Жіночий консорціум України - це об’єднання, засноване жіночими громадськими організаціями, для забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків та благополуччя дітей в Україні.

БІЛЬШЕ

Вчителю про покоління Z: підлітки інакше ставляться до міжособистісних стосунків, ніж ставилися ми в їхньому віці

Соціопсихологиня Поліна Аронсон поділилася своїми спостереженнями про те, як змінюється роль емоцій і стосунків у людей покоління Z (центеніалів), народжених вже у XXI столітті.

Що таке міжособистісні стосунки для нинішніх підлітків?

Нинішні підлітки і студенти часто приймають рішення взагалі відмовитися від тривалих стосунків з будь-ким і від будь-яких форм прив’язаності.

Сьогодні невступ до співпроживання, ба навіть до постійних зустрічей з кимось став помітною і впливовою соціальною практикою.

Поширюються одноразовий «секс по дружбі» і «секс без зобов'язань». І популярність цього буде тільки наростати.

Вам не здається, що тренд на таку раціоналізацію вступає в протиріччя з природними гормональними потребами підлітків?

Я не бачу тут протиріччя. Адже у публічному просторі ніколи ще не було стільки емоцій, скільки є зараз. Відкрийте будь-яку соціальну мережу.

Також підлітки і студенти вихлюпують емоції в публічну сферу, в мітинги, в боротьбу соціальну, феміністичну, екологічну (як Ґрета). Тобто підлітки не живуть у суспільстві, яке пригнічує емоції, вони вчаться скеровувати ці емоції в певне річище. Не на реальні стосунки з ближніми.

Це вплив практичної психології, її популярності?

Так, психотерапевтична культура заохочує відкриті розмови про свої почуття – але тільки певною спеціальною мовою. Людина повинна «усвідомити свої потреби», «зрозуміти, як їх задовольняти», «навчитися говорити про це». Підлітки соціалізуються в такому середовищі, де це стає нормою.

Цікаво, що володіння цією новою мовою емоцій призводить до соціального розшарування. Мешканці мегаполісів не просто вчать дітей артикулювати свої емоції, відчувати тілесні кордони, застосовувати психотерапевтичні практики – але й вважають інші способи оприсутнення емоцій еволюційно застарілими.

Закричати і дати ляпас – минуле століття?

Дати ляпас, напевно, в рамках руху «metoo» можна, але краще не кричати.

Є цікаве дослідження про те, як радянські підлітки інтегрувалися в ізраїльське суспільство після репатріації. Приїжджаючи в Ізраїль, вони проявляли міжособистісні емоції значно бурхливіше, ніж там заведено. А соціальні публічні емоції (феміністичні, екологічні, теми милосердя тощо), навпаки, люди з СРСР проявляли значно стриманіше, просто ховали в собі, обходилися без публічності. І от підлітки довго вчилися говорити про себе так, як це прийнято в Ізраїлі.

А там ще півстоліття тому підлітки прийшли до відчуття того, що вони будують свою окрему особистість, усвідомлюють свої потреби і кордони, знають свої вади і за допомогою подолання їх прагнуть до кращої версії себе.

В Європі цей перехід теж уже давно стався. Він почався разом з гельсинським рухом 1970-х років, багато в чому це був результат 1968 року.

У нас цей процес почався лише 10-15 років тому. Тепер у нашому суспільстві відбувається щось схоже. Діти усвідомлюють себе як особистість, рефлексують, відчувають свої кордони. Ми поступово йдемо до того, що таких дітей ставатиме все більше

На Заході цей тренд триває вже так довго. Невже у підлітків весь цей час нічого не змінюється?

Ні, не можу сказати, що на Заході все одноманітно. З'являються нові цікаві тренди.

Наприклад, «нове вікторіанство» – коли молоді люди придумують собі «на рівному місці» стосунки: саме для того, щоб емоційно не витрачатися. Це така емоційна економія.

Легкий варіант цього – «плюшеві» стосунки: коли хлопець з дівчиною разом після школи, вузу чи роботи дивляться миле кіно і п’ють глінтвейн, закутавшись у плед. Тоді у них уже немає гострого відчуття, що їм чогось бракує. І без зайняття коханням можна, в принципі, обійтись. І все частіше обходяться: це перетворюється у таку собі ніжну дружбу. Адже секс – це проникнення в кордони іншої людини.

У цих легких стосунках помітний сильний посил на самозбереження. Завдяки такому тренду інститут шлюбу може знову вийти на перший план – саме як спосіб самозбереження.

Йдеться про те, аби жити разом не на основі кохання, а просто щоби зробити свою емоційну сферу мімімішною. Це дедалі популярніший на Заході спосіб закритися від сильних емоцій.

Як нинішні новонароджені будуватимуть стосунки через умовні 20 років?

Це складне питання. Легше прогнозувати інші речі. Наприклад, якою мовою вони будуть говорити про свої почуття.

Це буде раціоналізована мова. Вони надто перейматимуться своїм особистісним зростанням. Вони намагатимуться оптимізувати себе і свої відносини.

І знов-таки це рятує для них інститут сім'ї. Вже нині для багатьох молодих людей життя разом стає спробою знайти людину, яка посприяє особистісному зростанню.

Це такі відносини виробництва і споживання, цілком капіталістичні. Шлюб за розрахунком завжди був і буде. Просто тепер юнка шукає не матеріального достатку, а лише людину, яка може емоційно й інтелектуально інвестувати в неї, а вона – емоційно й інтелектуально інвестувати в нього. Ідеться про вигідний психологічний бартерний обмін.

А що може змінитися у ставленні до шлюбу підлітків, молоді найближчим часом?

Дистанціювання, коли люди не живуть постійно разом, може стати порятунком для величезної кількості сімей. Коли люди позбавлені можливості виносити одне одному мозок щодня, вони стають набагато щасливішими.

Гадаю, зараз багато пар можна врятувати, просто розселивши їх у різні квартири. Далі нехай вони самі вирішують, який спектр сексуальної вірності відповідає їх принципам. Для когось це були б поліаморні стосунки. Інші залишилися б моногамними.

Мене вразило, наскільки байдужі підлітки покоління Z до теми сексу. Він теж зникне, разом із сильними емоціями?

Нещодавно вийшла велика стаття у The Atlantic про американських і японських підлітків – де якраз зауважено, що їм нецікавий секс у реальному житті. Дослідники пишуть: коли подивитися секс в інтернеті стало для кожного підлітка загальнодоступним і повсюдним – пізнавати його в реальному житті майже перестало бути приманливим. Це з одного боку.

А з боку іншого, підлітки тепер так бережуть свої особисті кордони, що секс дозволяти собі їм просто недоречно.

Тілесне кохання теж раціоналізується – з'являється мільйон додатків на кшталт «Тіндера», де знайти секс на один раз дуже легко.

Повторюся, що нинішні підлітки сприймають любовну пристрасть і секс, наповнений сильними емоціями – як щось застаріле, старомодне.

Так вони ж класику не будуть розуміти!

Вони вже її інакше розуміють. Зараз класичний роман піддається серйозному перегляду підлітками з точки зору психотерапевтичного дискурсу. В Анни Кареніної для них – був невроз. Емма Боварі – теж невротичка.

Навіть кінофільму «Іронія долі» дісталося. Підлітки пишуть, що єдина нормальна людина в сюжеті – це Іполит. А двоє головних героїв – травматики й авантюристи, які не мають особистих кордонів.

Тоді для них майже всі люди небезпечні. І що ж, сім'я – це єдине місце, де безпечно?

Так, слово «дім» сучасні молоді люди вживають у значенні місця, куди можна втекти. Зачинити двері, сховатись у пледі, щоби ніхто не чіпав.

Мені здається, в якийсь момент це коло безпеки звузиться навіть не до сім'ї, а до кожної окремої людини. Чим публічнішим ставатиме наше життя через соціальні мережі – тим глибше йтиме молодь в емоційну приватність.


Джерело: ВСЕОСВІТА 15 листопада 2019


Тегипідлітки,   права дитини,   психологія,   захист прав дитини

НАШІ ПРОЕКТИ

Як допомогти дітям пережити лихо: поради для батьків

Матеріал надає інформацію для батьків про те, як допомогти дітям різного віку, які перебувають в ситуації конфлікту.
 

Голоси дітей – проти насильства щодо дитини

Слова дітей з усього світу про попередження насильства щодо дитини відобразились на сторінках книги " Голоси дітей - проти насильства щодо дитини".
 

Як допомогти дітям пережити лихо: поради для вчителів

Матеріал надає поради для вчителів про те, що вони можуть зробити, щоб заспокоїти своїх учнів і допомогти їм розібратися зі своїми думками та почуттями стосовно катастрофи та її впливу на родини і громади.
 

Навчальний посібник для спеціалістів, які працюють з дітьми, щодо надання першої психологічної допомоги

Перша психологічна допомога (ППД) – це загальновизнана, проста й дієва методика забезпечення первинної підтримки людей у кризових ситуаціях, яку нещодавно було введено у перелік Мінімальних стандартів охорони дитинства у ході гуманітарних акцій. Перша психологічна допомога – це набір навичок та вмінь, володіння якими допоможе фахівцям у роботі з дітьми обмежити прояви стресу, що виникає як наслідок нещасних випадків, стихійних лих, конфліктів, міжособистісного насильства та інших кризових ситуацій.