Діти і злочини: як працює "дитяча" поліція в Україні

Злочини проти дітей – особливо чутлива тема для будь-якого суспільства, в тому числі і нашого. Діти беззахисні, вразливі, а за ними – наше майбутнє. Якщо ж вони самі здійснюють порушення закону, зазвичай, все одно винні дорослі. Про все це ми розмовляємо з головним "поліцейським щодо дітей" України, головою управління ювенальної превенції НП МВС України полковником поліції Ларисою Зуб. Лариса Віталіївна має 20-річний досвід роботи в цій галузі, знає дитячі проблеми досконально, можна сказати, що живе ними. Ось її погляд на ситуацію в нашій країні.

- Колись наша структура була департаментом, потім стала відділом, нині це управління ювенальної превенції (попередження) в департаменті превентивної діяльності, в блоці поліції громадської безпеки, – каже Лариса Віталіївна. – І займаємося, відповідно, попередженням, профілактикою злочинів щодо дітей. А свого часу ми входили до кримінальний блоку... І, чого гріха таїти, ми пам'ятаємо ті дні і, коли необхідно, допомагаємо колегам-сищикам і слідчим.

Наш персонал, на жаль, скоротили втричі, зараз за штатом 1200 дитячих поліцейських в регіонах України, що на 7 мільйонів дітей абсолютно недостатньо. Є місця, де один наш поліцейський на два райони. Наприклад, навантаження на одного ювенального поліцейського в Закарпатті – 13 тисяч дитячого населення. Це дуже багато! А в центральному апараті у мене аж 11 осіб, в строю зараз 9... Самі розумієте, які у нас навантаження.

Дитячі проблеми зараз не зовсім такі, як були, скажімо, 5 років тому. З'явилися нові захоплення, нові ризики, діти переселенців через війну... І наш підрозділ за останні півтора року, з моменту створення в нинішньому вигляді, проходив певне переформатування. Адже робота ювенального поліцейського дуже специфічна. Це може бути робота з дитиною, свідком злочину, або його жертвою, також жертвою насильства в родині, з підлітком, який вчинив злочин, який перебуває у конфлікті з законом, або розшук дітей (а це зовсім не те, що шукати дорослих)... Ми беремо участь в розкритті злочинів як скоєних дітьми, так і спрямованих проти них, в розшуку дітей, хоча за новою інструкцією не маємо права проводити навіть першочергові заходи щодо розшуку, а повинні працювати з уже знайденими неповнолітніми. Однак розшук дітей – специфічний, потрібно знати дитячу психологію, мати досвід роботи, тому розшук ми в будь-якому випадку контролюємо, зокрема я особисто..

Пішов з дому
Кількість заяв про зникнення дітей останнім часом зросла. Ми аналізували, чому діти йдуть з дому. Звісно, економічний стан країни в цілому, відносини в родині грають дуже велику роль, але все ж зросла довіра до поліції, і люди стали звертатися відразу, як тільки дитина зникає. Причому 89% зниклих дітей знаходяться першої доби і багато в чому завдяки активній роботі ювенальних поліцейських. Слідчий, якому доручена справа, нерідко дає завдання на розшук саме нам, бо ми знаємо, як шукати, де шукати, можемо відпрацювати зв'язки в школі і взагалі в оточенні, вміємо поговорити з приятелями, якщо це не перший випадок уходу дитини, тобто знаємо її мотиви і відносини в родині і з іншими дітьми...

У кожному регіоні свої проблеми у дітей. Наприклад, на заході країни багато батьків виїжджають на заробітки, діти, хоча і матеріально забезпечені, але все ж входять до певної групи ризику. У підлітковому віці їм потрібна особлива батьківська увага, якої вони не отримують, звідси багато проблем. На сході інша специфіка, наприклад, ми проводимо з дітьми заняття: "Мінна безпека", "Профілактика втягування підлітків у збройні конфлікти"... І ми, плануючи роботу, завжди робимо акцент на проблеми цього регіону.

