Потреби дитини: чому так важлива увага до емоцій

Чи завжди зразкова поведінка – показник сформованої особистості? Для чого батькам потрібні знання про емоційний інтелект і як виховати та розвивати особистість? Фахівці програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» діляться думкою відомого дитячого психолога Юлії Гіппенрейтер.

Мені більше імпонує погляд на людину, дитину, за якого в центр уваги ставиться її особистість, а не поведінка. Особистість ширша, ніж поведінка. Поведінка – це те, як людина діє, а особистість – те, як вона мислить, до чого прагне, що цінує і вважає важливим. Поведінка може бути завченою та застиглою. А особистість завжди розвивається. Й ось ми хочемо поставити в центр уваги виховання особистості дитини. Як це робити? Коли «зверху» спускаються догми, то завдання для батьків більш-менш просте – взяти норми та «вбудовувати» їх у дитину. Але річ у тім, що так уже пробували жити – і скільки було провальних дослідів! Жива істота не піддається жорсткому програмуванню. Щоб виховання йшло успішно, треба зрозуміти, що потрібно дитині, – якими є її потреби?

ПОТРЕБА В ЛЮБОВІ ТА ПРИЙНЯТТІ

Насамперед, до якого спілкування вона тягнеться? До теплого – обов’язково. Але можна сказати більше – до любові. Вона хоче, щоб її любили та приймали, щоб частіше говорили: «ти мій хороший», «мій любий!». Щоправда, не обов’язково так весь час говорити, але так ставитися.

Як ви думаєте, чи зберігається потреба в такій любові й теплі на все життя, у нас, дорослих? Аякже!

ПОТРЕБА В РОЗВИТКУ

Це природний потяг до нових вражень, навчання, вдосконалення. Подивіться на немовля: як воно досліджує все навколо, як пихкає, перевертаючись зі спини на животик, як тягнеться до предмета, а діставши, яке задоволення відчуває! Як воно починає повзати, вставати на ніжки, робити перші кроки – падає і знову встає! Багато що ми не помічаємо. Наприклад, як у нього відпрацьовується конвергенція очей – рух, у результаті якого зорові осі сходяться на предмет, – і багато, багато іншого! Організм запрограмований на розвиток, і це прагнення можна було б виразити словами: «Я хочу вміти!» І додати – «САМ!»

Іншими словами, у нього є потреба в само-розвитку. У півтора-два роки малюк ще букву «с» не вимовляє, а вже заявляє: «Я шам!» У цьому ж віці виникають перші протести дітей на вказівки батьків, у відповідь на придушення їхніх прагнень до самостійних дій, можна сказати більше – до свободи.

Давати дитині свободу не означає відпускати її «на волю хвиль» – мовляв, сам виросте. Звичайно, ми повинні дитину вчити, якось передавати досягнення культури та цивілізації. Але робити це потрібно вкрай обережно!

І щоб уникати помилок, потрібно звертати особливу увагу на її емоції.

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ

Порівняно недавно психологи ввели в ужиток поняття «емоційного інтелекту» (англійською – emotional intelligence) або, якщо сказати інакше, емоційної грамотності, компетентності, зрілості. Узагалі, ці психічні властивості або здібності давно усвідомлювалися, але більше інтуїтивно. Тепер їх обговорюють як наукові знання, які слід впроваджувати в практику.

Емоції – найкращий індикатор того, що відбувається з дитиною. Якщо її потреби не задовольняються, то виникають негативні емоції. Треба шукати причину – вдома, у школі, у дитячому садку – що й де треба міняти? Те ж і у вашому дорослому житті: якщо є незадоволеність, шукайте, у чому річ, – і міняйте. Не треба затягувати!

УВАГА ДО ІНТОНАЦІЇ

Хочу навести один приклад. Мама пише: «Дівчинка тривожна, ледь що – плаче ночами та проситься до мене в ліжко. Як позбавити її тривожності?» І відразу друге питання від тієї ж мами: «Як дитину підвести до розмови про розлучення з чоловіком?»

Так із чим ми будемо працювати: із загальною тривожністю дівчинки – або з її реакцією на розлучення батьків? Мама не усвідомлює, що дочку турбує не темрява або самотність у ліжечку, її проблема «зарита» в зовсім іншому місці! І так – дуже часто.

Якщо між мамою й татом навіть немає серйозного конфлікту, а просто один щось суворо сказав до свого ближнього, а вже, тим більше, сказав сердито або грубо, то дитина внутрішньо застигає. Ви можете не помітити її напруженість, а вона починає погано поводитися: не слухається, порушує будь-які правила, щось не робить або робить щось не те! На неї сердяться, карають. А джерело всієї проблеми ховається в нервовій інтонації тата або мами. І батьки цього часто не розуміють.

РОБОТА З ЕМОЦІЯМИ

Важливо вміти працювати з емоціями – і своїми, і вашої дитини. Треба не тільки розуміти почуття, а й обговорювати їх, обговорювати делікатно. Якщо ви запитаєте дитину прямо: «Що з тобою?», то вона відповість: «Нічого!» або: «Нормально!». Особливо часто так відповідають підлітки. Починаючи з 12–13 років вони зазвичай закриваються й живуть, не обговорюючи з батьками свій внутрішній світ. Чому? Тому що не вірять, що батьки зрозуміють. А насправді вміла відверта бесіда їм дуже потрібна!

У мене був такий випадок. На заняття прийшла мама-математик. А математики зазвичай люди розумні й організовані – зі свого чоловіка знаю. Вона пройшла «заняття» з активного слухання, повернулася додому й почала виконувати «домашнє завдання» – слухати свою 14-річну дочку. Потім мені телефонує з тривогою: «Юліє Борисівно, такий кошмар, такий кошмар! Я вже третій день ходжу сама не своя!» – «Що трапилося?» – «Я активно послухала дочку, і виявилося в неї сті-і-ільки проблем у школі! А я думала, у неї все гаразд!»

Дівчинка виговорилася й відчула полегшення. А наприкінці бесіди рішуче заявила, що тепер вона більше не збирається «клеїти дурня» й покаже «їм усім»!

Для емоційного добробуту дитини необхідно спілкуватися з нею в доброзичливому, позитивному тоні. Їй треба вселяти впевненість, що вона добра, сильна, витривала: «Ти подряпався, не пищав, не злякався – молодець!»; «Ти вмієш стійко переносити важкі ситуації!» Ось такі емоційні підтримки дуже важливі.