Коротке резюме загальних висновків та рекомендацій Моніторингу реалізації прав жінок у воєнний час (2022-2025 рр.)

Україна продовжує розвиток нормативно-правової бази у сфері забезпечення прав жінок і гендерної рівності навіть в умовах воєнного стану, однак ефективність цих змін обмежується проблемами імплементації. Гендерне квотування у виборчому законодавстві виконує переважно функцію доступу жінок до виборчих списків і не забезпечує їхнього рівного представництва у процесах прийняття рішень, що зумовлює потребу його вдосконалення.  Ключовою перешкодою у виборчих правах жінок є ценз осілості, оскільки чинне законодавство не враховує вимушеного перебування за межами України у зв’язку з повномасштабним вторгненням росії.

Незважаючи на підвищення участі жінок у політичному та громадському житті, їхня представленість на керівних посадах у державній службі, дипломатії, місцевому самоврядуванні та партійних структурах залишається низькою, а збільшення участі у громадському секторі не трансформується у відповідний рівень впливу.

Нормативно-правова база України не повною мірою враховує інтерсекційний підхід, що призводить до виключення окремих груп жінок.

У сфері освіти спостерігається прогрес у формуванні нормативної бази та впровадженні гендерного підходу, проте ключовою проблемою є розрив між задекларованими політиками та їх практичною реалізацією, що в умовах війни посилюється кадровим дефіцитом і зростанням навантаження на освітянок.

У сфері охорони здоров’я держава загалом дотримується міжнародних зобов’язань і розвиває інструменти забезпечення доступу до послуг, однак зберігається їх нерівномірність залежно від регіону, безпекової ситуації та інфраструктури. Відсутність інтерсекційного підходу обмежує доступ до послуг для окремих груп жінок, зокрема ромських жінок, жінок-військовослужбовиць та мешканок сільських територій, тоді як питання доступу до послуг у сфері репродуктивного здоров’я, особливо для внутрішньо переміщених жінок, і надалі залишається актуальним. Додатковим викликом є недостатнє правове врегулювання окремих сфер, зокрема сурогатного материнства.

Економічна участь жінок, особливо з-поміж внутрішньо переміщених осіб, характеризується високим рівнем вразливості та наявністю структурних бар’єрів, що обмежують їхню інтеграцію на ринок праці, фінансову незалежність і соціальну стійкість. Політика у сфері тимчасових спеціальних заходів і охорони материнства загалом відповідає міжнародним підходам, однак не забезпечує повною мірою реального доступу до гарантій, що проявляється у трудовій дискримінації, нерівному розподілі доглядової праці та територіальній нерівності доступу до послуг. Війна додатково посилює ці дисбаланси.

У сфері сімейної політики поєднується нормативний прогрес із збереженням структурних нерівностей: доглядова праця залишається непропорційно зосередженою на жінках, зберігаються гендерні стереотипи, упередження, водночас з’являються нові виклики, пов’язані з поширенням фіктивних і примусових шлюбів, відсутністю правового регулювання партнерств і ризиками ранніх шлюбів у вразливих спільнотах.

У сфері протидії торгівлі людьми Україна досягла успіхів у системі ідентифікації постраждалих, розширення доступу до допомоги та посилення міжнародної співпраці, однак війна суттєво підвищує ризики через зростання міграції та економічної вразливості жінок і дівчат.

У сфері протидії гендерно зумовленому насильству спостерігається активний розвиток законодавства та наближення до європейських стандартів, проте ефективність системи обмежується її фрагментованістю, недостатньою координацією та наявністю законодавчих прогалин, зокрема щодо врахування гендерного виміру насильства та інтерсекційної дискримінації, а також зростанням кібернасильства.

Ключовою проблемою реалізації прав жінок в Україні є не відсутність політик, а обмежена ефективність їх практичного застосування. В умовах війни та стійких гендерних стереотипів це призводить до відтворення нерівностей, знижує ефективність інструментів забезпечення рівності та обмежує функціонування інституційного механізму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Є велика потреба у просвіті і освіті дівчат і жінок щодо їх прав та можливостей.

Документ розрахований на громадських діячок та діячів, правозахисниць та правозахисників, посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, представниць і представників міжнародних організацій, а також усіх зацікавлених.

Повний текст дослідження – за посиланням: https://wcu-network.org.ua/projects/monitoryng-realizatsii-prav-zhinok-u-voiennyi-chas-2022-2025-rr/

Результати дослідження були представлені у Києві, під час Форуму «Впровадження прав жінок під час воєнного стану та післявоєнного відновлення» 15 травня 2026 року