Не вміє програвати: як навчити дитину гідно переживати невдачі

Неможливо прожити без невдач і програшів, особливо тим людям, які активно йдуть до поставленої мети, пробують, ризикують і не зупиняються.

Помилки і програші — це цінний життєвий досвід, але багато хто його сприймає, як катастрофу, після якої опускаються руки і вже не хочеться рухатися вперед, тим більше ризикувати. Це дуже погано і неправильно. Так, неприємно бути переможеним, обійденим, другим або взагалі останнім, але потрібно вміти адекватно реагувати на власні невдачі. Цього важливо навчити дітей. Але як? Про це розповіла житомирська психологиня Наталя Сідорьонок.

Звідки у дитини така реакція на невдачу

Якщо дитина після найменшої невдачі починає плакати, закочувати істерику, кидатися з кулаками на того, хто виграв, необхідно їй допомогти навчитися інакше реагувати на невдачі.

Насамперед потрібно розібратися в тому, звідки у дитини така реакція? Мабуть, всьому виною самі батьки? Якщо мама впадає в стан шоку за найменших, навіть незначних проблем (наприклад, запізнилася на маршрутку або втратила магазинну картку на знижку), то дитина буде реагувати точно так же.

Дуже часто буває, що батьки занадто вимогливі до своїх дітей і лають їх за кожну невдачу: отримав у школі 9 балів замість 12, на змаганнях посів третє місце, а не перше. У такому разі дитина починає панічно боятися невдач і просто уникає змагань і олімпіад, не прагне відповідати в школі, словом, не проявляє жодної активності, щоб ніде не програти і не розлютити своїх батьків, чиїх надій вона може не виправдати.

Трапляється, що батьки самі намагаються захистити дитину від невдач: допомагають писати твори, шукають матеріали для презентації, надмірно хвалять дитину, до того ж навіть тоді, коли вона дає раду явно гірше інших. Батьки стверджують, що дитина все одно краща за всіх, і намагаються захистити любого сина чи доньку від гіркоти програшу. Однак приходить час, і дитина починає розуміти, що батьки сильно перебільшували її здібності та успіхи. Чим пізніше дитина стикається з невдачею, тим складніше з нею змиритися і подолати.

Погано, коли батьки самі не вірять в успіх дитини і не вчать її вірити у власні сили. Тоді після першої ж невдачі вона опускає руки і більше ні до чого не прагне.

Батьки повинні розуміти, що невміння програвати, сльози, істерики і нервозність розхитують нервову систему дитини, роблять її вразливою і безпорадною в очах оточення. У неї може знизитися самооцінка, з'явитися страх перед змаганнями.

Не шукайте винних

Найпростіше у власному програші звинувачувати кого завгодно, тільки не себе. Винна вчителька — вона ставить високі оцінки своїм улюбленцям, до яких дитина не належить. Винен тренер, який погано підготував до змагань і так далі. Деякі батьки погоджуються з такими доводами і цим тільки шкодять своїй дитині. Потрібно вчити дитину усвідомлювати свій програш, сказавши собі: "Так, цього разу я був слабшим від інших, але в наступний раз я зможу бути сильнішим". Дитина повинна розуміти, що все залежить тільки від неї, від її знань, умінь, здібностей і настрою.

Де твоя "слабка ланка"?

Головне — навчити дитину приймати свій програш, робити з нього висновки і розуміти, що саме їй не вдалося. Це життєвий досвід, який просто необхідний для майбутніх перемог.

Отже, після прикрої поразки батькам необхідно допомогти дитині усвідомити подію і опанувати себе. Дайте їй можливість виплакатися (але тільки щоб ніхто не бачив), виговоритися, а потім сядьте і спокійно проаналізуйте ситуацію. Подумайте, чому вона програла, що саме зробила неправильно і над чим потрібно попрацювати. Налаштуйте дитину на позитив. Переконайте в тому, що в житті буде ще багато перемог і програшів, тому потрібно реагувати на них адекватно і все одно рухатися вперед.

Не ставте планку дуже високо

Ще один важливий момент. Багато дітей не можуть правильно розрахувати свої сили і беруться за непосильні для них завдання. Тоді один програш слід за іншим, а дитина відчуває себе нікчемним невдахою. Часто діти хочуть змагатися з найсильнішими і здібними дітьми, наприклад, хочуть написати олімпіаду краще, ніж відмінник, хоча самі перебиваються з п'ятірки на шістку. Або на фізкультурі стрибнути так високо, як не може самий спортивний однокласник. Допоможіть своїй дитині поставити таку мету, яка була б досяжною і допомогла їй піднятися на одну (а не десять) сходинок вище. Наприклад, закінчити півріччя з оцінками не нижче 7 балів. А наступне завершити мінімум на вісімки. Це буде справжня перемога над собою.

Діти потребують похвал батьків. Багато тат і мам сприймають гарні оцінки і невеликі перемоги дитини як щось цілком звичайне. А їй здається, що вона не гідна хороших слів і їй нічим особливо пишатися, хоча це абсолютно не так. Дитина може просто віддалитися від тата і мами і стане дорожити похвалами і думкою чужих для неї людей, які зуміли оцінити її зусилля.