Як допомогти дітям, які переживають розлучення батьків

За останні сорок років сім'ї поступово стали демократичнішими, а стосунки між батьками й дітьми значно поліпшилися в спробах віднайти розуміння. Однак розлучення — морально важкий процес, під час якого батьки зопалу здатні нашкодити дитині й додати зайвих переживань.

В Україні у 2020 році сталося 119 253 розлучень, і хоч щороку цей показник поступово зменшується, все ж ця цифра лишається досить вагомою. І в багатьох випадках після цього процесу лишаються діти, які вважають себе винними, страждають через брак уваги з боку батьків і можуть вв’язатися в погані компанії.

У книжці «Як допомогти дівчинці-підлітку» (Vivat, 2021) психотерапевтки Мері Пайфер є багато реальних історій, в яких розлучення батьків підштовхнуло дитину до негативної поведінки. Одна з дівчат постійно проводила ночі в залі ігрових автоматів, поруч з яким завжди відбувався продаж наркотиків, стрілянина, ґвалтування; врешті дівчина почала займатися сексом з усіма без розбору і завагітніла в 16. Батька вона ненавиділа, а мама була надто зайнята переживаннями з приводу розлучення, аби помітити, що доньці необхідна підтримка. В іншому випадку у дівчинки розвилася неабияка тривожність і ворожість до інших, вона не могла нормально спілкуватися з ровесниками та боялася сказати зайвого.

Це не означає, що не варто розлучатися. Але Мері Пайфер пропонує замислитися, чи готові ви залишатися після розлучення з дитиною так само близькі? «У дорослих є права, й іноді вони насамперед повинні дбати про себе, навіть якщо це шкодить їхнім дітям. Жити з нещасливими батьками, які залишилися разом заради дітей, аж ніяк не є чиєюсь мрією. Але розлучення часто не допомагає батькам стати щасливішими. І ті, і ті довго не можуть прийти до тями. Найприкріше в цій ситуації те, що багато хто з батьків відсторонюється від своїх дітей».

Невинні, здавалося б, фрази, які батьки повторюють дітям, можуть засісти в їхній голові назавжди і перерости в серйозні проблеми, які лишаться на все життя. Дитячий і сімейний психолог Катерина Гольцберг так коментує можливі помилки:

«Під час розлучення батьки часом намагаються використати дітей задля примирення — буває, це хтось один з них робить, часом обидва. І це велика помилка, тому що дитина в цій ситуації бере функцію примирителя, а це задача не для її віку. Вона не знає, як їй вчинити, бо любить обох батьків — і обидва можуть робити її винною, що вона іншому щось розповідає чи що, навпаки, не передає інформацію. У дитини виникає відчуття провини, що вона могла зробити щось, щоб батьки помирилися, але не зробила. Батьки, на жаль, також грішать фразами на кшталт „Ось ти погано вчишся, тому тато від нас пішов“, знімаючи частину вини з себе і нав’язуючи її дитині. У відчаї можна багато що наговорити, але діти це завжди приймають за правду і дуже важко переживають таку подію і беруть на себе відповідальність».

Підлітки також потерпають від розлучень; можливо, навіть більше, аніж дітлахи меншого віку. Вони вже більше розуміють, інакше виражають свій гнів та не дозволяють собою маніпулювати — уже радше вони стануть маніпуляторами, щоб привернути до себе увагу. Підлітки схильні бути досить категоричними, тож якщо визнають батьків «поганими», бо ті розлучаються, то їх важко буде переконати в іншому. Допомогу задля заспокоєння у батьків вони тоді не проситимуть, замінивши її на компанії й жахливі звички.

Як зазначає Мері Пайффер: «Підліткам потрібні батьки, які спілкуватимуться з ними, контролюватимуть їх, допомагатимуть їм залишатися організованими та підтримуватимуть їх, коли вони занепадають духом. У батьків, що проходять через розлучення, часто просто вичерпується така енергія. Підлітки зазнають величезної втрати — утрати батьків, сім'ї та дитинства. І на відміну від молодших дітей, які висловлюють свій біль, підлітки схильні чинити це в інші, доволі небезпечні способи».

Як же допомогти дітям у таких ситуаціях? Психолог Катерина Гольцберг бачить такий вихід:

«Розлучення — це завжди боляче. Але дитині треба відразу зазначити, що це доросла справа, що вона не винна, не має стосунку до сварок батьків і що розлучення є свідомим рішенням батьків. Не можна радитися з дитиною, чи варто розлучатися, — це, знову ж таки, перенесення на неї відповідальності. Не питайте у дитини, де вона хоче жити; задачею батьків є визначитися між собою і повідомити дитині вже готовий факт, як вона буде проводити час з обома батьками. Найбільше дитину в період розлучення лякає невизначеність, і часом вона боїться, що лишиться нікому не потрібною. Через це може бути навіть посттравматичний розлад, коли дитина не відпускає когось із батьків, постійно хоче бути з ним на зв’язку».

Підтвердження цьому можемо знайти у лікарській практиці Мері Пайффер. Одна з дівчат, в якої спостерігалася висока тривожність, мала таку проблему після розлучення батьків: «Вони обоє хочуть, щоб я обрала їх, і мені жахливо через те, що я можу завдати їм шкоди, — Емі похитала головою від безнадійності. — Крім того, я іноді ненавиджу тата, а інколи ненавиджу маму. А буває, що й обох.

Я запитала, де вони живуть.

— Ми з мамою поки що живемо вдома. У тата є квартира в містечку, де він працює. Я нікого там не знаю і терпіти не можу це місце. Мама каже, що їй доведеться переїхати, тим паче якщо я залишуся з татом. — Вона випросталася й додала: — Я зараз не хочу жити з жодним з них. Вони обоє лихі. Я хочу втекти з дому".

Зрозумівши ситуацію з позиції почуттів дитини, можна усвідомити, що ми самі у її віці не хотіли б приймати важкі рішення, після яких би потім почувалися винними у всьому, що відбуватиметься за такого розкладу. І, як не дивно — порада «почути свою дитину» залишається ключовою у будь-якій ситуації: розлучення це чи ідеальне, на перший погляд, сімейне життя.