Навчання в японських школах забирає весь вільний час учнів

Чому в японських школярів немає вільного часу, навіщо в класі проводити міні-саміти та чому іспит – одна з найсерйозніших подій у житті, а оголошення його результатів може довести до самогубства, розповідає викладач японської мови Олександр Ульяновський.

Якщо ми звикли вважати, що вихідна точка процесу освіти – школа, то в Японії навчання починається ще в дитсадку. Саме там дитину навчають основ знань з математики й двох абеток – хираґана та катакана. До початкової школи японці вступають у віці 6 – 7 років, навчальний рік у них традиційно починається в квітні. Японці вважають, що це найкращий час для початку нового етапу в житті: прокидається природа, квітне сакура, час опановувати знання.

Японська школа триступенева: початкова (Сьо:Гакко:), середня (Тю:Гакко:) і старша (Ко:то:Гакко:). У початковій школі навчаються шість років, у середній і старшій – по три роки. Загалом виходить 12 класів, але обов’язковими з них є лише дев’ять. Однак 94 % школярів переходить до десятого класу – це дуже хороший показник. Особливо якщо брати до уваги, що, на відміну від початкової і середньої школи, за навчання в старшій доводиться платити.

Рідна мова – стародавня і середньовічна. У початковій школі діють полегшені правила: немає домашніх завдань, не треба виконувати серйозних робіт і складати іспити. Її головна мета – дати загальні знання та навички, щоб підготувати учнів до більш відповідальних етапів. Вивчають арифметику, природознавство, соціальні та гуманітарні знання, англійську мову, основи праці, музику, творчість і фізкультуру. З першого класу обов’язковим предметом є державна мова або рідна мова (Ко:ко:) – це не лише сучасна, а й середньовічна, і стародавня японська. Дуже суворі вимоги і до англійської – викладачі стежать, щоб нею володіли на високому рівні. У середній школі, крім інформатики, світової та японської історії і природничих наук, з’являються й курси за вибором – уже можна спробувати визначитися зі спеціалізацією.

Навчаються у дві зміни: ранкову або денну. У початковій школі зазвичай не буває більше чотирьох уроків на день, що тривають по 45 хвилин. У середній – уже шість занять по 50 хвилин, а в старшій школі дітям інколи доводиться перебувати з 8-ї ранку до 18:00.

Перерви короткі – всього по 5 – 10 хвилин, але в середині дня обов’язково є годинна перерва, щоб школярі встигли пообідати. Зазвичай усі беруть із собою страви в ланчбоксах.

Без права на відпочинок. Японських школярів (та й студентів) називають одними з найбільш зайнятих і працьовитих людей у країні – в них уже в середній школі з’являється величезна кількість домашніх і перевірочних завдань. Навчальний рік ділиться на три семестри: перший триває з квітня по липень, другий – з вересня по грудень і останній, відповідно, з січня і до кінця березня. Але всі канікули витрачаються на підготовку до іспитів і написання робіт. Канікули для японців – це час, коли можна засісти за навчання. Так само минають і вихідні – за виконанням завдань, інколи немає часу навіть вийти на вулицю.

Іспити, що починаються з сьомого класу, відбуваються два або три рази на рік, і вони – одні з найсерйозніших випробувань у житті кожного японця. Існують як остаточні перевірки, що визначають, чи перейде школяр до наступного класу, школи або до вищого навчального закладу, так і вступні. Використовуються дві системи оцінювання: буквена A-F і 100-бальна, мінімальний позитивний бал якої зазвичай 60, але іноді визначаються спеціальні ліміти – на деяких заліках прохідними можуть стати і 90 балів.

Крім самої школи, є спеціальні освітні заклади дзюку (juku) – репетиторські контори, що пропонують курси з різних предметів. Японська школа не гарантує такого навчання, що ти абсолютно точно успішно складеш іспити, тож майже всі учні відвідують дзюку, і до пізнього вечора старанно займаються, щоб підтягнути свій рівень. У Японії на Новий рік найактуальніший подарунок для підлітків 12 – 18 років – купон на відвідування курсів.

У японських школах також є спеціальні гуртки під назвою кай (kai). Після закінчення навчального часу школяр обов’язково бере участь у який-небудь колективній діяльності – з огляду на свої вподобання, він може обрати спортивне, творче або соціально корисне дозвілля. Учні також проводять щось на кшталт парламентів, самітів, конференцій – усе для того, щоб підготуватись до дорослого життя. Але саме тому діти зовсім не мають вільного часу: вранці йдуть до школи, звідти – в кай, потім – у дзюку. Додому приходять пізно ввечері та встигають хіба що зробити домашні завдання та лягти спати.