Особлива категорія – діти, які перебувають у конфлікті з законом і, відповідно, які перебувають на нашому обліку. Цифра змінюється, їх по країні близько чотирьох тисяч. Це ті, кому оголошено про підозру у вчиненні злочину, ті, хто звільнився з місць позбавлення волі, ті, хто скоїв правопорушення і відданий під батьківський контроль, хто часто тікає з дому і деякі інші категорії. Є спеціальні програми для роботи з такими дітьми. Наприклад, влаштовуємо їх зустрічі з цікавими людьми. Або ось є спортивний проект спільно з UNISEF, так званий "Кубок довіри", який розігрується серед футболістів. Є низка спеціально підготовлених поліцейських, не тільки ювенальних, але і патрульних, дільничних, словом, тих, хто працює з дітьми. Для них провели професійні тренінги, дали певні знання і навички, тепер ці поліцейські виступають наставниками для дітей, які люблять футбол (це не тільки гравці, але і вболівальники). І самі грають. Ось 12 березня буде фінал Кубка, наразі лідирує команда ювенальних поліцейських зі своїми підопічними дітьми, які бувають як в конфлікті, так і в контакті з законом. Буде вручення Кубка, окремі нагороди для поліцейських і дітей. Фінансових проблем тут немає, бо, як сказала, проект підтримується структурою ООН.

Інший проект, який запустили восени, має назву "Ми одна команда!". Ми попросили м'яч у Федерації футболу України, отримали його, і він став таким пам'ятним сувеніром для наших гравців команд, що складаються теж з дітей з проблемами, із зони ризику. Скажімо, сьогодні грає команда Київської області, робить свій напис на м'ячі, передає його до Хмельницької... І так далі по всій Україні. Ось цей м'яч, бачите, весь уже в підписах типу цієї: "Ми одна команда – Полтава" (показує. – Авт.). У цьому турнірі теж були свої нагороди в кожному регіоні за участю Федерації футболу, місцевої влади. Наразі, бачите, м'яч у мене. До наступного турніру...…

Насилля в родині
Не секрет, що нещодавно законом домашнє насильство криміналізоване, є закон і кримінальна відповідальність. Дуже часто від такого насильства страждають діти. Нерідко діти, самі постраждалі від насильства в родині, стають булерами. Ми, ювенальна поліція, переважно працюємо, зрозуміло, з неповнолітніми потерпілими, а також і з кривдниками-дітьми, від яких, до речі, страждають не тільки однолітки, а й батьки, інші родичі. І тут головне – не просто шукати винного, а поглянути в корінь проблеми. Ось була бійка дівчаток в Чернігові, знайшли, на кшталт, винуватицю, виключили з 1-го курсу ВНЗ. Але ніхто не захотів її зрозуміти, чому так сталося. Словом, наш девіз: не будьте байдужими! Не тільки звинувачуйте, а й простягніть руку допомоги! І тоді проблем з дітьми буде набагато менше.

Селфі – в минулому!
Вчимо дітей бачити і негативні приклади. Наприклад, є фільм про людину, яка все життя, з дитинства, провела за ґратами. Вийшла на короткий час, скоїла злочин, знову сіла... І наші діти із зони ризику, подивившись фільм, дуже багато його обговорювали, мовляв, ось, людина не може перейти грань і повернутися до нормального суспільства. І життя, по суті, знищено. В обговоренні брав участь запрошений нами психолог. Діти, звісно, приміряли ситуацію на себе і, хочеться вірити, зробили потрібні висновки.

З дітьми працювати важко, проте цікаво. І треба робити цю роботу з душею, іноді на шкоду особистому часу, оскільки негативні ситуації, часом трагічні, відбуваються в різний час доби – і на вихідні, і на свята, коли багато відпочивають. Такі наші будні. І не всі витримують. Тому дуже ціную справжніх досвідчених дитячих поліцейських, які, бачачи багато дитячого горя (а це важко, знаю не з чуток), все одно залишаються працювати в цій службі. А деякі, навіть вийшовши на пенсію, допомагають розкривати складні справи.

