ЖКУ і Національна мережа закликають Парламент ратифікувати Конвенцію РЄ «Про запобігання насильству стосовно жінок»

Жіночий консорціум України і Національна мережа організацій, що працюють у сфері забезпечення з утвердження рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в Україні, вітають набуття чинності Конвенції Ради Європи № 210 «Про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (Стамбульська конвенція) 1 серпня 2014 року і закликають Верховну раду України ратифікувати цей документ.

Стамбульська конвенція є першим юридично обов‘язковим інструментом з цього питання на європейському рівні та одним з найбільш перспективних міжнародних договорів у даній галузі. Вона закріплює повну неприпустимість насильства щодо жінок і є важливим кроком на шляху безпеки в країнах Європи та поза її межами.

Україна досягнула у зазначеній сфері певних позитивних зрушень.

Разом з тим, питання запобігання та боротьби з насильством щодо жінок та домашнім насильством продовжують залишатися поширеною проблемою на всіх рівнях суспільства. Законодавчі колізії і відсутність необхідних даних призводять до низької ефективності заходів боротьби з насильством загалом і щодо жінок та дітей зокрема.

Ратифікація Україною Стамбульської конвенції матиме наслідком необхідність внесення змін до чинного національного законодавства у тих питаннях, де українське законодавство не відповідає положенням Конвенції чи взагалі має прогалини у нормативно-правових актах України.

Зокрема, доцільно було б на законодавчому рівні закріпити обов‘язок органів і установ, на які покладається здійснення заходів із запобігання і протидії домашньому насильству, щодо інформування постраждалих осіб щодо їхніх прав, подальших дій, умов отримання допомоги при першому контакті з відповідними органами чи установами. Слід забезпечити також певні заходи захисту прав і інтересів осіб, що постраждали від домашнього насильства, зокрема, тих, які визначені статтею 56 Конвенції про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством. Одним із важливих у цьому аспекті є забезпечення того, щоб жертви були поінформовані про те, що особа, яка вчинила домашнє насильство, скоїла втечу чи звільняється з місць утримання тимчасово чи остаточно (у випадку, якщо така особа може становити загрозу жертві і сім‘ї). Це сприяло би обізнаності постраждалих осіб із своїми правами і можливості відповідно з ними будувати свою поведінку.

Конвенція зобов‘язує також вжити необхідних законодавчих та інших заходів для забезпечення того, щоб під час надання захисту та послуг з підтримки жертв належно враховувалися права та потреби дітей-свідків усіх форм насильства (ст.26), що фактично кореспондується із окремими положеннями ратифікованої Україною Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації і сексуального насильства. В свою чергу це також зобов‘язує поновити роботу над внесенням змін до законодавства України у питаннях захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства.

Загалом, Конвенція Ради Європи № 210 «Про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» містить досить широкий діапазон зобов‘язань, метою яких є запобігання насильству, захист жертв, притягнення винних до відповідальності, реалізацію скоординованих дій у політиці та міжнародному співробітництві. Стамбульська конвенція дозволить цілеспрямовано рухатися у напрямку забезпечення гендерної рівності як де-юре, так і де-факто.

Для довідки: Конвенція була відкрита для підписання у Стамбулі 11 травня 2011 року. На даний час її вже підписали 22 держави.

Стамбульську конвенцію вже ратифікували 14 країн Європи і вона вступила у дію 1 серпня 2014 року

7 квітня 2011 року. Стамбульська конвенція була підписана Міністром закордонних справ України 7 листопада 2011 року з метою подальшої її ратифікації. Україна стала 17 державою, що приєдналася до Конвенції Ради Європи № 210.

Конвенція містить такі основні розділи:
• Комплексна політика та збір даних (глава ІІ);
• Недопущення (глава ІІІ);
• Захист та підтримка (глава ІV);
• Матеріальне право (глава V);
• Розслідування, кримінальне переслідування, процесуальне право та захисні заходи (глава VI);
• Міграція та притулок (глава VII);
• Механізм моніторингу (глава IX)

Механізм моніторингу Конвенції (ГРЕВІО) допомагає забезпечити її впровадження і створює можливість отримання інформації від громадянського суспільства та національних інституцій із питань прав людини.
У сфері попередження насильства в сім‘ї Україною прийнято низку як визнаних міжнародно-правових документів, так і національних законів, що становлять фундамент законодавства у цій сфері. Зокрема, не зайвим буде відмітити ратифіковані Україною: Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (Указ Президії ВР УРСР від 24 грудня 1980 року), Конвенцію ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (Указ Президії ВР УРСР від 26 січня 1987 року), Конвенцію ООН про права дитини (Постанова ВРУ від 27 лютого 1991 року), Конвенцію МОП № 182 «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці» (Закон України від 5 жовтня 2000 року), Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (Закон України від 3 квітня 2003 року), Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності (Закон України від 4 лютого 2004 року), Європейську соціальну хартію (переглянуту) (Закон України від 14 вересня 2006 року), Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (Закон України від 21 вересня 2010 року), Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації і сексуального насильства (Закон України від 20 червня 2012 року) тощо.
Значну частину відносин із попередження насильства у сім‘ї регулюють чимало інших законів України, з нормам яких мають бути узгоджені положення запропонованого проекту Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Маються на увазі, крім чинного Закону України «Про попередження насильства в сім‘ї», закони України «Про міліцію», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з сім‘ями, дітьми та молоддю», «Про соціальні послуги», «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про протидію торгівлі людьми» тощо.