Чого вчать дітей на окупованому Донбасі

Хоча Росія постійно заявляє, що російськомовне населення було під загрозою в Криму та на Донбасі, саме українська мова потрапила під атаку, щойно Росія взяла ці території під свій фактичний чи ефективний контроль. Це стосується також і української історії та культури. У самопроголошених республіках «ДНР» та «ЛНР» більше немає українських класів, а українську мову вивчають як предмет одну годину на тиждень. Програма «русифікації» є дуже очевидною, а до окупованого Донбасу завозять підручники так званими «гуманітарними» конвоями з Росії.

Офіційна лінія, зайнята в анексованому Криму та окупованому Донбасі, ідентична: пропозицію не відмінили, просто кількість тих, хто хоче вивчати українську, радикально зменшилась. На попередніх слуханнях справи України проти Росії на Міжнародному суді ООН у березні 2017 року Росія намагалась протистояти обвинуваченню України в дискримінації етнічних українців і кримських татар, крім усього іншого, тим фактом, що російська, українська і кримськотатарська являються офіційними державними мовами. Суд переконати не вдалось, і там наказали Росії забезпечити можливість навчання українською мовою. І це лише один із наказів, які Росія порушує досі.

У важливому дослідженні, опублікованому 2 вересня 2019 року, журналіст Дмитро Дурнєв пояснює, що самопроголошені донбаські «республіки» також заявили, що у їхніх так званих конституціях українська є другою «офіційною мовою» після російської. Втім, насправді українською не написано жодне офіційне впровадження, а всі українські школи та класи навчаються нині російською, пройшовши перехідну фазу 2014−2016 років.

Дурнєв поговорив з кількома вчителями, включаючи тих, хто викладає у донбаських школах зараз. Всі погодились говорити з ним лише за дотримання жорсткої умови, що їхні імена буде приховано, а голоси на записах — спотворено. Судячи з випадків переслідування, про які відомо правозахисним групам, здається цілком ймовірним, що заперечення проти відсутності української мови у школах може легко обернутись тим, що людину можуть «заарештувати» та ув’язнити за звинуваченням у «співпраці з українським СБУ» чи щось на кшталт того. Дуже ймовірно, що існує багато людей, яким не подобається ця ситуація, але вони переживають, що про них «донесуть» бойовикам так званого «міністерства держбезпеки», якщо вони скажуть щось вголос.

У минулому Тетяна була вчителькою молодших класів. Вона покинула Донецьк, але досі наполягає на повній анонімності та спотворенні голосу, так як навідує окуповані території. Вона говорить, що в школі дозволили закінчити четвертий клас, навчаючись українською, проте затим у них не було вибору, і всі мусили перейти на російську. Старші вчителі української мови та літератури у старших класах просто втратили роботу. Вчителям усіх інших предметів дали можливість пройти перепідготовку, щоб викладати російською. У 2015 році там усі отримали підручники з програмою «Школа Росії». Єдиний виняток — «Навколишній світ», де замість вивчати природу Росії, діти вивчають природу Донбасу. Одна година на тиждень, відведена на українську мову, розділяється на вивчення самої мови та читання літератури. Тетяна згадує, що російській мові віддали 5 годин на тиждень, окрім, звісно ж, інших предметів, які викладають російською. Був представлений ще один додатковий обов’язковий предмет під назвою «Урок громадянськості та духовності Донбасу». Вчителька додає, що «патріотизму» також приділяють величезну кількість уваги, а перший урок у школах цього року пройшов на тему «П’ять років ДНР — ростемо разом із республікою». «Нам сказали, що якщо не можна щось замінити з України на Донецьк чи Донбас, то ми повинні замінити її на будь-що інше про нашу власну територію».

Дурнєв каже, що в обох невизнаних «республіках» систему освіти почали формувати ще з 2014-го, і вона базувалась на російській системі оцінювання та російських підручниках, доставлених на окупований Донбас так званими «гуманітарними конвоями». До слова, конвої є незаконними, й існують підстави — включаючи вихваляння з боку самих бойовиків — стверджувати, що в них часто перевозили зброю. Враховуючи гостру потребу дітей у базових речах, типовим є також те, що натомість їм завозили книжки, спрямовані на посилення позицій і впливу Росії на Донбас.

Пізніше студенти можуть поїхати до Ростова-на-Дону (через неконтрольований кордон з Росією) і здати екзамени на отримання атестата зрілості. Існують спеціальні квоти на вступ донбаських студентів до російських університетів. Що особливо складно, так це здати цим молодим українцям українські випускні іспити та змагатися за місце в українських університетах. В Україні є пільги на вступ для молоді з Донбасу, та для цього їм необхідно окремо на належному рівні знати українську, а також додатково займатись з репетиторами української мови та історії.

Інша вчителька, яка досі працює у Донецьку, розповіла Дурнєву, що зараз ситуація нагадує їй 1984 рік, коли вона тільки починала викладати. Мовляв, у підконтрольній Росії «республіці» така ж присутність російської мови у середній школі, як це було за радянських часів (на тиждень 6−7 годин російської мови та літератури).

Дурнєв каже, що хоча комерційної реклами у Донецьку і небагато, політичну агітацію про «республіку» можна знайти усюди. У недавньому дослідженні також з’ясували, що частка дезінформації про Україну в так званих «республіках», де серед улюбленого фейкові новини, така ж сама, як і в контрольованих державою російських ЗМІ. У 2017 році дезінформацію містило 11% контенту, а в квітні 2019-го 21% «новин» про Україну були або не точними, або відвертими фейками, або дезіфнормацією.

Такий високий рівень дезінформації є дуже тривожним, враховуючи те, що переважна більшість людей на цих територіях не мають доступу до українських медіа. Як тільки російські та проросійські бойовики захопили контроль над територією у 2014 році, вони тут же відключили українське телебачення, а частоти почали використовувати канали Росії чи бойовиків. Велику кількість українських сайтів, особливо таких як «Новини Донбасу», що чесно висвітлювали новини в «республіках», заблокували. Це означає, що населення окупованого Донбасу отримує інформацію з каналів, які є цілковито пропагандистськими та антиукраїнськими, в той час як діти зростають на підручниках агресора та небезпечній літературі, де в основному йдеться про фейкові «республіки».