Без істерик. Як допомогти дітям вибудувати здорові стосунки з гаджетами

Коли ми просимо наших дітей відкласти телефони, щоб поспілкуватися, вони це роблять

Ми з дружиною проводимо багато часу у телефонах, адже там не лише розваги, а й робота. Часто так виходить, що і вдома у вечірній час ми сидимо з телефонами в руках через те, що є питання, які потребують термінового вирішення. Поки ми занурені в гаджети, наші діти проводять час там само. Я вважаю, що це дуже погано.

Водночас є батьки, чиє професійне життя не дуже інтегроване в електронне спілкування, і після закінчення робочого дня вони можуть дозволити собі не використовувати гаджети, хіба що для розваг. У них, на мою думку, більше можливостей бути гарним прикладом для дітей.

Втім, істерик на цьому ґрунті в нашій сім'ї не виникає. Коли ми просимо наших дітей відкласти телефони, щоб провести час разом і поспілкуватися, вони це роблять. Не скажу, що щасливі при цьому, але скандалів не влаштовують.

Ось кілька порад і спостережень, які, як мені здається, можуть допомогти вибудувати здорові стосунки дітей із гаджетами.

1. Якщо ваші діти вже мають смартфони і вони з них, так само, як і мої, не вилазять, введіть традицію: спільна трапеза без гаджетів. Почніть з одного разу на тиждень. Якщо зможете збільшити до одного разу на день, ви бог сімейного менеджменту. У нас поки що не виходить. Нам просто нема про що говорити. Сидиш як ідіот. Розмова не клеїться.

2. Секстинг (листування сексуального характеру в мережі) — це не тільки листування юної дівчинки з педофілом, який встановив аватарку ровесника. Це дуже часто ще й листування з однокласником чи знайомим, другом з оточення, до якого виникли романтичні почуття. Після будь-яких зізнань у коханні та іншої белетристики, він просить надіслати йому її фото. Що вона робить. Ну як не відправити? Кохання ж! Потім, через якийсь час, кохання минає або він на щось ображається. А можливо, просто не може тримати в собі таку інформацію і хоче поділитися з друзями, навіть не маючи злого наміру. Як наслідок, це інтимне фото стає надбанням всього класу, а дівчинка зазнає цькування.

Перш ніж купити дитині перший смартфон, поговоріть із дочкою, а можна й із сином. Поясніть, що ті місця, які ми прикриваємо трусиками, нікому не потрібно показувати і надсилати фотографії. Ніхто не може торкатися цих місць, крім мами з гігієнічною метою і лікаря — з лікувальною. Крапка.

Це якщо починати заздалегідь. Якщо ж дитині вже 10+, то просто поясніть, що надсилати фото Артурчику, якщо навіть він тобі подобається, не потрібно. Бо неясно, як поведеться Артурчик, якщо раптом образиться.

3. Якщо ви збираєтеся поговорити з дитиною про секс, коли їй буде 12 років, або взагалі 14−16, думаючи, що вона доти залишатиметься не в курсі, а якщо і в курсі, то не зовсім, то знайте: за даними одного із зарубіжних досліджень, більш як половина опитаних дітей вперше подивилися порно у віці 8−10 років. Як завжди, випадково в інтернеті, клацаючи куди завгодно. Тож не зволікайте.

4. Проводили опитування. В Україні. Це вже не світова статистика, а наша локальна. Одне з питань звучало так: «Якби у тебе була суперсила зробити що завгодно в Інтернеті, що б ти зробив/зробила?» Сядьте перед тим, як прочитати відповідь. Деякі діти у різних формах відповідали таке: «Я зробив би так, щоб Інтернет зник і батьки в ньому не сиділи. Навіщо вони нас народили, якщо постійно сидять в Інтернеті? Їм із нами не цікаво!» Сподіваюся, що відсоток тих, хто відповів таке, був невеликим, але від самого факту подібної відповіді підступає клубок до горла. Не дозволяйте гаджетам позбавляти ваших дітей батьківської уваги.

5. Відмінний лайфхак для тих, хто не знає, з чого почати та як запустити регуляторний механізм без авторитарного: «Я сказав! Значить так і буде!» — хоча такий варіант теж припустимий, вам видніше.

Укладіть сімейний цифровий контракт.

Що це означає? По суті це гра з юридичними елементами. Ви прописуєте якийсь документ із зобов’язаннями щодо використання гаджета, під яким ставите підписи. І батьки, і діти. Але є неприємний момент. Згідно з цим документом, у вас теж мають бути якісь зобов’язання, які доведеться виконувати. В іншому випадку документ не має сенсу, та й узагалі це буде не чесно.

6. Для книги Діти та батьки в Інтернеті Настя Дьякова провела опитування. Опитували українських дітей шкільного віку. Так от, 14−16-річні учні старших класів на запитання: «У якому віці, на вашу думку, у дитини може з’явитися свій гаджет?» здебільшого відповіли: «У 10−11 років».

Як вам такий поворот?

Дивовижна історія для мене особисто. Наші дівчата з гаджетами з дитинства. Спочатку ми використовували планшети як міні-версію телевізора з мультиками, але діти так швидко вчаться і розуміють, що цією штукою можна керувати і це не тільки телевізор, що найчастіше шестирічна Маша швидше знається на нових застосунках, ніж я, хоча ще не вміє читати…

Мої діти проводять багато часу у смартфонах, і іноді мені це здається навіть зручним. Але мені нема з чим порівнювати. Можу тільки уявити, що в цьому є і хороша сторона, адже у будь-якої дитини рано чи пізно з’явиться свій власний гаджет, їй потрібно буде з ним розбиратися і, мабуть, ця дитина витратить трохи більше часу, ніж діти, які отримали смартфони раніше. У моєму дитинстві були комп’ютерні та електронні ігри замість гаджетів, і я вважаю, що вони теж розвивають, тренують реакцію та інші навички.

Як і в будь-якій іншій сфері, пошук золотої середини у стосунках дітей і смартфонів залишається актуальним. Якщо говорити про дорослих, то я вважаю стосунки з гаджетами гармонійними, коли ви дістаєте з них користь, а не тільки промотуєте стрічку заради прокрастинації. Дітей це також стосується.