Насильство в родині: звідки в людях садомазохізм і що робити

Про таку одвічну проблему, як насильство в родині відверто почали говорити в Україні не так давно. Нині існує багато державних закладів та громадських організацій, що надають допомогу жертвам насильства. Щоправда, самі жертви не завжди намагаються її отримати.

Загалом, ця проблема не така однозначна, як видається на перший погляд. Вона має глибокі психологічні корені. Найчастіше причиною виникнення насильства з боку чоловіка виявляються психологічні травми з дитинства, поведінкові проблеми та зловживання алкоголем. Тільки від самої людини залежить, чи захоче вона у взаєминах з близькою людиною і надалі відігравати роль жертви чи ката.

Уявіть сім’ю, в якій відбуваються постійні сварки, образи, претензії, щоразу розігруються бурхливі сцени ревнощів. Чоловік інколи випиває і тоді б’є дружину. Але вони, здавалося б, не можуть жити один без одного. Така ситуація, зазвичай, характерна для садомазохістських пар. Бути разом, начебто, не годні та й розійтися не в змозі. Що ж робити? Якось один сексопатолог сказав, що кожна людина має свого «бзіка» і, виявляється, – це нормально. Тільки, щоб іншим від цього шкоди не було.

Визначення поняття садомазохізм з’явилося завдяки Леопольду фон Захер-Мазоху та його «Венері у хутрі». Відтоді науковці ламають собі голову, звідки ото в людини береться? Справді, чому одні люди «кайфують» від того, що примушують інших страждати? Це – садисти, які вміють швидко визначити больові місця партнера, щоб зробити боляче – словами, кулаком…

Які ж причини садизму? Неправильне виховання, зокрема, заборона на прояв сексуальності. Надто суворі батьки стимулюють фантазію. Дитина починає жити тим, що спочатку народжується у її голові. Розуміння реальності ускладнюється. Вчинки стають такими ж, як і картинки в голові – не завжди невинними та романтичними. Ще одна причина – біологічна. Існує особливий тип, так звані «чоловіки з великим сексуальним потенціалом і низьким інтелектом» – ймовірні ґвалтівники.

Визначальну роль у формуванні садистських схильностей відіграє середовище, в якому росте дитина. Якщо батьки постійно сварять дитину за те, скажімо, що вона не може вчасно навчитися користуватися горщиком, то у неї може проявитися жорстокість і бажання помститися вже у півторарічному віці.

Найчастіше за садистського чоловіка виходить заміж жінка з мазохістськими схильностями. Вони не можуть жити разом, але й розлучитися їм теж важко. Трапляється, що він та вона міняються ролями. Сьогодні він нападає, вона приймає удари на себе, завтра – навпаки.

Спробуємо змалювати портрет типового садиста (немає значення – чоловіка чи жінки). Отож, виглядає він занадто строгим і прискіпливим, схильний карати дітей, часто має поганий настрій, схильний до занудства, розсіює довкола себе страх. Занадто сентиментальний, бо в душі – мазохіст, любить вибиватися у керівники, але перед своїм начальством ніяковіє, боїться сили. Він не може бути з будь-ким на рівних, свої комплекси та нереалізовані почуття компенсує садистською поведінкою (мужчина-невдаха на роботі вдома б’є дружину, щоб відчути свою силу).

Як тоді виглядає мазохіст? Зазвичай, страждає комплексом неповноцінності, відмовляється від допомоги інших, воліє краще самому набивати гулі та насолоджуватися болем від втрат, не може твердо сказати «ні», часто говорить собі, що він нікому не потрібний, прагне, щоб його принизили, чекає, коли його пожаліють.

Незважаючи на впевненість, що після сварок настане примирення, вдалий секс або якась поступка з боку винуватого, садистські «витівки» таки добряче виснажують обох партнерів. Та чомусь зупинитися вони не можуть. Роблять перерву для того, аби потім з новою силою накинутися один на одного.

Що робити, коли насолоджуючись сварками, ви відчуваєте водночас нестерпну біль від них? Насамперед визначитися, чи можете жити з цим партнером. Якщо так, то питань нема. Коли ж вас пригнічує те, що не вистачає сили піти, не звинувачуйте себе за це. Ви живете з ним, бо це – ваш вибір. Не буде зайвим поговорити з партнером і виділити «заборонені» теми, неприємні для обох. Це може бути зовнішній вигляд, політичні вподобання та релігійні погляди.

Важливо все ж зрозуміти, яку роль ви відіграєте під час сварок, чого хочете досягнути і чи можна це зробити в якийсь інший спосіб. Садисти, принижуючи й ображаючи, зазвичай, хочуть, щоб партнер почувався нікчемою. Тоді він зрозуміє, що нікому не потрібен (хто ж буде його такого терпіти!) і ніде не дінеться. Тобто прихований зміст садизму – прив’язати.

Мазохістки тиснуть на жалість і хочуть, щоб їх пожаліли, пригріли, приголубили. Але мазохістки не знають, що втішаючи жінку під час плачу, чоловік насправді почувається дуже некомфортно. Жіночі сльози чоловіків дратують.

