На Харківщину приїздять переселенці не тільки із міст, де напружено ведуться бойові дії. Сім’ї тікають і з більш-менш спокійних районів.
Автор: Радіо Свобода
На Харківщину приїздять переселенці не тільки із міст, де напружено ведуться бойові дії. Сім’ї тікають і з більш-менш спокійних районів.
Харків – Велика родина семеро дітей та п’ятеро дорослих – понад тиждень живуть в одному з оздоровчих таборів Харкова. Тут їм виділили окрему кімнату. Серед переселенців – Катерина Левданська, яка з трьома дітьми втекла з невеликого шахтарського містечка під Донецьком.
«Трималися до останнього, шкода було їхати. А потім, як подумали, що у нас може трапитися те, що у Слов’янську, вирішили їхати. Бо потім могли б і не виїхати з міста», – пригадує Левданська.
У Харкові діти не бояться засинати
Жінка спить на одному ліжку з дітьми. Волонтери забезпечили родину одягом, білизною та засобами гігієни. Годують переселенців безкоштовно. Катерина вдячна за будь-яку допомогу. Тут, на Харківщині, діти принаймні не бояться засинати.
«Діти тільки й говорили, що про літаки та танки. У них – то тут стріляють, то там. Так не повинно бути. Вони ж діти, а думають, що будуть тікати під час обстрілу. Це й спонукало поїхати туди, де спокійніше», – каже жінка.
Із рідного міста жінка виїхала автобусом. На Харківщину потрапила без перешкод, проїхавши кілька блокпостів із бойовиками. Люди зі зброєю пропонували виїхати до Криму, проте вона відмовилася.
«В Україні ми маємо громадянство, маємо права. А там хто ми? Приїдемо і будемо в наметах спати разом із дітьми? Тут, якщо не влаштуєшся, то можна повернутися додому», – каже вона.
Чоловіків залишили вдома
А це Олена, яка оселилася в таборі з двома дітьми. Вона, як і Катерина, поїхала з Донеччини ще до того, як у рідному місті почнуть стріляти.
«Діти почали боятися виходити за межі двору, бо люди ходили зі зброєю. Тому ми вирішили вивезти дітей, щоб не зламати їм психіку», – говорить Олена.
Жінка каже, що вже через кілька днів після приїзду, діти заспокоїлися. У таборі з ними працюють психологи, а волонтери організовують для малюків дозвілля. До Харкова Олена приїхала без чоловіка. Він залишився доглядати за будинком.
«Мій чоловік – шахтар, а в нашому місті продовжують працювати шахти. Він вирішив не їхати з нами, а працювати далі. Там він може заробити, щоб ми могли поїхати», – каже вона.
Олена і Катерина разом з дітьми не планують залишатися у Харкові надовго. Мріють повернутися додому, щойно стихнуть вибухи та стрілянина.
2 листопада 2026 р.
Що відбувається з людиною, яка не знає, чи живий її близький? Як жити, коли рідна людина зникла безвісти, перебуває в полоні або тривалий час не виходить на зв’язок? Як витримати невизначеність, у якій надія постійно змінюється відчаєм, а звичайні радощі життя можуть викликати почуття провини? Про це говорили під час тренінгу «Невизначена втрата в родині: від емоційного виснаження до відновлення життєстійкості», що відбувся в межах проєкту «Допомога, відновлення, відбудова для дітей та України, про яку вони мріють. Частина IV».
30 жовтня 2026 р.
У НЕформальному клубі буває всяке: сміх, жарти, творчість… А іноді ми вмикаємо режим МЕГАінтелектуалів! 🧠 🤓🔥 Жовтень у нас присвячений ментальному здоров’ю, і цього разу ми взялися за питання, над яким людство думає вже тисячі років: «Хто я, та який я?» 👀 🙃
29 жовтня 2026 р.
Підлітки з різних куточків України, учасники проєкту «Посилення громадянського суспільства у захисті прав дітей», незабаром розпочнуть моніторинг дотримання прав дітей у своїх громадах. Щоб упевнено провести опитування однолітків, вони не лише взяли участь створенні анкети, а й навчаються реагувати на різні ситуації під час опитування, поважати особисті межі та діяти безпечно.
