"Мій бойфренд робив зі мною те саме, що батько". Чому лише зараз у Франції почали боротися зі зґвалтуваннями в сім'ї

Секс з дітьми молодше 15 років вважатимуть зґвалтуванням у Франції - в країні вперше встановлюють вік згоди на сексуальні стосунки для неповнолітніх.

Зґвалтуванням у Франції досі вважають лише статевий акт, що супроводжується фізичним насильством, примусом або погрозами. Судді виходять з того, що дитина або підліток теоретично може свідомо погодитися на сексуальні стосунки з дорослою людиною.

Всесвітня організація охорони здоров'я роками звертає увагу на те, що злочинці рідко застосовують фізичну силу до своїх малолітніх жертв. Натомість вони маніпулюють дітьми.

Ці попередження не дуже хвилювали французів. Переглянути свої уявлення і, як наслідок, закони вони зважилися лише після гучних скандалів і тисяч свідчень жертв насильства й інцесту.

Поговоріть зі своєю дочкою

У Одрі Міллер великі карі очі. Говорить вона швидко і впевнено, з чітким каліфорнійським акцентом.

"Цей закон треба було ухвалити сто років тому. Знаєте, що цікавило французьких жандармів, коли моя донька розповідала їм про те, що трапилося? Вони хотіли дізнатися, проникав він у її піхву пальцем чи пенісом".

Упевненість Одрі зникає, вона закриває очі рукою. З-під долоні по щоці течуть сльози.

З П'єром Камбером вона познайомилася у Сан-Франциско. Одрі була розлучена, мала свій бізнес і відкладала на майбутній будинок, в якому планувала жити з двома доньками - старшій Сарі тоді було шість років, молодшій Софії - три.

П'єр освідчився Одрі, коли вона була вагітна третьою дочкою. Вони одружилися і за кілька років переїхали до Франції. У просторому будинку в Каннах їм спочатку подобалося.

Якось П'єр поїхав у відрядження, залишивши Одрі з дітьми вдома. Посеред ночі в будинок прокралися грабіжники. Погрожуючи вбити дітей, вони пограбували віллу і зникли.

"Молодші діти мало що зрозуміли. Але ми з Сарою після цього ніяк не могли прийти до тями. Ми звернулися до психотерапевта. Після кількох візитів терапевт зателефонувала мені: "Я хочу особисто обговорити з вами дещо, про що мені розповіла Сара". На зустріч ми пішли разом з чоловіком. На порозі кабінету він несподівано повернувся до мене: "Давай я сам з нею поговорю. Вона недавно дзвонила мені, дивно поводилася, фліртувала зі мною". І він зайшов до кабінету, а коли вийшов, заявив: "Так я і знав. Вигадує якусь дурницю". Але я відмовилася йти і вирішила запитати у терапевта, в чому справа. "Поговоріть зі своєю дочкою", - це все, що вона мені сказала".

Після кількох годин розпитувань Сара дала зрозуміти, що "щось" сталося між нею і вітчимом ще у США. Більше вона нічого не сказала.

- П'єр, я нічого не розумію. Сара каже, що щось сталося між вами.

І тут П'єр почав сміятися.

- Це якесь безглузде непорозуміння. Їй же було шість років, пам'ятаєш, вона постійно вранці приходила до нас у ліжко. Я якось спав і уві сні намагався погладити тебе. А виявилося, що це була Сара.

"Я була тоді страшенно травмована через те, що з нами сталося. І не розуміла, що робити далі. Я думала, що якби П'єр брехав, Сара б втрутилася і розповіла правду. Але вона мовчала. І я не знала, що з цим робити. А потім я почала помічати дивні речі в поведінці П'єра".

Можливо, потрібно було промовчати?

П'єр змінився не зразу - це відбувалося поступово. Він відсторонився від Одрі, припинив спілкуватися зі старшими дівчатами. Всю свою увагу приділяв рідній дочці Валері.

Сара, тоді вже підліток, не дуже цим переймалася. У неї з'явилися свої друзі, вона почала частіше ходити на вечірки. П'єру це не подобалося: "Подивися на неї! - казав він дружині. - Чому вона так яскраво фарбується? Які ще вечірки в її віці!"

