, щоб краще погуляла замість того, щоб сидіти в Інтернеті кілька годин поспіль.

«Щодо менших діток, звісно, я мушу контролювати, скільки часу вони проводять в мережі. На мультфільми ми виділяємо десь годину на день. Проте не щодня. Ще годину даю середущій дитині на розв’язування вікторин у Всеукраїнській програмі «Колосок», хоча і це буває орієнтовно раз на тиждень», – каже мати трьох дітей.

Загалом, запити її дітей – це мультики. Іноді вони хочуть подивитись, як виглядає якась екзотична для нашого краю тварина, наприклад, манул. Вікторія Біла зауважує, що час від часу поглядає на екран, щоб дізнатися, чим цікавляться діти, і навіть прислухається, про що говорять герої мультиків.

Вона також розповіла, що існує пошуковик, який називається «Kiddle». Він безпечний для дітей. Там неможливо отримати результати з порно, насильством та іншими інтернет-небезпеками. Втім користуватись ним складно, бо його інтерфейс – лише англійською. Поки що в соціальних мережах її діти не зареєстровані, тож жінка каже, має ще трохи спокою. Але як тільки вони зареєструються, вона одразу розповість їм про шахраїв та педофілів.

Чітких правил, скільки часу дитина має сидіти в Інтернеті, у сім’ї немає. Все залежить від того, для чого потрібна мережа. А коли за вікном тепло, Вікторія Біла разом з дітками максимальну кількість часу проводить надворі, щоб на комп’ютер не залишалось часу.

«Інтернет – це не всесвітнє зло. Скоріше навпаки: тут зібрана важлива і цікава інформація. Шкода лише, що цю «павутину» більшість використовують неправильно: сидять в соціальних мережах чи грають в ігри. Втім, якщо мої діти використовуватимуть Інтернет для поповнення знань, я буду тільки рада», – підкреслює мати трьох дітей.

Жінка додає, що, мабуть, у всіх батьків бували такі випадки, коли вони свідомо давали дітям гаджети: коли треба приготувати обід чи виконати якусь важливу роботу. Втім, вона категорично проти, щоб діти грали в комп’ютерні ігри чи просто «убивали» час.

«Моїй доньці вперше смартфон подарували у віці 6 років. Але вона постійно забуває про нього на кілька місяців, оскільки він їй не надто потрібен. Якщо ж вона буде сама ходити зі школи та на гуртки, то я прослідкую, щоб телефон у неї був. Бо телефон – це також контроль пересування дітей», – підсумовує мати Вікторія Біла.

Інтернетом – користуватися правильно

Мар’яна Вершиніна, голова ГО «Мами Прикарпаття» та мати 11-річного хлопчика, каже, що влітку не надто контролює, скільки часу син сидить в мережі.

«У моєї дитини є телефон, вдома – комп’ютер та ноутбук. Син вільний в користуванні гаджетами. Але якщо я бачу, що він дуже багато часу проводить в Інтернеті, то прошу його відкласти телефон, натомість піти погуляти, або залучаю його до інших атракцій», – зауважує Вершиніна.

Оскільки хлопець неохоче читає книги, Мар’яна Вершиніна пропонує йому інші заняття. Він чудово майструє, а також смачно готує. У сім’ї вважають, що хлопець міг би стати добрим кухарем.

«Я частково контролюю те, що дивиться син в мережі. Інколи ми разом дивимося щось цікаве. Знаю усіх блогерів та виконавців, яким він надає перевагу. Син хоче бути діджеєм, і Інтернет йому в цьому навіть допомагає, бо в мережі можна опанувати цю професію», – зауважує жінка.

Головна мама Прикарпаття додає, що оскільки у сина немає акаунтів у соціальних мережах, то про шахраїв вона з ним майже не говорить. Бо у YouTube ніхто не напише.

«Зараз літо, тому правил щодо того, скільки часу син має бути в мережі, а скільки надворі – немає. Коли ж розпочинається навчальний рік, то є певні нюанси. У нього щільний графік: після школи завжди гуртки, потім поїсти та вчити уроки. На Інтернет уже часу немає. Але загалом мережа – це дуже хороша річ, просто треба вміти правильно нею користуватися», – підсумовує Вершиніна.

«Поки маленькі, хочу бути з ними»

Ще одна франківка та мати двох дітей Ілона Вільна розповіла, що її діти ще маленькі, тож вона старається проводити час з ними. У жінки дві дівчинки: одній п’ять років, іншій – вісім.

«У дітей є телефони, але вони рідко сидять в Інтернеті. Оскільки я домогосподарка, мені не важко відпочити з дітьми, погуляти в парку. Поки вони маленькі, я хочу побути з ними», – зазначає Ілона Вільна.

