Україна: покинуті діти війни

Селище Чермалик, поблизу Маріуполя. Українська армія відбила його в сепаратистів. Селище постраждало від кількох мінометних обстрілів. Місцеві діти тут стали свідками війни: вони граються з покинутою військовою технікою і навіть не звертають уваги на танки, що їздять по дорозі.

Замість звичайних козаків-розбійників – стріляють з палиць в уявних сепаратистів і вовтузяться на полі, де раніше йшли бої, і залишилися траншеї від артилерійських снарядів.

Хлопці також потоваришували з українськими військовими з місцевої військової бази. Ті показують їм як поводитися зі справжньою зброєю.

“Куля порвала одяг на моєму плечі, ось тут. Я народився в сорочці”, – розповідає 11-річний Толік Токар, що мешкає у селищі.

У місті Попасна Луганської області ситуація також критична. Попри перемир‘я бойовики обстріляли його з “Градів”. Загинули мирні мешканці. В місті залишилося усього кілька тисяч мешканців, вулиці спорожніли.

Конфлікт на сході України забрав життя щонайменше 6 тисяч людей. З‘явилося близько 1,8 млн вимушених переселенців.

Дитячий фонд ООН нарахував 1,7 млн дітей, по обидва боки лінії фронту, що втратили дах над головою, не мають доступу до нормального харчування лікування та навчання.

“Моїй дитині три роки. Вона вже знає, що таке танк. Це ненормально. Діти мають психологічні проблеми у такому віці. Що ж буде далі? Вони кажуть, що діти 90-х були неможливі, а що ж буде з цими дітьми? Вони зростатимуть серед руїн. Немає ні шкіл, ні садочків, нічого”, – розповідає мешканка Попасної Тетяна Бєлаш, мати трирічної Злати. Її сім‘я мешкає у бомбосховищі.

Харцизьк Донецької області – територія підконтрольна сепаратистам. Тут у дитбудинку є діти, які втратили годувальників двічі. Спершу від них відмовилися чи загинули справжні батьки, а згодом – покинули нові сім‘ї, коли на підконтрольних сепаратистам територіях припинилися виплати допомоги від українського уряду.

7-річний Сергійко малює танк, каже що народився в Україні, а потім домальовує прапор ДНР. Батьки Сергійка померли від туберкульозу. В нього залишилася сестра і двоє братів, але їх розділили, і ті потрапили до іншого дитбудинка. Хлопчик також пережив напад з травматичного пістолета, ще до початку бойових дій.

12 річна Юля – доросла і дуже серйозна. Вона сформувала свою думку про конфлікт з розповідей дідуся про “Укропів”, яких розстріляли сепаратисти в їхньому селищі поблизу Іловайська. Жалю до українських військових в дитини немає:

“Ні, укропи ні. Я розумію, що вони теж люди. Але вони убивають інших людей. Мій дідусь розповів мені”.

Олена Нікуленко, директор дитинцю, каже, що ці діти травмовані на все життя:

“Ці діти отримують інформацію лише з одного боку. Вони бачать, що урядові війська стріляють в них. Що їхні батьки та брати беруть зброю і йдуть їх захищати. Люди слухають розмови дорослих. З одного боку – “Укропи”, дехто їх так називає. А їхні батьки – терористи та повстанці, тож діти також називають себе…терористами”.