Одрі каже, що тоді сварки в родині траплялися щодня. І найважливіша з них почалася з печива.

Софія з'їла печиво, яке П'єр купив для Валері. П'єр стояв на кухні й кричав: "Якого біса ти з'їла печиво?! Я його не для тебе купував!" Він пішов, голосно гримнувши дверима. Всі три дівчинки не могли припинити плакати.

"Тоді я вже не витримала. Не було сил все це терпіти. Я сказала їм, що настав час нарешті розповісти, що трапилося, тому що я не уявляю, як можу допомогти, якщо всі мовчать". Старші дівчатка відповіли: "Мама, ти ніколи нам не повіриш".

Все почалося багато років тому, коли старшій Сарі було сім років. Вона розповіла, що вітчим піддавав її сексуальному насильству. Це тривало кілька років - до переїзду. Вже у Франції він перейшов на середню - Софію.

"Я думала, що можу це пережити. Що залишу це в минулому. Але коли Софія почала говорити мені, що вітчим її домагається, я зрозуміла, що не зможу мовчати", - каже Сара.

За кілька годин Одрі зі старшими дівчатами була у жандармів.

"Усі вони були чоловіками. І вони над нами сміялися. Жандарми запитували у дівчаток: "А ви впевнені? А він прямо з проникненням вас домагався? Можливо, ви переплутали, і це був просто прояв ласки? Або, може, ваша мама змусила вас вигадати цю історію?"

Одрі подала на розлучення. Її старшим дочкам призначили психіатричну експертизу. Всі психіатри дійшли висновку, що дівчатка говорять правду. П'єр наполягав, що його "колишня дружина та її діти вигадали абсурдну історію", щоб дискредитувати його.

Якось Одрі забирала зі школи молодшу дочку Валері. Біля дверей її чекав колишній чоловік зі своїм адвокатом. В руках у адвоката була камера. П'єр простягнув їй постанову суду, за якою опіку над Валері віддавали йому.

"Ось тоді я втратила розум. Мені здавалося, що я задихаюся, що я збожеволіла. Я не знала, що робити", - згадує Одрі.

Суд також вирішив, що П'єр разом з Валері можуть залишитися в їхньому родинному будинку. Одрі з двома старшими дівчатами опинилася на вулиці. Посольство США запропонувало допомогу - квитки на літак на батьківщину. Але залишити молодшу дочку з П'єром Одрі не могла. До Каліфорнії повернулася одна Софія.

"Ми залишилися з 16-річною Сарою у шелтері (притулок для жінок, які опинилися в скрутному становищі - ВВС). Вона була дуже травмована і зла на мене за те, що я не змогла їх захистити. Вона думала, що, можливо, їй варто було промовчати, і тоді все було б добре, і сім'я не постраждала", - каже Одрі.

Сара ігнорувала мати і весь час проводила зі своїм бойфрендом.

"Тоді я зрозуміла, що мій хлопець робить зі мною те ж саме, що робив зі мною батько. У мене просто очі відкрилися, я не могла повірити в це", - каже Сара.

Її мати додає: "Я й сама не знала, що діти насправді не розуміють, що піддаються насильству, - поки самі не вступають у дорослі стосунки".

Не дитина, а молода жінка

Через понад десять років після цих подій, в березні 2021 року Національні збори Франції проголосували за закон, який прирівнює секс з дітьми у віці до 15 років до зґвалтування.

Сексуальні контакти з дітьми завжди були під забороною, але не обов'язково вважалися зґвалтуванням. Найчастіше подібне оцінювали як "atteinte sexuelle sur mineur", тобто просто сексуальний зв'язок з неповнолітньою. Покарання за це значно м'якше, ніж за доведене зґвалтування.

"Для жителів інших країн це звучить дико, що подібний закон ухвалюють лише зараз. Але у Франції існувала культура: коли дівчинка досягає віку 13-14 років, її вже вважають не дитиною, а молодою жінкою. І це експлуатувалося і в кіно, і в реаліті-шоу", - пояснює Патрік Луазелер, віцепрезидент некомерційної організації Face à inceste, що допомагає жертвам інцесту.

