(Не)видимі татусі: догляд за дитиною – це й чоловіча справа

Цьогоріч в Україні вперше офіційно відзначили День батька, припадає він на 16 червня. Цей, крок насправді може порушити дуже важливу суспільну дискусію щодо дискримінаційного міфу про виховання дітей, який зачіпає як жінок, так і чоловіків.

Попри те, що в розвинених країнах трендовим є не просто залучення обох батьків до виховання дітей, але й навіть чоловічі «декрети» українське суспільство досі сприймає це як екзотику. І відпустка для батьків, яка в Україні вже унормована, досі залишається поза увагою більшості родин. Навіть більше, суспільні комунікації, реклама й навіть офіційні протоколи МОЗ апелюють до стереотипу про те, що виховання дитини – жіноча справа.

Не чоловіча справа?

Чому про це важливо говорити відверто? Дослідження, проведене одним із фондів ООН свідчить, що далеко не всі чоловіки в Україні готові паритетно розділити обов’язки з виховання дітей із жінками. Одна з причин такої позиції – патріархальні норми суспільства й стереотипи, що закріплюють за різними статями певні соціальні ролі.

Про це йдеться у великому соціологічному дослідженні «Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до ґендерних стереотипів та насильства щодо жінок», проведеному рік тому Представництвом Фонду ООН в галузі народонаселення (UNFPA) в Україні. «Ґендерна нерівність залишається одним з базових порушень прав людини, що в переважній більшості випадків проявляється в обмеженні прав, можливостей та інтересів жінок, зокрема щодо доступу до ресурсів та ухвалення рішень. Значною мірою ці відносини нерівності зумовлені впливом стереотипів, що визначають різні суспільні очікування щодо ролей, функцій та повноважень жінок і чоловіків», – мовиться в результатах дослідження.

«Як показали результати дослідження, в українському суспільстві зберігаються стійкі очікування щодо моделей подружніх стосунків, відповідно до яких за чоловіками закріплюється роль годувальника родини, а на жінок покладаються зобов’язання щодо ведення господарства, піклування про родину та догляду за дітьми, – стверджують соціологи у звіті. – Зокрема, майже 70% опитаних чоловіків погодилися з твердженням, що найважливіша роль жінки – піклуватися про власну оселю та готувати їжу для родини. У кінцевому підсумку, відмінності в сприйнятті соціальних функцій жінок і чоловіків зумовлюють нерівне ставлення та підпорядковане становище жінок».

При цьому дослідники акцентують, що молоді українці готові до трансформації поглядів на поділ ролей у вихованні дитини. Втім, як ми побачимо нижче, суспільні комунікації часто ігнорують історії успіху як і самих представників прогресивної частини українських чоловіків.

«Принципово важливо зосередити адвокаційні зусилля та інформаційні кампанії на молодих чоловіках, які мають значний потенціал для просування ґендерної рівності. Як показали результати опитування, молоді чоловіки демонструють більш прогресивні погляди щодо ґендерного поділу соціальних ролей, підтримують партисипативний підхід до ухвалення рішень у родині та настанови відповідального батьківства, – йдеться у висновках українського представництва Фонду народонаселення ООН. – Іншим шляхом залучення чоловіків є популяризація відповідального батьківства та рівного розподілу домашніх обов’язків між жінками та чоловіками, що здатна забезпечити ефективні результати за умови залучення «лідерів думок», які користуються довірою чоловіків. Паралельні зусилля мають спрямовуватися на викорінення ґендерних стереотипів щодо ролей, повноважень та обов’язків жінок і чоловіків, які досі відтворюються в системі шкільної освіти, нав’язуються засобами масової інформації та рекламою».

Невидимі тати

Дійсно, навіть при поверхневому аналізі рекламного контенту, що пропонує засоби по догляду за маленькою дитиною, суттєво тут переважає саме образ матері разом із дитиною. Це чудово помітно у візуальній частині комунікації, що майже завжди зображує саме матір, а не батька поряд із немовлям.

Комунікаційники пояснюють, що реклама у свою чергу будується на суспільних стереотипах, тож якщо в українському суспільстві досі побутує думка про те, що догляд за дитиною – жіноча функція, реклама апелюватиме у своїх повідомленнях саме до жіночої аудиторії як цільової. Фахівці радять шукати джерела у специфіці поколінь, але прогнози дають оптимістичні.

«Це (оперування образом матері, а не батька в рекламі, – ред.), зокрема, пов’язано зі специфікою поколінь та стереотипами, в яких вони виховані. Якщо говорити про батьків так званого покоління Х (народженні орієнтовно з 1964 по 1983 роки), то таким матерям часто важко уявити, чи ба навіть допустити, що їхній чоловік може самотужки доглядати за дитиною, – каже фахівчиня з публічних комунікацій Ольга Лех. – І пояснюється це просто, адже в Радянському Союзі працював чіткий стереотип і правила поділу обов’язків в сім’ї, де дитина була виключно прерогативою мами. Саме тому часто тати — представники цього покоління — могли не знати, до прикладу, в якому класі вчиться їхня дитина. Мовляв, це справа жінки. Для мам, своєю чергою, діти ставали центром всесвіту. І це можна чітко прослідкувати в рекламі, орієнтованій на таку цільову аудиторію. У таких рекламних роликах мами страшенно занепокоєні станом дитини, в них фактично руйнується світ, бо дитина плаче. І у таких роликах дуже рідко можна побачити тата».