У нашій роботі потрібен справжній результат, а не, скажімо, селфі з підлітком, як іноді намагаються відзвітувати про виконану роботу! Це пройдений етап! Потрібна глибинна робота, із залученням не тільки поліції, тільки тоді можна чогось досягти. Я об'їздила багато регіонів, деякі відверто порадували своєю згуртованістю, вмінням співпрацювати і зі школою, і зі службами у справах дітей, і з родинами... Наприклад, прекрасно налагоджена робота в Івано-Франківську. Я таких начальників, готових допомогти дитині вдень і вночі, називаю волонтерами, тому що у нас довго не зрівнювалася зарплата з іншими поліцейськими службами, була істотно менше. Зараз, правда, вирівнялася. Але ж щоб підготувати ювенального поліцейського, потрібно від 3 до 5 років, за умови, що людина сама цього хоче, а не насильно. Потрібно знати законодавство, психологію, вміти працювати в родині, ні в якому разі не порушувати права дітей і багато, багато іншого. Тому, чесно, зараз хотілося б переглянути частину персоналу, пройти знову переатестацію, супервізію (навчання), щоб в системі залишилися тільки професіонали, які бажають працювати з дітьми, незважаючи на всі труднощі.

Наприклад, нещодавно пред'явили підозру ювенальної поліцейської, яка не зреагувала на дуже серйозну заяву щодо дитини. Раніше вона працювала в кадрах, захотілося нового, чомусь вирішила, що з дітьми буде легко... Але помилилася. Ось від подібних співробітників нам треба позбавлятися. І керівники, які дозволяють призначати подібних людей до ювенальної поліції, теж повинні нести відповідальність. Я відкрито говорю про це на нарадах, іноді отримую "по голові", але вважаю, що в цьому плані є що міняти. Точно так само, як я не цілком розумію, коли співробітників ювенальної поліції використовують не за функціональними обов'язками, залучають до розкриття злочинів, не пов'язаних з дітьми. А в цей час десь стається дитяча біда... Адже діти – це майбутнє нашого суспільства, країни, всіх нас!

Зрозумій свою дитину!
На жаль, зараз загострилася проблема відсутності розуміння батьками своїх дітей, навіть в забезпечених, зовні благополучних родинах. А адже всі проблеми дітей йдуть від дорослих. І коли мене запитують, чому діти стали останнім часом такими агресивними, я відсилаю до витоків, до відносин в родині. Ось зараз багато говорять про булінг, ухвалений навіть спеціальний закон проти цього явища. Відбуваються ток-шоу, всі звинувачують булерів і поліцію... А давайте подивимося в корінь, чому підліток "булить": переслідує однолітків або інших людей, включаючи педагогів? І ми побачимо, що ця дитина сама була пригнічуваною або виживала на вулиці, де інші правила, словом, нею не займалися дорослі (або займалися зі знаком "мінус"). А поліція не може бути біля кожної дитини, зате батьки можуть і зобов'язані. Так само і в школі... До цих дітей треба шукати підхід, а не вішати ярлики. Мені одного разу підліток сказав: "Знаєте, в школі, як хтось вкраде, відразу думають на мене. Я вже й уваги не звертаю. Хоча давно цим не займаюся". Найпростіше призначити "погану" дитину, складніше з нею працювати і виховувати, пояснювати. Інший приклад: один з батьків мені заявив, що не бажає, щоб з його дитиною в одному класі вчилися діти з неблагополучних родин, у яких часом немає зошитів для навчання або кросівок для фізкультури. Зрозуміло, що так не можна... Це проблема суспільства, а не поліції.