Ці уявлення розвивались останні кілька десятиліть і в різний час підтримувалися всесвітньо відомими французькими політиками, письменниками та громадськими діячами, які серйозно розмірковували про право дітей на задоволення. Лише 44 роки тому філософи Мішель Фуко і Жан-Поль Сартр підписали петицію з вимогою декриміналізувати сексуальні стосунки з дітьми молодше 15 років.

Фуко відкрито висловлювався на цю тему і наполягав, що дитина здатна правильно оцінити те, що відбувається і висловити свою згоду або незгоду. Тоді на сторінках французьких газет постійно з'являлися колонки, автори яких захищали педофілів. І хоча багато французів не схвалювали подібну концепцію, в суспільстві панувала думка, що освічена аристократія має право на свої примхи.

"Ми повинні припинити навіть говорити про те, що діти можуть дати усвідомлену згоду на секс", - вважає Патрік Луазелер.

На практиці навіть якщо жертва заявила про насильство, довести це в суді дуже складно. У французькому кримінальному кодексі існує різниця між зґвалтуванням (до 20 років в'язниці) і примусом до сексу (до семи років).

У березні Верховний суд Франції ухвалив рішення у справі Жюлі - це вигадане ім'я дівчини, яка стверджувала, що протягом двох років її ґвалтували 20 пожежників.

У 2008 році 13-річній Жюлі стало погано в школі, вона втратила свідомість. Учитель викликав парамедиків, функцію яких в країні виконують пожежники. Вони відвезли дівчинку до лікарні.

Пізніше в особовій справі Жюлі один з пожежників знайшов її номер телефону і почав підозріло часто цікавитися її самопочуттям; зав'язалося листування, потім почалися дзвінки. Під час чергового відеодзвінка чоловік попросив Жюлі роздягнутися для нього.

За словами матері дівчинки, він погрожував, що оприлюднить відеозапис в інтернеті, якщо вона не погодиться зустрітися з ним. Під час першої ж зустрічі він зґвалтував Жюлі, а потім передав її номер телефону кільком колегам.

Мати Жюлі не могла зрозуміти, що відбувається. Донька часто хворіла, по кілька днів не виходила з кімнати, у неї все частіше траплялися панічні атаки, вона не спілкувалася з людьми. Лікарі діагностували клінічну депресію. За два роки дівчинка 16 разів намагалася накласти на себе руки. Лише в 2010 році вона змогла розповісти матері, що відбувається.

Троє пожежників на суді підтвердили, що у них був секс з дівчинкою, але запевняли, що це відбулося з обопільної згоди. Суд вирішив класифікувати злочин як примус до сексу, а не зґвалтування.

Обрала чоловіка

"Мене роками ґвалтував старший брат. Лише в 40 років я зважилася поговорити з родиною. У мене живіт зводило від страху. Він у відповідь назвав мене божевільною і не зізнався".

"Мені 36 років. Коли мені було вісім років, мене домагався мій брат. Я досі почуваюся приниженою і брудною".

"З раннього дитинства до 13 років мене ґвалтував батько. У мене з'явилася амнезія через пережиту травму, і лише у 58 років за допомогою психотерапевта я змогла оживити ті події. Це шок. Але хоча б тепер я знаю, чому моє життя сповнене депресії".

"Коли це сталося, мені було десять років. Я розповіла мамі. Я благала її на колінах піти від цього чоловіка. Але вона обрала його".

Подібних свідчень під хештегом #Metooinceste в інтернеті - тисячі. Після того як у Франції опублікували книгу "Велика родина" (La Familia Grande) Камілли Кушнер, люди почали розповідати про пережите.

"Мені було 14, я все знала, але нічого не сказала", - пише у своїй книзі Кушнер. Ця історія не про неї, а про її брата. Камілла розповідала, що її брат в дитинстві зазнав сексуального насильства з боку вітчима - відомого у Франції вченого і політика Олів'є Дюамеля. Брат Камілли не брав участі у створенні книги, але підтвердив правдивість усіх фактів.

