Чому підлітки дедалі частіше брутально лаяться

Нема розмови без добірних матюків

Багато хто досі пам’ятає ті часи, коли матюкатися при жінці або дитині і на думку не спадало. Минуло не так багато часу. Матюки дедалі більше входять у наше життя. Їх можна почути на вулицях, у транспорті, робочих кабінетах. Та що казати, навіть у школі, причому з вуст учня – дорослому... Що діється на перервах – чутливим вухам краще не чути. Чому це відбувається і чи можна відучити лаятися дитину? А що робити з підлітком, який вже, здається, і слів інших не знає? Про це розповідає психологиня Світлана Пуршак.

Початок – у фольклорних формах

Матюки – це дуже цікавий феномен. Появу ненормативної лексики дослідники мови пов’язують зі стародавніми землеробськими і сексуально-репродуктивними обрядами, які збереглися потім у фольклорних формах.

Практично всі фахівці мови відзначають властивість високої емоційної зарядженості нецензурних слів. Є навіть дослідження, які проводили на поранених військових, і ті довели, що така форма мови допомагає зняти стресо-больовий синдром, тобто насправді має знеболюючий ефект.

Через цю властивість матюки, звичайно, використовують люди за ситуацією, у напружених або загрозливих моментах. Є і ще одна властивість матюків, їх застосовують у закритих спільнотах, найчастіше групах чоловіків однієї професії, як якогось роду код приналежності до групи чи код певних дій.

«Підчепив» у садочку

Дитина розвивається, росте у освоює світ мови, у тому числі й світ лихослів’я. Але для кожного віку це має різний зміст. Наприклад, трирічна і навіть п’ятирічна дитина схоплює всі слова, які чує. Для неї це спосіб вивчення і світу, і себе в цьому світі. Тому нецензурні слова вона, як і все інше, приносить додому і озвучує батькам.

- І тут виникає нюанс, коли малюк вимовляє матюк, а робить це він неусвідомлено і невпопад, то часто це виглядає комічно. Дорослі сміються, таким чином емоційно схвалюють його поведінку. Але кажуть, що такі слова «нехороші» і їх не можна казати. Виникає парадокс у поведінці батька. На словах йдеться про одне – «не можна», а на емоційному рівні сигнал зовсім інший - це «весело», - каже С. Пуршак.

Дитина ж орієнтується на емоційні реакції, адже тут вони яскраві й позитивні, і робить висновок: «Треба побільше таких слів!», адже це веселить і робить приємне батькові.

- З малюками, коли вони приносять нецензурні слова додому, потрібно правильно поводитися. Звернути увагу на це, але не занадто емоційно, щоби не фіксувати ситуацію, і дати зрозуміти дитині, що вам це неприємно і що такі слова не надто гарні і тому не треба їх вживати, - вважає експертка. - Це вимагає терпіння і такту, адже дитина буде пробувати ці слова неодноразово. Однак, звичайно, така робота з боку батька приводить до хорошого результату, спроби дитини спровокувати батька згасають.

Найцікавіше, що правильна поведінка і реагування батьків допомагають впоратися з дитячою нецензурністю навіть у сім’ях, де хтось із батьків може час від часу сам застосовувати ненормативні слова.

Від 5 до 12: де межі дозволеного

У міру дорослішання, від п’яти до семи і далі, до 11-12 років, ненормативні слова виступають способом порушити заборону, вийти за рамки, поекспериментувати з наслідками, відчути свої нові можливості.

- Оскільки у цьому віці найчастіше застосування матюків фрагментарне і дитина як і раніше сильно пов’язана і емоційно залежить від батьків, тут цілком можна обійтися спокійним нагадуванням їй про те, що треба намагатися не говорити цих слів. А як аргумент використовувати критерій «негарно». Цей критерій зрозумілий, не тисне і легко приймається - не викликає протесту, - каже пані Світлана.

Окрім того, одночасно треба допомогти дитині освоювати цей світ, розвивати мислення і мову, поліпшувати комунікацію з оточенням і почуватися впевненіше. Коли дитина почувається спокійніше і впевненіше, у цих емоційно заряджених словах у неї не буде потреби. У всякому разі це не стане проблемою.

Від 13: я вже дорослий!

З підлітками у сенсі ненормативної лексики вже стає складніше.

