Виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків. Це можливо?

З кінця серпня минулого року один з батьків, з яким проживає дитина, може вивезти малечу за кордон без згоди іншого з батьків, якщо той не сплачував аліментів більше ніж 4 місяці.

Такі норми відображені в законі «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 3.07.2018.

Той з батьків, який хоче вивезти дитину до іншої країни на строк, більший ніж 1 місяць, має звернутися до ДВС або приватного виконавця та отримати довідку про наявність заборгованості.

Це розрахунок, який робиться на офіційному бланку та посвідчується підписом виконавця.

Довідка видається протягом трьох робочих днів, а діє впродовж 1 місяця.

З приводу дотримання єдиного порядку надання довідок міністерство розробило 3 (три) роз’яснювальні записки, які були направлені до органів ДВС, а також розміщені на офіційному веб-сайті відомства. Довідки мають рекомендаційний характер.

Якщо дитина перебуватиме у від’їзді менше ніж місяць, така довідка не потрібна.

Її супровідник має отримати або висновок служби у справах дітей, або рішення суду. Про таке йдеться в ст.157 Сімейного кодексу України.

Для прийняття рішення про надання чи ненадання висновку збирається спеціальна комісія. Той з батьків, з ким проживає дитина, має звернутися до посадовців із заявою встановленої форми, до якої додається низка документів.

Рекомендований лист має бути надісланий за 2 тижні до дати засідання комісії. Такий люфт закладається для того, аби адресат дійсно отримав повідомлення та мав змогу на нього відповісти.

Чиновники допускають, що той з батьків, з ким не проживає дитина, може дати згоду на виїзд малечі за кордон.

Однак поки такої згоди жодного разу отримано не було.

Також до документів можуть докладатися довідки, отримані зі спортивних секцій (якщо дитина їде на змагання), гуртків (якщо виїздить як представник гуртка), документи з лікарні (якщо подорож зумовлена необхідністю лікування) тощо. Надання таких паперів не обов’язкове.

Щодо заповнення заяви та надання інших документів той з батьків, з ким проживає дитина, може проконсультуватись у службі у справах дітей.

Після надання документів держслужбовці досліджують житлово-побутові умови проживання дитини, спілкуються з нею, якщо та досягла 14 років, і складають відповідний акт. Подані документи й акт лягають в основу висновку (пишеться в довільній формі).

Висновок має бути затверджений рішенням/розпорядженням місцевої держадміністрації або виконавчого органу міської чи сільської ради.

Рішення/розпорядження протягом 10 днів може бути оскаржено до суду в порядку позовного провадження.

Тільки після спливу строку на оскарження рішення/розпорядження про підтвердження місця проживання дитини воно вступає в силу.

Тож, зважаючи на те, скільки часу варто витратити на підготовку документів та отримання рішень чиновників, готуватися до закордонного вояжу варто починати принаймні за кілька місяців.