Повернуся до закону про булінг і проблеми взагалі. Нерідко, коли дитина вчиняє суїцид, виявляється, що вона не була зрозуміла в школі і вдома і піддавалася переслідуванню однолітків. Саме слово "булінг" вже трохи затерлося від частого вживання, але треба розуміти, що проблема не виникла вчора, вона існує давно. Закон потрібний, але... Є дисбаланс. Ми спостерігаємо якусь істерію серед шкільних керівників, тому що дуже посилилися покарання для директорів шкіл і вчителів, якщо виявлені факти булінгу. Тому ми готуємо роз'яснення з цього приводу (зараз чекаємо чергового рішення суду), а також навчаємо... вчителів! Тобто ювенальні поліцейські працюють не тільки з дітьми, але і з педагогами, пояснюють, як документуватимемо булінг (а кілька протоколів вже складено і передано до суду, який винесе рішення, ми ж самі не караємо, тільки Феміда), яка тут вчителям загрожує небезпека і що робити в тій чи іншій ситуації. Я віддала особисті вказівки підлеглим з регіонів: розбиратися досконально в кожному випадку, наприклад, чи немає політичних моментів для цькування (а таке є і буде), головне – бути завжди на боці дитини. Але якщо треба захистити вчителя – теж робити це своєчасно і об'єктивно. (В низці регіонів вже діє проект "Шкільний поліцейський", сенс якого в тому, що за певною школою закріплюється ювенальний поліцейський, який вчасно бачить проблеми дітей і педагогів, який допомагає їх вирішити. – Авт.).

Наші зусилля дають свої плоди. Наприклад, загальне зниження дитячої злочинності по країні – 22% 2018 року порівняно з 2017-м. Стало на 15% менше дітей, які вчинили правопорушення (діти для нас – це від народження до 18 років). І так далі (див. інфографіку. – Авт.). Динаміка переважно позитивна. Але є й інше. Серед потерпілих: 2017-го вбили 84 дитини, 2018-го – 92! Переважно це насильство в родині, випадки жорстокого поводження з дітьми, вбивства новонароджених, сексуальне насильство. Адже спонтанні, що не серійні педофіли в більшості випадків вбивають жертву, щоб вона нічого не розповіла. І в переважній більшості випадків дітей вбивають дорослі, коли підліток підлітка, то це буває, але вкрай рідко.

Хлопчина в СІЗО: "Їжте краще мамин борщ!"
Зараз ювенальна поліція втілює в життя ідею медіації, тобто примирення сторін.

- Це особливо активно відбувається на Сході України, – каже Лариса Зуб. – У разі легких конфліктів медіатор, з числа наших навчених поліцейських, намагається примирити тих, хто посварився, не доводячи справу до суду. Вибачитися, потиснути руку...

Звісно, це не завжди зможе робити поліція, тому ми також навчаємо прийомів медіації педагогів, інших працівників дитячої сфери, громадських активістів, волонтерів. Такий проект добре спрацював на Одещині, у випадках дрібної крадіжки. Наприклад, дитина вкрала телефон у товариша. Завтра повернула, але вже є заява до поліції. Медіатор примиряє сторони, і батьки потерпілого заяву забирають. Виграють усі. Нам потрібна медіація на законодавчому рівні, тому ми подали відповідні пропозиції, чекаємо результат.

З Пенітенціарною службою Мін'юсту ми співпрацюємо дуже тісно і плідно. Коли дитина, яка вчинила злочин і відбула строк, виходить в соціум, займаємося ним більшою мірою ми, ювенальна поліція. І ми завжди знаємо заздалегідь, коли це має статися, завдяки співпраці з Мін'юстом. Та й взагалі ми активно співпрацюємо з усіма службами в країні, причетними до вирішення дитячих проблем. Інакше успіху не домогтися.

Якщо говорити конкретно про підлітків, які вийшли на свободу після відбуття покарання, то головне – це надати їм підтримку, причому в правильному руслі. У них повинні бути авторитети, але не кримінальні, а нормальні, які вміють навчити, як жити в суспільстві, не конфліктуючи з ним. На жаль, в житті часто відбувається так, що "інша сторона", кримінальна, вже чекає підлітка, який вийшов на волю, і прагне використовувати в своїх цілях. Цей момент нам важливо не упустити.

