Родинний кіднепінг

Розлучаючись, українці здебільшого ділять майно. Але не рідкі випадки, коли "поділу" підлягають… діти. Ба більше, іноді буває, що один з подружжя не згоден з тим, що дитина лишається іншому, і просто її викрадає. Без покарання. Адже це в Україні, на жаль, не вважається злочином.

Колишні родичі Ольги Осадчої брудно лаються на камеру журналістів ТСН.Тижня. Жінка стверджує: так її зустрічають чи не кожного разу, коли вона приїжджає побачити свого єдиного сина.

«Не можу про це нормально говорити, тому що відразу починаю плакати», - каже Ольга.

Вона заборонила собі плакати. Їй потрібні сили, щоб повернути свою дитину.

Чотири місяці тому, серед білого дня, у неї викрали восьмимісячного сина. Тоді, в жовтні 2020 року, Ольга вже пів року не жила з своїм чоловіком Андрієм Осадчим. Ольга каже, чоловік бив її, тому і розучилися, але він приїжджав час від часу в Чернігів - погуляти з сином. В цей день був його черговий візит.

«Ми вийшли з дитиною на вулицю, був сонячний день. Почали йти, Андрій взяв візочок і йшов все далі й далі. Я почала йти за ним швидше, тому що чудово розумію, що він може зараз зробити», - згадує жінка.

Андрій Осадчий за лічені секунди закинув восьмимісячне дитятко в машину й поїхав. А візочок маленького залишив просто серед дороги.

З того часу Ольга намагається повернути сина.

Найбільше в цій історії вражає, що юридично Андрій Осадчий не вчинив ніяких протиправних дій. В Україні за кіднепінг, тобто за викрадення дитини одним з батьків, не має жодної відповідальності. Крім моральної.

«Батьківського кіднепінгу на законодавчому рівні не існує», - розповідає ТСН.Тижню сімейний адвокат Катерина Маліченко.

За її словами, зараз суди завалені справами, в яких здебільшого жінки роками судяться за право обіймати своїх рідних дітей.

«На сьогодні найбільша проблема, яка ще й погіршилась за кілька останніх років, в тому, що той з батьків, хто скоїв таке дійство, прекрасно розуміє, що йому за це нічого не буде», - підкреслює Катерина Маліченко.

Лишень уявіть: після розлучення діти залишилися жити з одним з батьків. Але в один момент інший приїжджає, обманом або силоміць забирає дитину чи дітей та забороняє з ними бачитися. І, на думку держави, він вчиняє абсолютно законно, поки ви не доведете зворотне.

«Проходять роки, поки жінка, маючи рішення суду, має право заявити про те, що місце проживання дитини було змінено насильно і незаконно», - каже ТСН.Тижню сімейний адвокат.

Тож, що робити в такій ситуації?

Найгірше, що в цій сімейній драмі бажання та інтереси дитини взагалі можуть бути на останньому місці. Є тільки злість та бажання одного з подружжя помститися. Наприклад, викрадене батьком немовля, син Ольги, було ще на грудному вигодовуванні. Тобто дитину у мами відірвали буквально від грудей. Вона розповідає ТСН.Тижню, що просила чоловіка, не робити цього, що не буде забирати дитину, лише годувати сина. «Казала: використовуйте мене, як раніше. Я просто буду біля дитини. Але вони мене категорично не пускали», - каже Ольга Осадча.

Вмовляння жінки не розчулили її колишнього чоловіка, тому Ольга відразу пішла до суду. На жаль, вже чотири місяці, через пандемію, розгляд справи постійно переноситься. А поки вона розглядається, суд зобов’язав Андрія Осадчого давати матері можливість бачити свою дитину три дні на тиждень. Втім, це проміжне рішення суду чоловік не дуже хоче виконувати.

ТСН.Тиждень став свідком такої розмови батьків:

• Я хочу побачити свою дитину!
• Ти повинна мене попереджати!
• Я тебе попередила!
• Я тобі сказав телефонувати, до тебе не доходить (кричить)!

За словами Ольги, її одинадцятимісячний син знаходиться в будинку її чоловіка Андрія Осадчого. В день візиту жінка зв’язалася з ТСН.Тиждень і розповіла, що її вкотре не пукали до дитини. Тож зв’язатися з незговірливим Андрієм і дізнатися його версію подій взялися журналісти.

Андрій Осадчий відмовляється виходити до ТСН.Тижня на вулицю, посилаючись на те, що боїться залишати сина з мамою наодинці. Що ж до викрадення дитини має власну версію. Мовляв, сина він не викрадав, а лише «повернув дитину в постійне місце проживання, де вона народилася і зростала». На питання, чи думав батько, що тим самим травмує малюка, чоловік лише відмахнувся: «Зараз не маю більше можливості спілкуватися». Але пообіцяв зустрітися пізніше.

Втім, обіцянки не дотримав. Лише дозволив Ользі побачити сина.

Ольга розповідає, що кожного разу, коли її дозволяють побачення з сином, воно перетворюється ледь не на тортури. Їй не дозволяють виносити дитину на вулицю, вона може знаходитися лише в закритій кімнаті з металевою решіткою на дверях, під прицілом камер і під пильним наглядом чоловіка та колишньої свекрухи. Остання часто нападає на колишню невістку: «Ти збираєшся годувати дитину? Де гроші за аліменти? Ти купила хоч що-небудь?».

«Навіщо так кричати при дитині?», - дивується Ольга.

Сімейний адвокат Катерина Маліченко зауважує, що це – моральне знущання і психологічне насилля над матір’ю. На переконання юристки, у Ольги є всі шанси забрати свого сина додому. Адже з боку її чоловіка, адвокат бачить багато порушень закону.

Адвокат радить при найменших проявах психологічного чи фізичного насилля писати заяви до поліції. Це - додаткові докази для суду.

Але краще - думати «до», а не «після». І діяти на упередження: ще на етапі розлучення.

«Як тільки ви чуєте «між іншим» чи прямо «якщо ти не підпишеш документи про розділ, я тебе знищу і заберу дитину», «якщо ти підійдеш і комусь розповіси хоч щось, що я аб’юзер», якщо взагалі є хоч 5 відсотків зі 100, що ця людина це зробить, відразу подавайте позов до суду про визначення місця проживання», - каже Катерина Маліченко.

Тож позов про встановлення місця проживання дитини з вами ви можете подавати ще у шлюбі. Й рішення суду - це єдиний документ, який вбереже вас і ваших дітей в майбутньому від родинного кіднепінгу.

«Найбільша проблема, що люди не вміють комунікувати. Це біль, образа на чоловіка чи дружину. Все це калічить наших дітей. І ми плекаємо морально нестійких людей», - переконана Катерина Маліченко.

Як би банально це не звучало, чи буде у нас морально здорова нація, залежить не тільки від міцної сім'ї, а й від ставлення держави до достойних і нетравматичних розлучень, які оберігають найбільш вразливу частину родини - дитину.

Наразі з восьми мільйонів дітей, які живуть в Україні, 3,6 мільйона виховуються у неповних сім’ях. І потрібно зробити все, аби не робити малюків зброєю у дорослих війнах.