10-річна вагітна без права на аборт

Кілька місяців тому газети Парагваю писали про 10-річну дівчинку, що шокувала громадськість, поступивши до лікарні на двадцятому тижні вагітності. Але це не поодинокий випадок. У цій південноамериканській країні з 7 мільйонами мешканців лише минулого року матерями стали понад 700 дівчат віком до 14 років включно.

У притулку "Будинок Рози-Марії", що у столиці Парагваю Асунсьйоні, зграйка балакучих дівчат на кухні готують частування на честь 13-го дня народження нової товаришки – дівчинки на шостому місяці вагітності. У цьому просторому будинку, який утримує місцева католицька парафія, мешкає дев’ять юних матусь та дівчат в очікуванні. Атмосфера тут жвава й весела: аґукають немовлята, тупотять дитячі ніжки, лунає підлітковий сміх.

Дівчинка у смугастому светрі і джинсах розгойдує на худющому стегні опецькуватого малюка. Це Перла, їй дванадцять років. Її зґвалтував рідний брат, коли їй було ще десять, а в одинадцять вона вже стала матір'ю.

Перла – одна з двох сотень дівчат, що вже побували у стінах "Будинку Рози-Марії". Кільком з них було лише дев'ять років.

"У такому юному віці покинути рідний дім і переїхати сюди – дуже непросто, – каже працівниця притулку Цильса Вера. – Але ми надаємо їм якісну медичну допомогу, одежу і харчування, і вони швидко адаптуються".

Так було з Мерседес. Нині їй сімнадцять, а завагітніла вона лише у дванадцять, від вітчима. Переїзд до "Будинку Рози-Марії" неймовірно полегшив їй життя.

"Коли я жила вдома у селі, це був жах, – розповідає вона. – Все стало набагато ліпше, коли я переїхала сюди в Асунсьйон. Тепер я хочу закінчити школу, вчитися кулінарії, а потім ще й університет закінчити. Я бажаю своїй донечці найкращого – щоб їй ніколи не довелося пережити те, що пережила я".

У "Будинку Рози-Марії" всіх дівчат заохочують вчитися, щоб вони могли знайти роботу і прогодувати себе й дітей.

За даними Міністерства охорони здоров'я Парагваю, минулого року діти народилися у 704 дівчат віком до 14 років – це приблизно двоє таких пологів на день. Але справжній показник може бути ще вищим, адже збір даних тут недосконалий, особливо у віддалених районах, розташованих за багато годин їзди від Асунсьйона.

"Цей показник щороку зростає, отже, ситуація погіршується, – каже Мірта Ріварола з Фонду народонаселення ООН. – Наразі вона дуже тривожна. Коли 10-річна дівчинка стає матір'ю, це сильно обмежує її майбутнє життя. Ми втрачаємо надто багато цінних членів суспільства".

В Англії та Уельсі, де мешкають 57 мільйонів людей, (що у вісім разів більше, ніж у Парагваї) у 2013 р. завагітніли 1378 дівчаток віком до 14 років. Але закони Великої Британії дозволяють аборти, тож більшість цих вагітностей було перервано. Однак у Парагваї аборти дозволені лише тоді, коли вагітність загрожує життю матері.

Історія 10-річної Маїнамбі потрапила на перші шпальти газет у квітні. У січні вона почала скаржитись на біль у животі. Мати водила її до кількох лікарів, але біль не зникав. Через три місяці одному з лікарів вистачило глузду, щоб провести обстеження – і виявилось, що вона уже 20 тижнів як вагітна.

У зґвалтуванні запідозрили вітчима. Його було попередньо ув'язнено, поки суд чекав на результат аналізу ДНК на підтвердження батьківства. Цікавість преси до цього випадку сильно зросла, коли матір дівчинки заарештували як співучасницю злочину. Два місяці її тримали під вартою без дозволу на побачення з дочкою.

Організація "Міжнародна амністія" агітувала за те, щоб Маїнамбі дозволили зробити аборт. Фахівці ООН з прав людини суворо розкритикували відповідні закони Парагваю. Але парагвайські посадовці залишилися непохитними.

"Маїнамбі пройшла психологічне обстеження, яке показало, що вона цілком щаслива і не потерпає від жодних проблем, – повідомив міністр охорони здоров'я Парагваю доктор Антоніо Барріос. – Тому нам нічого не лишалося, окрім як спостерігати за нею до пологів, адже її життю нічого не загрожувало".

У належний термін Маїнамбі народила дівчинку. Та деякі парагвайці вважають, що уряд поставив її здоров'я під серйозну загрозу – вагітність набагато небезпечніша для дівчинки і навіть підлітка, ніж для дорослої жінки.

"Тут величезний вплив релігійних фундаменталістів, – каже Ельба Нунес, координаторка феміністичної мережі Cladem. – Вони хочуть показати, нібито у Парагваї 10-річна дівчинка здатна бути матір'ю... Сексуальне насильство – це велика проблема, але вимушена дитяча вагітність – не менша проблема. Це питання прав людини".