"Важка таємниця, яка тиснула на нас надто довго, відкрилася. Я захоплююся сміливістю моєї доньки", - сказав рідний батько Камілли, колишній міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер.

Сам Олів'є Дюамель відкидає всі звинувачення. Через скандал він звільнився з Інституту політичних досліджень (Sciences Po). Ректор інституту Фредерік Міон також залишив свою посаду через звинувачення у замовчуванні злочинів Дюамеля. Активістка Анна Тумазоф, яка почала збирати свідчення можливого сексуального насильства в стінах інституту, сказала: "Це дуже французька історія. Це історія про чудові навчальні заклади. Про культуру насильства і витонченість мовчання. Це дуже по-французьки".

Президент Макрон підтримав у Twitter "мужність сестри, яка більше не змогла мовчати". Коли Каміллу запитали, чому вона зважилася написати книгу, вона відповіла: "Тому що моя мати вже померла".

Ближче до кінця книги Камілла Кушнер наводить слова своєї матері: "Якби ти тоді сказала, я могла б піти. Твоє мовчання - це твоя відповідальність. Якби ти сказала, всього цього не було б. І не було насильства. Ніхто не змушував твого брата. Мій чоловік нічого не зробив".

Хоча суду у цій справі не було, у Франції не сумніваються, що розповідь Камілли правдива. Після публікації книги організації, що займаються допомогою жертвам насильства, не встигали відповідати на дзвінки та повідомлення, які отримували від постраждалих.

За даними дослідження Face à inceste, один з десяти французів у тій чи іншій формі зазнавав домагань з боку своїх родичів. Кожен третій француз добре знайомий з людиною, яка пережила інцест.

"Коли ми опублікували це дослідження, у французів вочевидь був шок. Вперше у своєму житті я бачив слово "інцест" у заголовку статті Le Monde. До цього всі боялися навіть вимовляти це слово. І зараз головне, що змінюється, - люди менше бояться відкрито говорити про інцест", - каже віцепрезидент організації.

"У ЗМІ дуже мало пишуть про проблему насильства над дітьми. А від коментарів деяких експертів натурально нудить, - погоджується французький юрист Рим-Сара Алуа. - Наша судова система і наша законодавча база підвели цих дітей, не змогли захистити їх і покарати тих, хто скоїв ці жахливі злочини".

Під час обговорення нового закону деяких депутатів найбільше хвилювало, що ж буде, якщо одна людина, яка не досягла віку згоди, дійсно захоче вступити у сексуальний зв'язок з іншою людиною, яка на кілька років старша.

Щоб заспокоїти таких депутатів, в закон внесли так звану "поправку Ромео і Джульєтти" - вона дозволяє сексуальні стосунки між дітьми до 15 років або між дитиною до 15 років і дорослим, якщо їхня різниця у віці не перевищує п'ять років.

Міністр юстиції Франції Ерік Дюпон-Моретті пояснив це так: "Я не хочу садити на лаву підсудних хлопчика, якому 18 років і один день, тому що у нього є стосунки з 14-річною дівчинкою, яка на ці стосунки погодилася".

Завдяки "поправці Ромео і Джульєтти" закон ухвалила нижня палата французького парламенту, і, як очікують, затвердить верхня палата - Сенат.

Одрі Міллер мешкає у Лондоні разом з молодшою дочкою - її батько не перешкоджав тому, щоб Валері до неї переїхала. Старші дівчатка Одрі живуть окремо, але відвідують матір на Різдво.

"Я оплачую їхню терапію. Але ходять вони нерегулярно. Коли приїздять, ми весь час говоримо про ті події. Гадаю, вони не можуть їх відпустити. Залишилося багато гніву й образ. Вони звинувачують одне одного. І звинувачують мене. Вони травмовані на все життя. Вони вступають у дуже хворобливі стосунки з чоловіками. І я не думаю, що вони коли-небудь вийдуть заміж або народять дітей. І я не знаю, що можна зробити, щоб їм стало краще".