Бізнес пані Cвітлани - сервісний центр з торгівлі та ремонту побутової техніки. Бізнес започаткував її чоловік, згодом вона доєдналася до цієї справи, закрутилося все ще до війни. Жінка сміється, попри те, що справа на перший погляд не жіноча, їй дуже подобається, коли йде на роботу - відчуває, що щаслива людина.
Автор: Жіночий консорціум України
Бізнес пані Cвітлани - сервісний центр з торгівлі та ремонту побутової техніки. Бізнес започаткував її чоловік, згодом вона доєдналася до цієї справи, закрутилося все ще до війни. Жінка сміється, попри те, що справа на перший погляд не жіноча, їй дуже подобається, коли йде на роботу - відчуває, що щаслива людина.
Під час активних бойових дій довкола Чернігова пані Світлана не змогла полишити місто, розповідає, вже була й виїхала, але зрештою розвернулася дорогою, бо зрозуміла, що не може цього зробити. Досі не може згадувати ті події без сліз.
Та попри війну, попри постійні обстріли, відключення електрики своєї справи жінка не полишила. Хоча зіткнулася з проблемою: більшість працівників поїхали, тож потрібно було значну частину роботи брати на себе. Навіть більше, ворожі обстріли пошкодили транспорт, як робочий, так і власний. Осколки зачепили і робоче приміщення. Але робота тривала і триває. Так, потрібно було звикнути до змін, бо з війною змінилися і клієнти, тепер дуже багато внутрішньо переміщених людей і військових. ВПО шукають техніку для нового місця проживання, зазвичай бюджет обмежений, тож відремонтовані прилади немов знахідка, бо на нові не кожен має кошти. А ще з’явилися клієнти, які замовляють послуги з-за кордону для своїх літніх родичів, які самі не можуть дістати певні речі. Тішиться пані Cвітлана, що може забезпечити робочими місцями і внутрішньо переміщених осіб. Зокрема, в неї працює чоловік ВПО, який має двох дітей і жінку з інвалідністю. Робота, відчуття, що ти потрібен суспільству, що можеш забезпечити родину - це те, чого вкрай потребують ті, хто через воєнні дії часто втратив усе. Це та підтримка, що дозволяє не впасти духом, а навпаки - думати про майбутнє.
І, звісно, військові, вони в пріоритеті серед клієнтів, розповідає пані Cвітлана. Їм потрібні і пральні машини, і морозильні камери тощо, і все це треба швидко. І лагодити те, що в них вийшло з ладу, теж треба швидко.
Щодо гранту, то частина обладнання вже є, частину - ще чекає, бо їде з Польщі, а на кордоні нині черги.
«Проєкт Жіночого консорціуму України дуже допоміг морально», - каже жінка. Бо спочатку навіть і не сподівалася, що пройде відбір, мовляв, думала, що її власна справа не формат. Утім, зрештою все склалося якнайкраще.
«Не падати духом і лише вперед - це мій принцип, - каже пані Cвітлана. - І, як бачите, він приносить свої результати!»
Матеріал створено у рамках проєкту Жіночого консорціуму України «Своєчасна та належна допомога та підтримка населенню, яке постраждало від війни»
3 липня 2026 р.
Сьогодні словосполучення «гендерна рівність» звучить у медіа, на конференціях, у державних програмах і громадських дискусіях. Ми можемо сперечатися про темпи змін, говорити про нові виклики чи недосконалість рішень, але навряд чи когось здивує сама розмова про рівні права та можливості жінок і чоловіків. Але 20 років тому все було зовсім інакше!
1 липня 2026 р.
Повномасштабне вторгенення суттєво вплинуло на життя українських громад. Поряд із безпековими викликами загострилися проблеми психологічного благополуччя та гендерно зумовленого насильства, особливо у сільських і віддалених населених пунктах, де доступ до підтримки часто обмежений.
30 червня 2026 р.
У невеликих громадах особливо цінними стають простори, де можна не лише зустрітися, а й відчути підтримку, поділитися переживаннями та знайти внутрішні сили рухатися далі. Саме таким місцем відтепер стане кімната психологічного розвантаження «Острівець спокою. Простір довіри», створена у Крутівській громаді Чернігівської області в межах проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни».
