Як визначити, чи дитина бреше, і не помилитись: гарвардське дослідження

Чи здатні ви зрозуміти, коли ваша дитина говорить неправду? А коли малюків двоє, і вони звинувачують один одного, то хто з них обманює?

Гарвардські вчені довели, що батьки звинувачують своїх дітей помилково набагато частіше, ніж уявляють. Науковці провели аж 6 досліджень, у яких визначили хиби в аналізі поведінки "винуватців" дорослими.

"Гнів невинних"

Одне з метадосліджень з яскравою назвою "Гнів невинних" показало, що люди схильні опиратись не на аргументи, факти чи докази, а на емоції підозрюваних. Це призводить до хибних висновків, у правильності яких дорослі ще й часто абсолютно переконані.

У фактах людина схильна сумніватись та ставитись до них критично, емоції впливають на підсвідомість та здаються цілком зрозумілими.

Суть дослідження

В експерименті взяли участь 230 людей, яких поділили на 2 групи й дали різні завдання. За відсутність помилок вони б отримали бонус у розмірі 2 долари. Одна група мала просте завдання, а інша – складне.

Робота, яку майже всі виконували правильно та сприймали як легкий спосіб отримати бонус – проставити великі літери у тексті. Інша група повинна була видалити з тексту всі прислівники, й учасники відчували невпевненість у результатах своєї роботи.

Після завершення завдань всі учасники отримали одне й те ж повідомлення, що у їх роботах знайдено безліч помилок, і 2 долари вони не отримають. Ті, хто виконував складне завдання, взагалі не розчаровувались та поводились байдуже.

Виконавці легкого завдання, які були впевнені у досконалості своєї роботи, почали обурюватись. Вони злились, дратувались, активно висловлювали незгоду або критикували дослідження. Були й ті, хто ніяково посміхався або ґиґотів.

Висновок

За схожими правилами батьки оцінюють своїх дітей. Якщо малюки поводяться спокійно чи байдуже, то їм довіряють. Якщо ж дитина злиться, огризається, активно звинувачує когось іншого, виправдовується або сперечається, дорослі автоматично починають вважати, що їх малюк – бреше.

Гнів та інші емоції (окрім відчуття сорому) є помилковою ознакою провини, ба навпаки – правдивим сигналом невинуватості.

До слова, у всіх 6 дослідженнях гарвардських вчених результати були невтішними. Учасники завжди вважали винними тих, хто емоційно реагував на звинувачення. Недовіру, зокрема, також виявляли до тих людей, які нагадували у судових залах про своє право мовчати та відмовлялись взагалі щось говорити. Якщо хтось спокійно давав свідчення, то їх вважали правдивими.

Як це змінити

Коли ви запитуєте дитину про якусь провину, не формулюйте питання так, наче впевнені, що вона це точно зробила. Говоріть нейтрально, без звинувачень. Якщо син чи донька розуміють, що їх підозрюють, і реагують гнівом, сміхом чи образою, пам’ятайте: це не доводить, що вони винні.

Так само нічого не доводить і спокій. Тож не орієнтуйтеся на емоційні підказки. Або увімкніть логіку та розберіть докази, або взагалі не робіть висновків щодо ситуацій, якщо ви особисто не бачили, що сталося. Краще проігнорувати бешкетництво, ніж образити чадо несправедливими звинуваченнями.