Вельс кидає виклик побутовому насильству

“За оцінками, 70 відсотків жінок хоча б раз у житті ставали жертвами домашнього насильства. Це – величезна проблема, з якою борються численні країни світу, створюючи організації, що розроблятимуть превентивні програми та допомагатимуть тим, хто вже постраждав”.

Анонімна жертва побутового насильства:

“Як багато жінок досі миряться із жорстоким ставленням? Знаєте, у моєму випадку це не могло б тривати так далі щодня. Я не знаю, до чого б це призвело. Я думаю, вже сталося б щось погане”.

Правозахисники тиснуть на уряди країн, аби ті активніше боролися із статевою нерівністю. Сюди певним чином належить і домашнє насильство, домагання, примусові шлюби, зґвалтування, торгівля людьми та інші злочини проти жінок.

Місце, де це питання зараз на порядку денному – Вельс у Великій Британії. Напівавтономний уряд у Кардіффі сфокусувався на боротьбі із побутовим насильством. Влада працює над комплексним законопроектом, що врахує усі аспекти ганебного явища і оптимізує боротьбу з ним.

Підтвердження тому, що такий документ дійсно потрібен якнайшвидше, далеко шукати не треба. Нам дозволили відвідати щойно збудований у Кардіффі притулок для жінок, що стали жертвами різноманітних видів насильства. Його місцезнаходження засекречене, мешканки знаходяться під охороною. Ми зустрілися із однією з жінок, що були змушені втекти від кривдників.

Анонімна жертва побутового насильства:

“Моє здоров‘я погіршувалося, мої розумові здібності погіршувалися. Я була в розпачі, як багато жінок тут. Бо якщо ти змушена терпіти моральне насильство, фізичне насильство довгий час, це тягне тебе у самий низ. І якби я не змогла потрапити у цей притулок, я не знаю, що б сталося. Можливо, мене б уже не було, бо розпач може робити жахливі речі із тілом, із розумом, із усім”.

Це один з притулків у Кардіффі. Жертви насильства можуть залишатися тут, допоки їхня ситуація не буде вирішена. У інших притулках утікачки змушені жити разом, але тут є окремі апартаменти для кожної жінки, навіть якщо вона візьме із собою дітей.

Джейн Каррі, працівник притулку для жінок:

“Коли сім – десять родин живуть в одному будинку, користуються однією кухнею, ситуація може стати дуже напруженою між мамами або їхніми дітьми. Якщо ви потрапляєте у таку ситуацію, то дім, з якого ви щойно втекли, раптом може стати меншим лихом для вас і дітей, бо принаймні, ви не ділите його із сімома іншими людьми. Тому індивідуальні квартири були збудовані свідомо – це крок уперед”.

Уряд Вельсу у даний момент розглядає документ, який називають революційним. Його мета – покращити координацію між державними службами, створивши міжвідомчий незалежний орган. Це відбуватиметься паралельно з програмами підготовки персоналу та підвищенням суспільної обізнаності.

Захисники прав жінок сподіваються, що документ законодавчо встановить певний рівень надання підтримки, який місцеві влади будуть виконувати.

Шеймус Керні, кореспондент euronews:

“Ще один аспект законопроекту – освіта. У початковій школі дітей вчитимуть основам хороших стосунків між чоловіком та жінкою. У старших класах учнів знайомитимуть із явищем домашнього насильства та проявами нерівності”.

Щоправда, у скрутний для економіки час є небезпека, що влада Вельсу відмовиться від деяких необхідних пропозицій у законопроекті через те, що для них буде складно знайти фінансування.

Державним скарбникам та правозахисникам доведеться балансувати між економією коштів та забезпеченням основних потреб. Водночас європейське законодавство встановлює мінімум турботи про жертви насильства, нижче якого місцева влада не може опуститися.

Доброчинні організації також можуть розраховувати на допомогу європейського бюджету, але певніше і швидше шукати гроші на місцях. Або ж звернутися до британського уряду і сподіватися, що програми економії не зачеплять відповідних статей бюджету.

Пола Харді, директор організації “Welsh Women’s Aid”:

“Я думаю завжди буде невідповідність між обсягом фінансування, який доступний, та обсягом, який необхідний. Тому нам потрібно співпрацювати, аби розуміти, що ми витрачаємо гроші на те, чого потребуємо у найпершу чергу, аби максимізувати ефективність. Потрібно працювати разом, щоб упевнитися, що те, що ми робимо, піде на користь жінкам та дітям Вельсу”.

Жертви насильства, вдячні, що у скрутний час їм прийшли на допомогу, теж чекають цього закону:

Анонімна жертва побутового насильства:

“Багато жінок зазнали насильства, їх били. Чоловіки часто робили з ними жахливі речі. Ми так багато терпіли. А тут почалося нове життя. Без допомоги я не змогла би втекти. І я не думаю, що багато інших жінок змогли б”.

Правозахисники закликають не забувати про побутове насильство стосовно чоловіків. Вони стверджують, що існує і таке, утім воно становить лише незначний відсоток домашньої жорстокості.Переважна більшість жертв – жінки. До цих явищ необхідні окремі підходи. Основні зусилля треба спрямовувати туди, де потреба, звичайно, більша.