«Реклама завжди працює з ключовою емоцією цільової аудиторії продукту, який потрібно продати, – продовжує фахівчиня. – І оскільки в цій аудиторії ключове — це безпека, тому й використовуються такі мовні конструкції як «мама спокійна, спокійне дитя», «підтримка мам — здоров’я малюкам», «українські мами для своїх немовлят обирають…» і так далі. Граючи на емоції безпеки, в рекламі, зорієнтованій на таких жінок, мами виглядають супергероїнями, і щоб допомогти дитині, виходить, батько зовсім не потрібен.

Якщо ж говорити про міленіалів (тобто батьків з покоління Y, орієнтовно з 1984 по 2000 роки народження), то ми спостерігаємо зміну в сім’ї. Це покоління стає ключовим в економіці та, відповідно, в рекламі, і воно сповідує дещо інші цінності. Чіткий поділ сімейних обов’язків стирається, вдома такі батьки є взаємозамінними партнерами. Саме тому в рекламі, орієнтованій на міленіалів, з’являється тато.

У таких рекламних роликах плач дитини не розцінюється як катастрофа, а нагодувати дитину чи змінити підгузок татові-міленіалу стає абсолютно під силу. Бо за такими ж «правилами» живуть ці сім’ї не лише на ТБ, але й в реальному світі. Тому і слогани накшталт «якщо малюк почувається добре — це щастя для всіх» на них працюють».

При цьому не варто недооцінювати впливу реклами та соціальних ролей, які вона демонструє нам з екранів чи бордів. «Телебачення, звісно, має вплив на нашу поведінку. Завдання реклами — все ж заставити нас купити той чи інший продукт. Однак, вона також може нам нав’язувати певні поведінкові норми, – додає Ольга Лех. – Тому, якщо б завданням реклами було б залучити у процес догляду за дитиною батька, а відтак і покупки певних дитячих продуктів, то в рекламі значно б частіше з’являлися татусі. Неможливо з впевненістю сказати, що часте зображення тата у рекламі змінить реальну поведінку чоловіків, однак це точно змінить сприйняття ролі батька. Адже ми дійсно часто моделюємо поведінку, нав’язану нам рекламою».

Прикметно, що стереотип про роль жінки у вихованні в’ївся в наше суспільство настільки, що залишив відбиток навіть в офіційному протоколі Міністерства охорони здоров’я України щодо догляду за дитиною. У тексті Клінічного протоколу медичного догляду за здоровою дитиною віком до 3 років, затвердженого наказом МОЗ від 20.03.2008 року не міститься згадок про батька дитини чи батьків у розумінні батька та матері (крім випадків тлумачення терміну «батьки» поряд із «опікуни» чи «піклувальники»). Весь текст протоколу оперує виключно поняттям «матір», подекуди воно розширюється на «матір та інші члени сім’ї». Наприклад, у тексті йдеться про принципи спілкування лікаря з батьками дитини, але мова завжди виключно про матір: «…використовувати невербальнеспілкування – медичному працівнику слід під час бесіди дивитись на матір, а не в бік…», «…перш, ніж почати розмову з матір’ю, слід задати їй декілька запитань…», «…Відображати слова матері – іноді матерям задається багато запитань…»

Ми звернулися до міністерства із проханням пояснити, чи збираються в МОЗ вдосконалити текст, враховуючи гендерну політику нинішнього уряду. У міністерстві пояснили, що з 2017 року українські лікарі офіційно можуть використовувати не лише національні клінічні протоколи, а й міжнародні.

«28 квітня 2017 року вийшов наказ міністерства №1422, який дозволяє українським лікарям використовувати у своїй роботі міжнародні клінічні протоколи, тобто він дозволяє впроваджувати нові клінічні протоколи, ми отримуємо доступ до стандартів лікування фактично всіх хвороб не очікуючи, поки робочі групи в Україні закінчать їх розробку, – пояснив у коментарі речник МОЗ Олександр Ябчанка. – Мова йде про клінічні протоколи, які базуються на принципах доказової медицини і розроблені за чинними методиками національного або фахових медичних асоціацій країн-членів ЄС, США, Канади та Австралійського Союзу».