Втім, перервати вагітність можливо – але нелегально і якщо у родини є на це гроші. Проте надійних даних про це немає. Невідомо також, скільки жінок гинуть через ускладнення при нелегальних абортах. Пані Нунес розмовляла з дітьми у місті Консепсьйон (північніше від Асунсьйона), які чули про такі послуги.

"Ці нещасні діти сказали мені: так, тут таке трапляється. У дівчат раптом піднімається температура, вони задихаються і помирають", - каже вона.

Діти з багатших сімей знали навіть, котрі клініки роблять аборти і скільки це коштує.

"Вони називають аборт "апендицитом з ніжками". Дівчинка кілька тижнів не приходить до школи, і всі переповідають одне одному, що в неї "апендицит з ніжками".

За дитячою вагітністю дуже часто ховається сексуальне насильство – щороку до генеральної прокуратури надходить близько 600 справ про сексуальне насильство над дітьми до 14 років. На жаль, ґвалтівникам часто вдається уникнути покарання.

"Це неповна картина насильства у Парагваї, – каже прокурор Тереза Мартінес Акоста. – До того ж, процвітає безкарність – нам вдається довести провину лише у 30% випадків. Вироки зазвичай м'які, і за три-п'ять років ґвалтівник уже знову на волі і може далі ґвалтувати дівчат".

Але, за її словами, є й велике позитивне зрушення.

"Тепер ми отримуємо набагато більше скарг. Ще кілька років тому ніхто ні на що не жалівся, та нині сусіди і вчителі починають повідомляти про відомі їм факти".

Бажання боротися з насильством помітили і працівники телефонної лінії довіри, що допомагає у питаннях жорстокості до дітей. У наступний місяць після того, як газети рознесли новини про Маїнамбі, кількість дзвінків зросла з 750 до більш ніж 950.

Ті, хто б'є у дзвони і скаржиться на ґвалтівників, часто бажають зберегти анонімність – мабуть, це пережиток часів диктаторства, коли тисячі людей зазнали тортур у тюрмах і, щоб вижити, слід було дивитися собі під ноги.

Раніше анонімні скарги до суду не доходили, але тепер аудіозапис телефонних розмов, навіть анонімних, дозволяють використовувати у звинуваченні.

Попри багаторічний досвід соціальної роботи, координаторка лінії довіри Лючія Мартінес усе ще дивується деяким випадкам, особливо реакції винуватців.

"Іноді вони навіть не розуміють, що зробили щось погане. Вони не відчувають ані провини, ані співчуття. Вони не бачать, що їхні вчинки не тільки можуть довести їх до тюрми, а ще й руйнують життя іншій людини. Це майже соціопатія", – каже вона.

Держава практично не підтримує малолітніх матерів. Найбільше допомоги надходить від доброчинних організацій і католицької церкви.

У церковному сімейному центрі "Солідарність", що у районі Бан’ядос-Сюр, ідуть уроки. На них присутні трохи більше десятка юних матерів, деякі з малятами. Хтось живе з батьком дитини, інші – самотні матері. За те, що вони займаються тут двічі на тиждень плюс деякі вечори, вони отримують невеличкий грант – на додаток до майбутнього атестата.

"Ми намагаємось показати їм, що вони усе ще мають майбутнє", – каже координаторка центру Сорайя Белло.

Бан’ядос-Сюр – один із найбільш злиденних і перенаселених районів Асунсьйона. Він розташований у заболоченій місцевості між річкою Парагвай і межею міста, поблизу величезного сміттєзвалища. Тут немає асфальтованих доріг і часто трапляються повені.

"Місцеві дівчата мало знають про розваги – дитинство тут дуже коротке, – каже пані Белло. – У них мало можливостей, зокрема освітніх. А якщо батьки працюють, старша дівчинка у сім'ї бере на себе роль матері й доглядає за братами і сестрами. Зазвичай не минає багато часу, як вона вагітніє".

В одному з класів учениця на ім'я Марія записує на великому аркуші враження дівчат від сьогоднішнього заняття.

"Люди кажуть про нас багато різного, бо ми з Бан’ядос-Сюр. Буцімто ми усі злочинці, усі брудні, бо живемо у таких умовах".

"Вони кажуть: у тебе вже дитина? Про що ти думала, шльондро? Навіть у лікарні персонал постійно нас вичитує. Та що ж нам робити? Дитина не винна! І, коли ти вже завагітніла, нічого не поробиш".

Це щойно усвідомила і нова мешканка "Будинку Рози-Марії". Вона стоїть, вклавши руки у кишені – дитина на шостому місяці вагітності.

Поки інші заварюють для неї чай, вона одна мовчить, не сміється, не бігає наввипередки з дітлахами. Коли їй співають "З днем народження", на її обличчі написані подив та відчай. Та врешті, такий тринадцятий день народження ніхто не обирає добровільно.

Імена деяких молодих матусь змінено для збереження приватності.