За дітей потрібно боротися заздалегідь. Ось зараз ми проводитимемо нову акцію, поведемо дітей, які перебувають на обліку і взагалі в зоні ризику, до Академії патрульної поліції, покажемо, як готують поліцейських. Може, комусь западе в душу. Будуть екскурсії і до СІЗО, хоча мене за це критикують, мовляв, не гуманно. Не згодна! Наведу приклад. З черговою групою підлітків була в СІЗО. Серед хлопців був хлопець в такій масці лідера, якому море по коліно. А в камері зустріли іншого підлітка, який чекав суду, йому світило до 8 років ув'язнення за вчинення тяжкого злочину. Я його ні про що не просила, сам юний укладений сказав одноліткам з волі: "Хлопці, ви цінуйте батьків, їжте краще мамин борщ, ніж...". Це на багатьох подіяло, я бачила, що "лідер" вийшов з в'язниці замисленим, зовсім не таким, як заходив... Тож є користь від таких відвідувань, я впевнена.

Небезпечний екстрим: як запобігти трагедії
Багато проблем, за словами Лариси Зуб, з дитячим екстримом, хлопці люблять виставляти такі фото в соцмережах. І сенс змагань – хто набере більше "лайків". Наприклад, зацепери (на дахах електричок), руфери (любителі висоти) та інші.

- На жаль, ці ігри часто закінчуються трагічно, – продовжує Лариса Віталіївна. – Працювати з такими підлітками повинна не тільки поліція, їх потрібно відвернути, зайняти. А ось чим? Це питання для дорослих. Інакше можуть виникнути алкоголь, тютюн, наркотики... За 2017 рік поліцією складено приблизно 70 000 протоколів за продаж спиртного та тютюну дітям, анульовано 780 ліцензій на торгівлю алкоголем. І штрафи мільйонні в сумі по країні, але не завжди допомагає... На батьків складено понад 41 тисячу протоколів за невиконання батьківських-материнських обов'язків.

І за це великі штрафи, проте вони теж не вирішують проблему...

Щодо наркотиків працюємо у співпраці з профільним департаментом НП. Вони документують випадки продажу дітям зілля (або участі підлітків в торгівлі), ми з психологами займаємося профілактикою і роз'ясненнями. Не всі у нас узаконено, що було б необхідно. Наприклад, в Угорщині, якщо педагог запідозрив підлітка в неадекватній поведінці, неповнолітнього можуть в присутності батьків запросити до спеціального кабінету і провести експрес-тести на наркотики. Нам би така процедура, думаю, теж виявилася корисною.

Дружні кімнати для дітей
Йдеться про юридичні процедури, коли, наприклад, дитину треба допитати (потерпілого або підозрюваного, не важливо). Це робиться не в залі суду або кабінеті слідчого, а в спеціальному приміщенні. Це 2 кімнати, одна з м'якими меблями і затишком, для дитини і ювенального поліцейського або психолога, друга – за одностороннім дзеркалом, де можуть перебувати учасники процесу розслідування. Питання ці учасники задають тільки через співрозмовника дитини: мовляв, запитайте про те-то. Відповідь чути і записується, що потім може бути доказом у суді. Був випадок, коли сищики не могли розговорити маленьких братика і сестричку, на очах яких вбили маму.

Звісно, діти були в шоці. А психологу вдалося в такій кімнаті розговорити малюків, вони дали і портрет, і докази, злочин було розкрито.

Моя мрія – функціонування таких кімнат в кожній поліцейській дільниці. Майже всі успішні країни використовують таку практику. У нас же поки подібні кімнати є, наприклад, в Солом'янському районі Києва (там вже понад 10 років, створена за допомогою громадської організації, розкрито багато злочинів), в Івано-Франківську, Харкові, нещодавно відкрилася в Одесі, відкривається в Дніпрі... Словом, мрії збуваються!