Класні кімнати. У японських школах є музичні класи, де представлені буквально чудеса техніки – електронні гітари, барабанні установки останнього покоління. У деяких школах є й студії звукозапису – школярі створюють рок-групи. Скрізь величезна кількість спортивних майданчиків, бейсбольні та футбольні поля.

Для порівняння: якщо у нашій середній і старшій школі клас закріплюється за вчителем, то в Японії, навпаки, за групою учнів. Призначаються чергові, які самі повинні прибирати приміщення. У кожному класі є староста, який відповідає за те, щоб усі привіталися з викладачем. Коли вчитель заходить до класу, підводиться староста, наказом піднімає інших, потім наказує кланятися. Виконавши цей ритуал, усі сідають на свої місця, і починається урок.

Дорога з червоної цегли. Спільних підручників для всіх у японських школах немає: Міністерство освіти дає рекомендації, але школа сама вирішує, в якому напрямі їй рухатися і які посібники та спеціальні предмети обирати. Шкільну форму також вибирає та затверджує конкретний навчальний заклад. Зазвичай дівчатам навіть у старших класах суворо заборонено розпускати волосся і користуватися декоративною косметикою, не кажучи про пірсинг і тату. Часто в аніме зображують школярок у коротких спідницях, хоча насправді учениці в Японії носять спідниці завдовжки нижче колін.

Розташовані школи здебільшого не так далеко від дому – найчастіше на відстані 5 – 10 хвилин пішки. Якщо йдеться про сільську місцевість, то йти трохи довше. Існують автобуси, які забирають дітей, але вони не такі регулярні й обов’язкові, як, наприклад, у США. Але в Японії все влаштовано так, щоб можна було самостійно і без проблем добиратися до навчального закладу – багато хто доїжджає велосипедом. У Токіо є спеціальні доріжки, вимощені червоною цеглою, де встановлені знаки «Тут ідуть діти» – це спеціальна смуга, по якій заборонено їздити іншим.

Альтернатива шкільній освіті. Освіта в Японії дуже дорога – причому найкращими в Японії вважаються не державні, а приватні школи і виші. Туди запрошують найбільш кваліфікованих і професійних педагогів. Сума оплати залежить від того, наскільки елітна школа і яке місце вона займає в рейтингу. Японці стежать за такими рейтингами і намагаються потрапити до кращих навчальних закладів – престиж має для них велике значення.

У Японії, як і раніше, є школи під назвою Гакуен (Gakuen) – із окремим для юнаків і дівчат навчанням. Вони за типом схожі на ліцеї і там особливі суворі канони, яким діти беззаперечно повинні підкорятися. Коледжі в Японії – на кшталт шкіл, і туди йде невеликий відсоток учнів. Деякі вступають до професійних училищ і коледжів уже після закінчення університету. Японці прагнуть до знань протягом усього свого життя. Щоправда, багато дівчат не намагається вступити до вишів, а одразу вчаться на домогосподарок і готуються до шлюбу. В Японії це не вважається дискримінацією: просто жінка на своєму місці, чоловік – на своєму.

Без права на помилку. 45 % жителів країни і 90 % городян здобувають вищу освіту – дуже достойні цифри. Бакалаврат у Японії триває чотири роки, наступна за ним аспірантура – два. Щоб потрапити до університету, треба успішно скласти спершу шкільний, а потім вступний іспити. Жодних преференцій тут немає: навіть якщо на «відмінно» закінчив школу, це не звільняє від перевірки знань при вступі до вишу. До деяких ВНЗ, наприклад, Токійського університету або університету Кейо, справді важко вступити – це вважається досягненням усього життя і гарантує високооплачувану роботу.

Існують гранти і стипендії, що пом’якшують ситуацію, але бюджетних місць в японських вишах немає. Багато студентів або йде в академічну відпустку і заробляє потрібну суму, або бере кредит. У деяких уже накопичилися борги за навчання в середній чи в старшій школі – фінансовий чинник істотно знижує можливість японців здобути вищу освіту. Однак бажання навчатися залишається у 90 % випускників шкіл.

В Японії щорічно відбувається певна кількість самогубств через те, що учні не склали іспитів. Це одна з проблем, що постає перед Міністерством освіти і яку держава ніяк не може подолати. Якщо людина не отримує доступу до бажаного університету, вона вважає, що її життя закінчилося. Вона не зможе обійняти посаду, на яку претендувала, хоча вже витратила багато грошей і набрала кредитів. Тому один із найважливіших для японців днів – коли вони гуртуються навколо табло і з нетерпінням чекають появи на ньому екзаменаційних результатів.