Як правильно карати дітей?

Як регулювати поведінку дитини, карати чи ні? Начебто недобре, але як без цього?

І що робити, коли оточення — родичі, друзі, товариші по дозвіллю — вважають, що батьки (не) повинні карати дитину?

Ці питання дуже хвилюють батьків.

Перше і найголовніше: будь-які рішення щодо прийнятності та форм покарань вживає той, хто реально займається вихованням дитини і несе за нього відповідальність. Решта можуть висловлювати свою думку, давати рекомендації, ділитися досвідом. Вихователь, описаний у попередньому реченні, може приймати їх до уваги, але не зобов'язаний дотримуватися їх.

Виняток — коли виховання дитини здійснює наймана особа. Тоді правила поведінки з дитиною, і питання покарань в тому числі, регулює наймач. (Але будемо відверті: у нас не так багато реальних шляхів вплинути на виховні практики, які застосовуються нянею/вчителем/репетитором.)

Повернімося до покарань.

Я виросла в логіці покарань і заохочень, але їх зміст — як для каральника, так і для караного — залишився туманним (і схоже, я не самотня). Коли мене запитують, чи караю я свою доньку, я ставлю зустрічне запитання: «А навіщо?» І вкрай рідко чую чітку відповідь. Дійсно, в чому він, цей сенс? Позначити ієрархію групи? Відновити вселенську справедливість. Але яке уявлення про неї має каральник? Він що, Бог?

Зробити щось у відповідь на проступок — типу, заходів вжито? Випустити пару? Направити караного на правильний шлях?

Проблема покарань у тому, що частіше за все вони не продумані, нелогічні і безсистемні. Вони підміняють собою чітку і зрозумілу систему правил, спотворюють суть життя та її логіки. А тому не сприяють вирішенню проблеми. Єдиний плюс покарань у тому, що вони звичні і не вимагають від нас практично ніяких витрат — якщо не брати до уваги, що проблеми, які «вирішувалися» за їх допомогою, ризикують перейти в довгострокову перспективу, і вирішити їх буде набагато важче, довше і дорожче.

Ефективною альтернативою покаранням є застосування системи логічних і природних наслідків:

1. Природні і логічні наслідки. Це коли проступок дитини, її помилкова поведінка тягне за собою наслідки, що виникають з самої суті проступку. Чи то не стежив за конструктором, розгубив його — залишився без нього, принаймні на деякий час; НЕ поїв вчасно — залишився голодним до наступного прийому їжі; прогулював навчання, не приділяв їй належної уваги — отримав низьку оцінку або заборгованість; запізнився на роботу — позбувся премії; порушив правила дорожнього руху — розбив машину і травмувався.

Все це — наслідки. Вони безпосередньо пов'язані з провиною людини і є її наслідком. Вони мало пов'язані з особистою волею і настроєм вихователя, частка втручання якого в хід подій мінімальна. Щоб наслідки залишалися наслідками, а не проявом особистої волі наділеного силою, тобто, не перетворювалися на покарання, необхідна загальноприйнята система правил, зрозуміла всім учасникам процесу.

2. Правила. Універсальна система правил, що діє на всіх без винятку, — закони природи. Гравітація, закони фізики, хімії, біології поширюються на всіх. Втім, ми досягли успіху в їх поводженні: досягнення сучасної цивілізації дозволяють нам ігнорувати частину законів природи. Їсти солодке, залишаючись стрункими і з відмінною посмішкою; відносно безболісно відновлюватися після аварій, приховувати ознаки старіння.

Ще частіше ми ігноруємо логіку життя в соціальних стосунках — сімейних, навчальних, професійних. Ми придумуємо складні системи, що дозволяють підмінити природні і логічні наслідки штучними побудовами. Ми караємо дітей за бійки, не навчаючи їх конструктивних способів спілкування, купуємо оцінки в школі і одночасно відбираємо смартфони за погану успішність (замість того, щоб дати «провалити» предмет у чверті, після чого самостійно вирішити проблему, або приділити увагу і дитині, і його навчанню, щоб цього не відбувалося). Жорстко контролюємо харчування, одяг та інші базові речі (він же захворіє!), А потім скаржимося, що, подорослішавши, дитина не здатна сама доглядати за собою.

Ставши кілька разів на вулиці, і, навпаки, зрадівши хорошому вибору одягу, на собі відчувши наслідки (не)правильного режиму сну, прийому їжі, праці і відпочинку; побачивши позитивні чи негативні результати своїх зусиль у навчанні або спорті, дитина з власного досвіду зрозуміє, що у кожного його вчинку можуть бути наслідки, іноді сприятливі, іноді ні. І навчиться спиратися на себе — на свої відчуття, свою думку, свої уявлення про добро і зло. Приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки.

Завдання батьків у цій парадигмі — встановити чіткі правила, переглядати їх відповідно до дорослішання дитини. Бути уважним до нього і віддавати на його самостійне рішення ті питання, які він може вирішувати сам, супроводжуючи його на цьому шляху. Допомагати йому усвідомити зв'язок між вчинками та їх наслідками. Надавати безпеку. Бути включеним у його життя. Любити його — не в манипулятивном сенсі, коли «любов» дає право на будь-які безумства (від гіперопіки і до повного невтручання), а тією любов'ю, яка уважна до дитини, її інтересів і потреб, яка веде дитину її власним, а не нашим, шляхом, яка дає надійну основу існування, але не стає ні хиткою драговиною, ні кам'яною в'язницею.

Повертаючись до конкретики: чітка, ясна, гнучка система правил, якомога пряміше пов'язаних із природними і логічними наслідками будь-яких дитячих вчинків. Пояснення закономірностей життя і інших мотивів (аж до комфорту дитини та її батьків), що лежать в основі правил. Послідовність і впевненість їх утілення в життя з можливістю дискусії та ревізії.

Втім, замінити все це покараннями і скаргами на життя, дитину і долю набагато простіше. Вирішувати вам.

Блог Ірини Сергєєвої