Жінку разом з двома донечками часто можна зустріти у міському парку або в центрі міста. Це улюблені місця її дітей. Після прогулянки, коли жінка готує обід, вони можуть увімкнути мультфільми або розвивальні додатки.

«Бували випадки, коли було багато справ вдома, я нічого не встигала, то мені допомагала старша донечка – вона завжди пограється із сестричкою. Тому мені й не доводилося давати їм телефон, щоб вони не заважали. А ще ми часто їдемо відпочивати в село, до моєї мами, ось там дітям взагалі Інтернету не треба. Там є річка, тварини, інші діти – занять дуже багато, вони ввечері приходять стомлені, готові тільки поїсти і спати», – сміється франківка.

В Інтернеті вона не бачить нічого поганого. Просто поки що не використовує його разом з дітьми, бо вважає, що варто жити в реальному світі.

Вчитися не тільки на гаджетах

Директор інформаційно-методичного центру управління освіти і науки Івано-Франківської міської ради Олександра Савка розповіла, що з педагогічної точки зору навчання тільки в гаджетах не може бути повністю ефективним. Воно дасть результат тільки тоді, коли буде живий контакт з викладачем. Адже якщо дитина весь час перебуває біля комп’ютера, це впливає на її здоров’я і на інтелектуальний розвиток.

«Має бути спілкування учня і викладача – взаємодія. Зрозуміло, що наше суспільство розвивається і телефони уже стали невід’ємною частиною життя. Відокремити від цього дітей не так легко, особливо, якщо це все йде від родини. Але, з іншого боку, ми можемо говорити про модель змішаного навчання», – зауважує Савка.

Освітянка пояснює: якщо матеріал стосується теоретичної бази, то викладач може дати його на самостійне опрацювання, що передбачає використання тих самих гаджетів.

«Звісно, є певні вимоги до уроку. Жоден вчитель не дозволить, щоб весь урок діти навчалися лише у гаджетах. Це не педагогічно й неправильно. Все має бути дозовано та результативно. Перейти до навчання тільки за допомогою технічних засобів неможливо», – підсумовує Олександра Савка.

10 порад від психологині Ірини Волощук, як виховувати дітей у цифрову еру:

Не давайте дітям телефони, аби вони сиділи тихо. Тому що тоді діти ростуть нервовими, не вміють знайти собі заняття.
Діткам до трьох років давати гаджети можна не більше, ніж на годину на день, розбивати цей час варто на інтервали по 15-20 хвилин.
Дві години після сну і до сну гаджети мають бути заборонені. Краще вчіть дитину налаштовуватись на свій день вранці – обирати настрій, колір дня, планувати справи. І завершувати день бажано, граючи спокійні ігри, гуляючи, читаючи, тон розмови має бути тихішим.
Залучайте дітей до щоденної праці. Все, що робите ви, поруч має робити ваше дитя. Так воно буде працьовите та відповідальне. І найважливіше, що у вас буде контакт із дитиною.
Батьки – завжди приклад для наслідування. Особливо наслідують батьків маленькі діти. Тому в першу чергу батьки мають менше засиджуватися в телефоні. Краще разом займатися спортом, читати, спілкуватися з друзями очно, відвідувати театри та подорожувати.
Щоб у дітей не формувалася залежність, лімітуйте час проведення з гаджетами – до двох годин на день. Весь інший час дитина має бути зайнята: обов’язки по дому, догляд за тілом, ігри, навчання, прогулянки, допомога батькам, спілкування з друзями. Дитина повинна також поступово формувати свої захоплення, тому їй слід пізнавати світ.
Для підлітків важливо, щоб ви не забороняли Інтернет, а розповіли про комп’ютерну залежність, її ознаки та загрози і дали можливість їм самим регулювати час користування гаджетами. Поясніть, якщо дитина не зможе зробити це самостійно, вам доведеться втрутитися і їй допомогти. Але робіть це не у вигляді погрози, а у вигляді констатації правил. У підлітків дуже загострений протест, тому важливо, щоб ваші стосунки і введення правил базувалися на довірі.
Підлітки спілкуються через мережу. Для них це дуже важливо, тому не можна рекомендувати закрити для них цю можливість спілкуватися. Але будьте уважні до того, з ким спілкується дитина, спостерігайте за її станом.
Не читайте дітям мораль про те, який шкідливий телефон. Так ви позбуватиметеся близькості і нічого більше.
Не заповнюйте час дитини телефонами. Заповнюйте життям, бо воно прекрасне. Вчіть дитину спостерігати, фантазувати, вигадувати щось неймовірне. Знайти 10 жовтих речей, коли їдете в авто, чи відслідкувати 5 нових звуків, коли просто сидите на лавці. Не лінуйтеся, бо ваша праця, вкладена в дітей, – це їхній фундамент, а він має бути міцним.