Міжнародні протоколи питання гендерних стереотипів у цій царині знімають, адже, наприклад, у «HealthandSafetyGuidelinesforChildCareFacilities» (Канада) мова йде про «батьків» (parents), або ж «одного з батьків» (a parent). При цьому текст жодного разу не апелює конкретно лише до матері, використовуючи для позначення батьків дитини лише дві наведені вище форми. Ще принаймні кілька аналогічних протоколів оперують поняттями «батьки» чи «один з батьків», а не «батько» й «мати».

Цікаво, що така незбалансована публічна комунікація зачіпає не лише жінок, а й чоловіків. У травні на сторінці Гарячої лінії Львова з’явилась скарга львів’янина щодо відкриття в Парку культури ім. Хмельницького кімнати «матері та дитини». На думку львів’янина Тараса Антоніва, назва спеціальної кімнати є дискримінацією за гендерною ознакою: «В Парку культури та відпочинку з’явилася “кімната матері та дитини”, з відповідним зображенням на фасаді. Вважаю це дискримінацією за гендерною ознакою усіх татусів, а також – мовчазно-пасивним порушенням права і потреби дитини на піклування, турботу і догляд з боку батька!» Водночас, у місті продовжують відкривати кімнати саме «матері та дитини», наприклад, минулої осені їх створили в низці поліклінік та сімейних амбулаторій Львова.

Тато у «декреті»

За даними Мінсоцполітики, станом на минулі роки лише 3% відпусток по догляду за дитиною були оформлені на чоловіків. При цьому оформити таку відпустку чоловіки можуть за законом і процедура не надто відрізняється від тої, що при оформленні аналогічної відпустки проходить матір.

Відповідно до положення пункту 3 статті 18 Закону України «Про відпустки» і частини 7 статті 179 Кодексу законів про працю України, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частково як матір’ю, так і батьком дитини, бабусею, дідусем чи іншим родичем.

Для оформлення батьком такої відпустки треба надати роботодавцеві наступні документи: заяву про надання такої відпустки; копію свідоцтва про народження дитини; довідку з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки, і що виплата допомоги по догляду за дитиною їй припинена (із зазначенням дати), аби уникнути подвійних виплат.

При цьому проєкт «Повага» цитує дані Дослідницького центру міжнародного кадрового порталу hh.ua, які засвідчують позитивне ставлення українців до чоловіка у декреті. «85% українців уважають нормою, коли чоловік сидить у декретній відпустці. Для більшості це обґрунтовано, якщо дохід жінки вищий, ніж дохід її чоловіка. Третина опитаних упевнені, що чоловік може займатися вихованням дитини замість жінки, якщо цього хочуть обоє з подружжя. Цікаво, що серед чоловіків тих, хто вважає ці причини поважними, менше, ніж серед жінок», — резюмували в Дослідницькому центрі кадрового порталу.

До слова, варто не забувати й про татів-одинаків, які самостійно виховують дітей. Знайти точної актуальної статистики щодо кількості таких татів в Україні, на здивування, не вийшло. ЗМІ оперують приблизними й дуже різними цифрами. Наприклад, про 2% татів-одинаків від загальної цифри на 2009 рік за даними Мінсоцполітики із заувагою, що число таких батьків зростає, або ж про 1% від усіх одиноких батьків на 2017 рік. Зрештою, навіть відсутність чіткої цифри багато про що говорить у плані «невидимості» цих чоловіків. При цьому в країні навіть існують кілька громадських об’єднань татів-одинаків, наприклад, Міжнародний Союз Мужніх Татусів – громадська організація людей з особливими потребами, що об’єднує кількадесят таких татів з України та Білорусі з 1991 року. Або ж «Об’єднання батьків-одинаків України», що бореться за закріплення прав батьків-одинаків на законодавчому рівні.

Привід для оптимізму

Останніми роками у ЗМІ з’являється все більше персональних історій татів у «декреті» чи просто відповідальних батьків, що розділяють обов’язки по догляду за дітьми разом зі своїми партнерками. Зрештою, саме такі історії поряд зі зміною поколінь та більшою відкритістю чоловіків-міленіалів до зміни суспільних стереотипів й можуть стати рушійною силою для перегляду застарілих моделей поведінки в сім’ї. Можливо, саме тому символічний День батька з’явився в українському календарі свят лише цьогоріч.

Навіть більше, нещодавно на тему участі чоловіка у догляді за дитиною заговорили додатково на законодавчому рівні. В лютомуцього року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт «Про внесення змін до статті 17 Закону України «Про відпустки», який дозволить чоловікам брати 10-денну оплачувану відпустку після народження дитини. Автори-нардепи зазначають: «Це дозволить батьку проводити перший період після народження дитини із сім’єю, сприятиме догляду за новонародженим, а також рівним можливостям у процесі адаптації до ситуації, викликаної народженням дитини». Зараз законопроект опрацьовується у відповідних комітетах перед винесенням його на голосування у сесійній залі, тож, можливо, цей рік ознаменується чималим прогресом в цьому батьківському питанні.

Валерія Печеник

Матеріал підготовлено в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews