Чуже життя: чому батьки проектують на дітей свої бажання

Коли мова заходить про виховання, багатьом батькам здається, що вони знають, «як краще». Але іноді батьки відбирають у дитини дитинство, змушуючи її відповідати своїм очікуванням. EtCetera розбирався, чому ми бачимо в своїх дітях продовження себе і намагаємося змусити їх жити чужим життям.

Багато батьків, згадуючи своє власне дитинство, продовжують свідомо чи несвідомо виховувати свою дитину за тією ж схемою, якої дотримувалися їх мами і бабусі. Іноді батько нав’язує своїй дитині те, що сам недоотримав у дитинстві. Така поведінка в психології називається «проекцією».

ПРОЕКЦІЯ – це захисний психологічний механізм. Його суть полягає в тому, що батьки переносять на дитину свої власні страхи і тривоги, які прагнуть побороти вже в своїй дитині. Або ж, навпаки, батьки схильні приписувати дитині свої особисті потреби. Проекції частіше працюють несвідомо, тому батькам може здаватися, що вони керуються благими намірами.

Звичайно, всі батьки хочуть, щоб їхні діти стали успішними в тих галузях, де вони не відбулися, або ж, навпаки, щоб діти «продовжили справу всього його (одного з батьків) життя». Є чимало вдалих прикладів, коли інтереси дітей збігалися з інтересами батьків. Але що робити, якщо такого не відбувається?

Досить часто відбувається так, що діти змушені йти за заздалегідь обраним для них батьками шляхом, намагаючись придушити свої власні бажання. Згодом вони можуть перенести свої невиконані бажання на своїх дітей, прагнучи виростити з них тих, ким самі мріяли стати в дитинстві. Різниця у віці і життєвий досвід не дають батькам права вважатися «експертом» у всіх життєвих питаннях.

Психотерапевт Андрій МЕТЕЛЬСКИЙ:

Для того щоб полюбити дитину, треба в першу чергу навчитися любити себе. Полюбити себе – це чітко усвідомлювати свої потреби і не замінювати їх сурогатами. Так ось ми народжуємо дітей для того, щоб продовжитися в них, отримати сурогат безсмертя. Саме тому ми починаємо «залюблювати» синів і дочок поза їх волею: віддавати в безкінечні, абсолютно їм непотрібні гуртки та секції, мучимо їх тотальним контролем. І начебто ми хочемо, щоб вони були успішними, але насправді це не так. Ми намагаємося замінювати своїм баченням їх унікальне життя. Ми не можемо зізнатися собі, що син або дочка – це абсолютно окрема людина, і відчайдушно хочемо побачити в них продовження себе коханого. Ми готові скалічити дитині всю її подальшу долю, аби хоч на трохи продовжити існування на планеті частки себе як особистості.

Щоб виховати в дитині незалежну особистість, з дитинства необхідно формувати у неї самостійність. Ви не в силах вберегти її від усіх помилок і захистити від усіх бід. Більше того, намагаючись зробити це, ви крадете у неї безцінний досвід, який може значно допомогти їй у майбутньому. Любов до дитини має на увазі повагу. Поважайте будь-яке її рішення. Так, це рішення може призвести до поганих наслідків. Ваше завдання – попередити її про це.

Чи не переросте повага вибору у вседозволеність?

Внутрішня свобода, звичайно, має на увазі певні рамки. У дорослої людини вона обмежена власною системою цінностей. Але парадокс у тому, що система цінностей може якісно вишикуватися тільки в тому випадку, якщо людина отримає певну свободу. Простіше кажучи, навчитися правильно приймати рішення і розуміти, «що таке добре, що таке погано», можна тільки на практиці. Дитина, яка не має цієї свободи і переймає систему цінностей своїх батьків, тобто вірячи їм на слово, не має змоги розвиватися як особистість.

Що необхідно робити, щоб навчити дитину приймати рішення?

Надати дитині свободу вибору. Дайте дитині можливість вибирати. Почніть з дрібниць. Наприклад, малюкові 3-х років дозвольте самому вибрати вбрання для прогулянки, дитині старшій – гурток чи секцію за власним бажанням. Не змушуйте дитину займатися тим, до чого у неї не лежить душа.

Хвалити за починання. Якщо дитина прийняла рішення займатися танцями – підтримайте її. Дайте зрозуміти, що ви поважаєте її вибір, і хваліть за перші успіхи. Покажіть, що завжди готові допомогти, якщо буде потрібно. Але виключіть свою активну участь, якщо вас про це не просять.

Розвивати самопізнання. З дитинства намагайтеся навчити дитину прислухатися до своїх бажань, думок, перш ніж приймати рішення, а також аналізувати свої вчинки. Це допоможе їй краще розуміти себе, а вам – відпустити ситуацію.

Підкреслити її унікальність. Дайте зрозуміти дитині, що вона не повинна рівнятися на інших. Навіть якщо ці інші – її власні батьки. Вона – окрема особистість і має право на свій вибір, свою думку і свої рішення.

Пам’ятайте, що дитина має право проживати своє життя, робити помилки, а разом з цим – отримувати досвід. Тому не заважайте їй, а направляйте, підтримуйте і приймайте.