- Для підлітків це і спосіб показати приналежність до дорослого світу, мовляв, «я вже не дитина», і спосіб виділитися, подолати невпевненість і слабкість, і механізм причетності зі своїми однолітками, з їхньою тусовкою, і можливість привернути увагу. Так підліток подає сигнал: «Це я, зверніть на мене увагу». Крім того, це спосіб розрядки того неймовірного напруження, яке фізично і психологічно кипить у світі підлітка, - пояснює С. Пуршак.

Важливо навчити підлітків розрізняти ситуації, де вони можуть і не можуть використовувати таку лексику. У нашому суспільстві є чітка заборона розмовляти такою мовою у школі, вдома з батьками та близькими, в громадських місцях, з незнайомими людьми. Але при цьому немає чіткої формальної заборони на використання лайки між собою, коли це «нікому не заважає». Досить довго така політика працювала.

Вони так просто розмовляють

Ми бачимо, що нецензурні вирази у підлітків, молоді настільки тісно увійшли в ужиток, що юні джентльмени і леді (!) на них просто розмовляють. А не лаються за допомогою нецензурних виразів. Причину, як завжди, потрібно шукати у собі, вважає експертка.

Дається взнаки загальна розкутість і вільніше поводження людини у принципі. У нашому суспільстві зараз значно менше обмежувачів, більше уваги до прав і свободи особистості. Не прийнято зупиняти лайки чужих підлітків. Одночасно згладжуються гендерно-статеві відмінності - і немислимі слова спокійно звучать при жінках і навіть з вуст самих жінок.

Спостерігаємо дуже високий рівень вимог до людини і напруженість життя. Звідси потреба у швидкій емоційній розрядці. Так і хочеться вилаятися, хоча, звичайно, якщо не піддатися на найперші позиви, то є й інші способи розрядки.

Нині - високий рівень протиріч у суспільстві та невирішених проблем. Ось це вже дуже важливе джерело розростання масштабів ненормативної лексики серед дорослих і підлітків. Хочеш - не хочеш, а інших фраз для опису ситуації іноді й не підбереш...

Зниження у суспільстві моральних кордонів, падіння рівня інтелектуального розвитку, планки естетики в інформаційному просторі, з якого ми нерідко копіюємо свою поведінку. Інакше кажучи, раніше надихалися Богданом Ступкою і Леонідом Биковим на екранах. А тепер дивимося на накачані губи дівчат з тіктоку та інстаграму, які заробляють на своїх блогах сотні тисяч, але не здатні закінчити вислів без матюків. І, нарешті, втрачено нормальну виховну роботу з підлітками та дітьми у системі родина - школа.

Як відучити дитину лаятися

Як кажуть, виховувати треба, поки чадо лежить поперек лавки. З молодими людьми у середині другого десятка життя працювати доведеться вже системно.

Можна повивчати і зацікавити дитину тим, що є у науці про ненормативну лексику. Адже коли ми знаємо про щось багато, воно перестає діяти на автоматичному і примітивному рівні. З’являється вибір, і підліток вже не так прив’язаний до цих мовних форматів. Виникає ситуація: «Ці слова можна знати, але необов’язково їх застосовувати» , або можна використовувати їх адекватніше, за ситуацією.

Важливо зміцнювати особистість підлітка, допомагати йому розвиватися. Якщо він не почувається покинутим і беззахисним, не потрібні екстраординарні способи самоствердження. Плюс дуже важливий аспект - зміцнювати і розвивати самоконтроль підлітка.

Потрібна важлива розмова з приводу особистості підлітка, його планів, того, за що батькові хотілося б радіти за нього. У спілкуванні важливо підкреслити дорослішання молодої людини, його велику відповідальність, його силу і здібності.

- Тобто загальний тон розмов не заборонний, а орієнтує і допомагає розуміти свою індивідуальність, свої здібності, вміння підвищувати компетентність життєву і навчальну. І на цьому тлі варто знову поставити естетичний критерій: «Негарно лихословити, у тебе досить можливостей і без цього почуватися нормально», - пояснює експертка. - Працювати з нецензурністю дуже важливо. Наша мова і наше мислення дуже пов’язані, і якщо ми спрощуємо і робимо грубою свою мову, ми примітивізуємо всю емоційно-інтелектуальну сферу особистості. Тому боротися з цією проблемою можна і потрібно.