Третину дітей з аутизмом можна повністю вилікувати – лікарі

30% дітей з аутизмом можливо повністю вилікувати. Головне – вчасно поставити діагноз та почати лікування. Його ціна також буде залежати від віку дитини. «Правильний діагноз і початок лікування у 3-4 роки – тоді дитина повністю доганяє своїх ровесників, і ніхто ніколи не подумає, що була ця хвороба», – зазначив Володимир Стефанишин, директор ТОВ «IGP», під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.

Ознаки захворювання на аутизм у семеричної дівчинки Оленки почали проявлятися у 4 місяці, але лікарі не змогли тоді це правильно діагностувати. «Ми почали помічати ознаки приблизно з четвертого місяця. Зникали певні навики у дитини, вона перестала дивитися в очі, але лікарі казали, що нічого страшного і треба зачекати. Приблизно з віці 1 рік і місяць у дитини почали з’являтися певні стереотипічні ознаки, приблизно у 2 роки і 10 місяців Оленці поставили цей діагноз. […] Ми не опускали руки і продовжували шукати, що саме призводить до патології», – розповів Олексій Єгоров, батько дитини з аутизмом.

До розвитку аутизму призводять різні генетичні розлади. Серед них – дефіцит фалатного циклу. «Якщо дитині вдається проскочити цей етап, то у дорослому віці це проявляться онкологічним захворюванням, а також імунним, як бронхіальна астма», – розповів пан Стефанишин. Водночас щеплення може виступати лише як пусковий механізм. До того самого можуть привести і грип, і кишкова інфекція. Серед ознак розвитку аутизму у дитини – висип, біль у суглобах, 70-80% з них мають проблеми з травленням. «Всі ці ознаки говорять, що треба провести діагностику. Повний спектр діагностики – 3 тисячі гривень, раннє лікування – 200 тисяч. Пізнє – півмільйона», – зазначив пан Стефанишин.

В Україні відсутній стандарт надання кваліфікованої допомоги. Дуже часто лікарі не узгоджують лікування між собою, що заважає комплексній допомозі дитині. «Має бути куратор підходу, координатор, який разом з батьками виробляє стратегію допомоги, де узгоджуються і медична складова, і психолого-педагогічна, і соціальна. Має бути цілісне розуміння життєдіяльності дитини і того, як маємо налаштовувати соціальне партнерство з реабілітаційними центрами, закладами освіти, соціальними установами, медичними заклади – всі, хто опікується дитиною мають чітко розуміти, над чим вони працюють, які показники позитивної динаміки. Ця командна відповідальна робота, коли є відслідковування результатів – це те, чого нам варто навчитися», – вважає Тетяна Скрипник, доктор психологічних наук, професор Інституту людини Київського Університету імені Бориса Грінченка.

Наразі родини, які мають особливих діток, яким потрібне лікування, розраховують на фінансову допомогу благодійників. «Таких сімей дуже багато в Україна, і всі вони потребують допомоги та підтримки, але їм важко достукатися до суспільства. […] В Україні немає чіткого механізму дії законів. Вони прописані, але вони не дотримуються. Не дотримується Конвенція з прав дітей. Україна не робить достатньо для захисту прав дітей. Сім’я Оленки стала жертвою цієї ситуації. Має відбутися медична реформа, яка передбачала, що 50% на ліки та лікування має оплачувати держава. Необхідно підняти стандарт матеріальної підтримки для таких родин від держави», – вважає Крістіан Олексій Янер, президент Громадської організації «Українська Соціальна Коаліція». Водночас, за 2016 рік 13 мільйонів гривень повернулися до бюджету МОЗу через те, що їх не змогли використати на розвиток дітей з аутизмом. «В Україні відсутня освіта дітей з аутизмом, база для реабілітації та коригування. Всі бази розрізнені», – додала Юлія Павловська, засновниця БФ «Особлива мама».