Чи ходять до школи батьки у Швеції?

Участь батьків сприяє кращим результатам навчання дітей.

Одним з пріоритетів освіти у Швеції є залучення батьків до усього, що відбувається у школах. Про свої враження після відвідування однієї зі шкіл Стокгольма розказали члени української делегації.

Отже, наші співвітчизники побували у школі, розташованій у спальному районі шведської столиці. Заклад відвідують 550 дітей віком від 6 до 12 років. У кожному класі навчається не більше 28 осіб. З ними працюють учитель/-ка і асистент/-ка, 50% з яких – чоловіки.

Батьківські збори перед початком нового навчального року.
Навчальний рік триває з серпня до червня. У шведських родинах зазвичай є троє дітей, які ходять у школу поруч з домом. Зустрічі з батьками планують протягом тижня, щоб усі могли долучитися. За цей час батьки знайомляться зі школою та вчителями, складають та обговорюють плани взаємодії протягом навчального року.

Початок навчального року відзначається як свято.
Немає урочистостей, офіційних промов керівництва. Натомість панує невимушена та розкута атмосфера: педагоги можуть співати разом з батьками, а діти ласують морозивом та солодощами.

Зазвичай під час першого тижня навчання відбувається адаптація: діти знайомляться одне з одним і дорослими, спільно складають правила поведінки і норми комунікації, підтримування порядку у класах, інших шкільних приміщеннях. Наприклад, перед початком занять учні складають свої мобільні телефони в одну коробку, щоб не відволікатися під час уроку. Із виробленими правилами знайомлять батьків, а потім вивішують перелік у класах. Його можна доповнювати та дописувати пункти, якщо виникає потреба.

Регулярні зустрічі на трьох – мама або тато, дитина і вчитель.
Зазвичай восени або навесні у такому складі обговорюють індивідуальні цілі та потреби в навчанні кожного учня і учениці, аналізують, що не вдається, складають плани на майбутнє, визначають пріоритети. Якщо є згода, сторони підписують спеціальний бланк. Цю чудову традицію можна було б запровадити і в українських школах.

Батьки відвідують уроки.
Ніхто не забороняє, не перешкоджає цьому та не обмежує час перебування у класі. Мама або тато можуть завітати не тільки за власним бажанням, але й за запрошенням вчителя чи вчительки: підтримати дитину або скорегувати її поведінку у класі.

Родини запрошують всіляко долучатися до шкільного життя.
У школі раді не лише допомозі батьків в організації якихось заходів, приміром, відвідуванні виставок. Їм пропонують брати безпосередню участь у спільних пробіжках, спортивних змаганнях, флешмобах, концертах, шкільних святах та спектаклях.

Права і обов’язки батьків зібрані у спеціальній книжечці.
ЇЇ пропонують кожній мамі і татусю, бабусям і дідусям. Вичерпна інформація є на сайті кожної школи. Деякі заклади користуються мобільним додатком, з якого можна дізнатися навіть про сьогоднішнє меню у їдальні. До речі, кожен заклад самостійно визначає страви, закуповує продукти та відповідає за їх якість.

Головне – працює єдина гаряча лінія, на яку можна звертатися за консультацією, зокрема і апелювати до омбудсменів із захисту прав дитини і рівних можливостей. Одна дівчинка написала, що їй не дозволяли грати у футбол: «Бо це тільки для хлопчиків». Родині виплатили компенсацію в розмірі 15 тисяч шведських крон і вжили заходів до директора й вчителя!

Система освіти у Швеції

Ще у XIX столітті зі Швеції, яка була на той час доволі бідною країною, виїзжав за кордон на заробітки та у пошуках щастя кожен п’ятий громадянин. Цей негативний тренд припинила саме освіта. Ось у чому особливості цієї галузі у Швеції:

1. Децентралізація.
У Швеції 7000 шкіл і 180 000 вчителів і вчительок. Міністерство освіти країни нічого не імплементує, а лише ставить завдання. Їх провідниками є незалежні національні агенції, що функціонують для підтримки 290 муніципалітетів, але нічого не контролюють і нікого не карають. Школи користуються повною автономією у співпраці з місцевою владою та відповідають за успіхи дітей.

2. Немає оплати за навчання і екзамени.
Батьки не здають у школу ніяких грошей. Державні та приватні школи у Швеції повністю фінансуються державою.

3. Недержавні школи отримують компенсації за принципом «гроші ходять за дитиною».
Вони можуть відкриватися як бізнесовими, так і некомерційними організаціями.

4. Навчальний план визначає держава.
Його мета спрямована на досягнення суто практичного результату: що в підсумку будуть знати та вміти діти та є наскрізним – від дошкілля (прескул) до старшої школи.

5. У школах діти безкоштовно отримують гарячі обіди, немає шкільної форми.

6. Навчання можна продовжувати протягом всього життя.
Двері для отримання освіти залишаються завжди відкритими. У школах для дорослих та вечірніх закладах освіти оцінювання відсутнє.

7. Обов’язкові списки літератури або матеріалів у школах відсутні.
За бажання можна взагалі не користуватися підручниками.

8. Навчання базується на правах людини.
Вік, інвалідність тощо не є перепонами для відвідування закладів та отримання освіти.

9. Просунута професійно-технічна освіта.
Програми для неї розробляються у тісній співпраці з бізнесом і практиками.

10. Дівчата демонструють кращі результати в математиці й спорті.

До речі, молодий вчитель або вчителька у середній школі отримує приблизно 4 000 євро, асистент або асистентка у школі – 3 000 євро, директор чи директорка – 6 000 євро з податками. Працюють педагоги і педагогині по 35 годин на тиждень, протягом 10-ти з яких визначають завдання на власний розсуд. У школах столиці майже кожен учитель і учителька є ще й наставником, наставницею для студентів та студенток, які приходять на практику у школу.