У світі живе близько 240 мільйонів дітей із інвалідністю – свідчать дані найповнішого статистичного аналізу ЮНІСЕФ

Згідно з новим звітом ЮНІСЕФ, кількість дітей із інвалідністю у світі оцінюється майже в 240 мільйонів осіб. Діти з інвалідністю перебувають у несприятливому становищі порівняно з дітьми без інвалідності за більшістю показників дитячого добробуту – йдеться у звіті.

«Це нове дослідження підтверджує те, що ми знали раніше: діти з інвалідністю стикаються з численними перепонами у реалізації своїх прав, які, до того ж, часто поглиблюються, – зазначає виконавча директорка ЮНІСЕФ Генрієтта Форе. – Починаючи з доступу до освіти та закінчуючи тим, що їм читають вдома; діти з інвалідністю мають менше шансів бути врахованими або почутими практично за всіма аспектами. Дуже часто діти з інвалідністю просто залишаються поза увагою».

Звіт включає порівняльні на дані з 42 країн й охоплює понад 60 показників добробуту дітей – від харчування та здоров’я до доступу до води та належних санітарних умов, доступу до освіти та захисту від насильства чи експлуатації. Ці показники розподілені за типом і серйозністю функціональних труднощів, статтю дитини, економічним статусом та країною. У звіті чітко відображено, з якими перешкодами стикаються діти з інвалідністю у спробах брати повноцінну участь у житті суспільства, і як це часто призводить до погіршення здоров’я та негативних соціальних наслідків.

Порівняно з дітьми без інвалідності діти з інвалідністю:

• мають на 24 відсотки менше шансів отримати необхідну для раннього розвитку стимуляцію та належний догляд;
• на 42 відсотки нижча вірогідність того, що вони здобудуть базові навички читання та лічби;
• мають на 25 відсотків вищу вірогідність затримки у збільшенні маси тіла та на 34 відсотки вищу вірогідність затримки в рості;
• на 53 відсотки більш схильні мати симптоми гострої респіраторної інфекції;
• на 49 відсотків вища вірогідність того, що вони ніколи не відвідуватимуть школу;
• мають на 47 відсотків вищу вірогідність не закінчити початкову школу, на 33 відсотки вищу вірогідність не завершити здобуття базової середньої освіти і на 27 відсотків вищу вірогідність – повної середньої освіти;
• на 51 відсоток частіше почуваються нещасними;
• на 41 відсоток частіше почуваються дискримінованими;
• на 32 відсотки частіше зазнають суворих тілесних покарань.

Проте досвід інвалідності дуже відрізняється. Аналіз показує, що існує спектр ризиків та наслідків, що виникають залежно від типу інвалідності, місця проживання дитини та послуг, до яких вона має доступ. Це підкреслює важливість створення адресних рішень для протидії нерівності.

Доступ до освіти – одна з кількох тем, розглянутих у звіті. Попри поширену думку про важливість освіти, діти з інвалідністю досі відстають у її здобутті. Згідно зі звітом, діти, які мають труднощі у спілкуванні та догляді за собою, мають найбільші ризики опинитись поза шкільною системою, незалежно від рівня освіти. Частка дітей, які не відвідують школу, вища серед дітей із комплексними порушеннями. Ця диспропорція стає ще більшою, якщо взяти до уваги ступінь інвалідності.

«Інклюзивну освіту не можна вважати розкішшю. Діти з інвалідністю занадто довго були виключені з суспільства так, як не повинна бути виключена жодна дитина. Мій життєвий досвід жінки з інвалідністю підкріплює це твердження, – говорить Марія Александрова, 20-річна молодіжна активістка ЮНІСЕФ із питань інклюзивної освіти з Болгарії. – Жодна дитина, особливо з вразливих категорій, не повинна боротися за свої базові права людини самотужки. Нам потрібно, щоб уряди, зацікавлені сторони та НГО забезпечили дітям із інвалідністю рівний, інклюзивний доступ до освіти».

ЮНІСЕФ працює з партнерами на глобальному та місцевому рівнях для реалізації прав дітей із інвалідністю. Всі діти, включаючи дітей із інвалідністю, повинні мати право голосу в питаннях, які впливають на їхнє життя, та повинні мати можливість реалізувати свій потенціал та відстоювати свої права. ЮНІСЕФ закликає уряди:

• Надати дітям із інвалідністю рівні можливості. Уряди мають працювати разом із людьми з інвалідністю над усуненням дискримінації та стигми, фізичних та комунікаційних бар'єрів, що відгороджують їх від суспільства, та забезпечити реєстрацію народження, інклюзивні послуги охорони здоров'я, харчування та постачання води, рівноправну освіту та доступ до асистивних технологій. Уряди також повинні працювати над викоріненням стигми та дискримінації у спільнотах.
• Цікавитися думкою людей із інвалідністю та враховувати всі типи інвалідності, а також особливі потреби дітей і їхніх сімей при наданні інклюзивних послуг та рівноправної якісної освіти. Це включає догляд і дружні до сім'ї принципи, психічне здоров'я та психосоціальну підтримку, а також захист від зловживання та недогляду.

Ціль аналітичного дослідження – знайти способи збільшити інклюзію дітей та молодих людей із інвалідністю в усьому світі, враховуючи їхню думку та потреби при ухваленні рішень.

Нова глобальна оцінка кількості дітей із інвалідністю вища за попередні оцінки й ґрунтується на більш осмисленому та інклюзивному розумінні інвалідності, яке враховує наявність порушень у декількох сферах діяльності, а також симптоми тривоги та депресії.

«Виключення часто є наслідком невидимості, – зауважує пані Фор. – У нас довгий час не було достовірних даних про кількість дітей із інвалідністю. Коли ми не обліковуємо, не враховуємо та не консультуємося з цими дітьми, ми не допомагаємо їм розкрити їхній величезний потенціал».