У випадку сімейного насильства українські закони фактично не працюють

«Поверніть нам наш права!» Це гасло Всеукраїнського жіночого рух, який зародився рік тому в соціальній мережі Facebook, а сьогодні налічує півтори тисячі активісток. Як стверджують учасниці руху, жінка в Україні дискримінована – у побуті, у професійній сфері, у політичному житті. Свої права активістки руху виборюють гуртом, пікетуючи органи влади та проводячи «жіночі марші» під Верховною Радою.

«Я вже не живу там. Я бомж», - каже Люба.

Вже місяць, як її Любу виселили з її кімнати у столичному гуртожитку на Оболоні. Відтоді вона ночує у сусідів на комунальній кухні, прихилившись до холодильника.

«Стараюсь пізніше прийти і так собі на стільці сплю», - розповідає про своє життя жінка.

Як розповідає пенсіонерка і багатодітна мати, якось увечері вона повернулася додому, де прожила 18 років, і побачила у дверях чужий замок. Ордер її на помешкання хтось видав іншим людям. Усі речі вивезли невідомо куди — нема навіть у що перевдягтись. Тепер щодня ходить по судах і міліціях. Їй кажуть, що відкрили кримінальне провадження. Але справа нікуди не рухається.

«Я не знаю, чи є надія. Я все-таки думаю, що повинен діяти в державі закон», - висловлює сподівання Людмила.

«Людину, в якої четверо дітей, її викинули на двір у мороз і холод», - обурюється Раїса Шматко, лідер жіночого руху „За вільну Україну”

Єдине місце, де пенсіонерка знайшла розуміння і співчуття — жіноча громадська організація. Тут допомагають таким як вона — хто постраждав від байдужості чиновників, свавілля міліції, насильства в сім'ї.

Сюди ж звернулася зі своєю бідою 42-річна киянка — матір двох дітей, яку жорстоко побив і вигнав з дому чоловік. Вона соромиться показувати обличчя — пережите кілька місяців тому досі болить. Її кривдник досьогодні непокараний.

«Двічі зверталися із заявою в міліцію. Не прийняли. Сказали – мовляв, це ваші сімейні проблеми, розбирайтеся самі. А після того як дільничний переговорив з чоловіком, ще й присоромив мене: каже, ти сама винна, не стежиш за своїм зовнішнім виглядом», - розповідає жінка, приховуючи обличчя.

„Обличчя в неї було повністю розбите в кров. Не видно очей, не зрозуміло, де вуста, де ніс - суцільне місиво», - каже Лариса Андрусенко, керівник проекту з протидії домашньому насильству.

У випадку сімейного насильства українські закони фактично не працюють.

“Зі 100 % жінок – жертв сімейного насильства, які звертаються в міліцію, 90% справ залишаються без розгляду. Міліція взагалі ніяк не реагує”, - говорить Лариса Андрусенко.

Активістки жіночого руху давно зрозуміли - зарадити своїм бідам можуть лише власними силами, згуртувавшись і об'єднавшись. Вони тиснуть на міліцію, допомагають скривдженим влаштуватися на роботу, знайти житло.

Але все частіше свої права жінкам доводиться захищати виходячи на вулицю. Проблем в українок – вистачає. Починаючи від насильсва в сім'ї, з яким, за даними дослідників, стикається кожна друга, і закінчуючи нереалізованістю в політиці та бізнесі.