Ксенія Фукс 12 років живе в Німеччині. У своїй книзі "12 сезонів жінки" вона піднімає важливі суспільні проблеми України. Вона розповіла Gazeta.ua, від чого українське суспільство досі залежне і чому ще не здорове.
Автор: gazeta.ua
Ксенія Фукс 12 років живе в Німеччині. У своїй книзі "12 сезонів жінки" вона піднімає важливі суспільні проблеми України.
Вона розповіла Gazeta.ua, від чого українське суспільство досі залежне і чому ще не здорове.
"Гострі і соціальні теми - це моє. Я прихильниця четвертої хвилі фемінізму, яка потребує освітньої роботи. Вона – про права, вибір. Це не означає, що чоловіки покидьки, а жінки - принцеси. Це якраз про взаємоповагу між гендерами, про гуманізм. Мені хотілося написати про проблеми, які досі існують в сучасному українському суспільстві, але які досі належно не обговорюють", - сказала вона.
"Побутове насилля як було, так і є, і правові дірки щодо цього теж не зникли. Психологічне насилля теж є: досі багато жінок вважають, що це їхній обов'язок - стояти на кухні і забезпечувати чоловіка всім, чого він хоче, а про свої потреби можна забути.
Сексуальна освіта у нас кульгає на обидві ноги. Бо це - табу. Звідси і дика гомофобія в суспільстві. 2021 рік, і я досі чую, як чоловіки відгукуються про лесбійку: "Та то в неї мужика нормального не було". Люди, про що ви говорите? Це ж не обирають", - додала Ксенія Фукс.
Вона розповіла, як із психічним і сексуальним насиллям дає раду Європа.
"Дуже багато соціальних центрів для матерів з дітьми, де їм допоможуть, дадуть притулок. Навіть є таксі "жінки для жінок", якщо жінка боїться їхати з чоловіком. Те ж саме з дітьми. Дитина, якщо почувається некомфортно поряд з батьками, має право з певного віку переїхати в соціальне житло", - розповіла письменниця.
"Є й інша сторона медалі. Німецькі жінки здаються занадто емансипованими. Інколи вони навіть перегинають палку. А треба утримувати баланс. Не варто кричати на чоловіка, якщо він допоміг і відкрив двері. Бо інколи доходить до абсурду: чоловіки бояться проявити увагу, щоб не наразитися на агресію", - додала вона.
Психологічне (або емоційне) домашнє насильство - це використання переваги, щоб принизити та знецінити іншого члена сім'ї. Насильством також є свідоме ігнорування потреб та почуттів тих членів сім'ї, які залежні від людини та потребують догляду. Як-от дітей чи людей старшого віку.
3 липня 2026 р.
Сьогодні словосполучення «гендерна рівність» звучить у медіа, на конференціях, у державних програмах і громадських дискусіях. Ми можемо сперечатися про темпи змін, говорити про нові виклики чи недосконалість рішень, але навряд чи когось здивує сама розмова про рівні права та можливості жінок і чоловіків. Але 20 років тому все було зовсім інакше!
1 липня 2026 р.
Повномасштабне вторгенення суттєво вплинуло на життя українських громад. Поряд із безпековими викликами загострилися проблеми психологічного благополуччя та гендерно зумовленого насильства, особливо у сільських і віддалених населених пунктах, де доступ до підтримки часто обмежений.
30 червня 2026 р.
У невеликих громадах особливо цінними стають простори, де можна не лише зустрітися, а й відчути підтримку, поділитися переживаннями та знайти внутрішні сили рухатися далі. Саме таким місцем відтепер стане кімната психологічного розвантаження «Острівець спокою. Простір довіри», створена у Крутівській громаді Чернігівської області в межах проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни».