Людям із садистськими нахилами слід навчитися стримувати свої пориви, а мазохістам – вміти сказати іншій людині «стоп». Зазвичай, людині інколи важко самій розібратися в собі, тому в кожному конкретному випадку варто вчасно звертатися по допомогу до психолога.

Що таке групи взаємопідтримки?
У Львові існує багато різних громадських організацій, які проводять групи взаємопідтримки для людей, які переживають різні проблеми. На таке заняття за бажанням може потрапити кожен. Під час обговорення проблем обов’язковим є дотримання принципу конфіденційності, тобто все, що відбувається в групі не можна «виносити» за її межі чи обговорювати деінде. Люди там діляться своїми переживаннями, дотримуючись правила «тут і тепер», звертаються один до одного на «ти». Групи взаємопідтримки є подібними до груп особистісного росту, проте в даному випадку обговорюють різний спектр проблем. Зазвичай, хтось першим починає розповідь про свою проблему, інші висловлюють своє бачення. Причому все проходить добровільно, ніхто нікого не повчає, не оцінює.

Ведучий-психолог, як правило, лише скеровує роботу у потрібному руслі, проводить різні вправи. Дуже добре, коли людині вдається усвідомити причину своїх проблем і переконатися, що з ними можна впоратися. Цьому допомагає і досвід людей, які мають схожі проблеми. А своєрідна атмосфера, що виникає під час відвертого спілкування, викликає прилив енергії та сил.

Причина ефективності створення таких груп у тому, що люди таким чином можуть визначити межі своїх внутрішніх «кордонів», свою само ідентичність. А саме це дозволяє жити без насильства – вміти протистояти силі та поступитися слабшому.

Пам’ятайте! Справжня причина насильства захована глибоко у Вашому єстві. Не позбувшись підсвідомого бажання бути скривдженою і приниженою, Ви ймовірно знову знайдете такого чоловіка, який буде чинити насильство щодо вас. Позбутися почуття жертви можна, працюючи над собою, і з допомогою психолога.

Куди ще можна звернутися по допомогу?
Будь-яке насильство над людиною – це порушення її прав. У громадській організації «Центр «жіночі перспективи» інформують: якщо людина потерпає від домашнього насильства – побоїв, мордувань, погроз, образ, залякування, психологічного тиску, сексуального насильств, – вона може звернутись по допомогу до таких державних органів та установ: відділу поліції за місцем проживання; Управління соціального захисту населення; Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; служби у справах дітей; місцевих центрів з надання безоплатної правової допомоги.

У разі нанесення тілесних ушкоджень вам чи вашій дитині отримайте висновок судово-медичної експертизи про це. Без нього притягнути кривдника до кримінальної відповідальності буде неможливо.

Тому в заяві до поліції обов’язково вимагайте скерування на експертизу.

До призначення експертизи судом (це може зайняти до 5 днів) оперативно зверніться по медичну допомогу – лікар задокументує сліди насильства та стан постраждалої особи, що буде враховано при проведенні експертизи.

Якщо ви звернулись по медичну допомогу до візиту в поліцію, поінформуйте лікаря про справжні причини отримання ушкоджень. Якщо лікар зафіксує, що ушкодження отримані «випадково», вам буде важче захистити себе та притягнути насильника до відповідальності. Про ушкодження, які виникли внаслідок домашнього насильства, лікарня зобов’язана повідомити поліцію, а якщо постраждала дитина – також службу у справах дітей. Дитина, яка постраждала від домашнього насильства – особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства.

Діти, які були свідками домашнього насильства, мають отримати всі послуги та допомогу як постраждалі від домашнього насильства.

Звертайте увагу, щоб діти-свідки (очевидці) насильства були вказані як потерпілі при складанні протоколів за ст.173-2 КУпАП.

Працівники Національної поліції зобов’язані:
Прийняти і розглянути заяву про вчинення домашнього насильства;
У випадку, коли дії кривдника містять ознаки адміністративного правопорушення –скласти адміністративний протокол за ст. 173-2 КУпАП;
У випадку, коли дії кривдника містять ознаки злочину (тілесні ушкодження, побої та мордування, зґвалтування та ін.) – розпочати досудове розслідування не пізніше 24 години після отримання заяви;
Проінформувати постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;
Винести терміновий заборонний припис стосовно кривдника терміном до 10 діб;
взяти на профілактичний облік кривдника та провести з ним профілактичну роботу.
Терміновий заборонний припис може містити такі заходи:
Зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;
Заборону на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;
Заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
Під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи. Зазначена вимога поширюється також на місце спільного проживання (перебування) постраждалої особи та кривдника незалежно віл їхніх майнових прав на відповідне житлове приміщення.

Після звернення до поліції ви можете звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису, вимагаючи:

Заборонити кривднику перебувати в місці спільного проживання з Вами та постраждалою дитиною;
Зобов’язати його усунути перешкоди у користуванні майном;
Обмежити спілкування кривдника з постраждалою дитиною;
Заборонити наближатися на визначену відстань до місця проживання, навчання, роботи, та ін.;
Заборонити розшукувати постраждалу особу та контактувати з нею.
Обмежувальний припис видається на строк від 1 до 6 місяців. Терміновий заборонний припис та обмежувальний припис виносяться на підставі оцінки ризиків повторення насильства чи настання тяжких наслідків.

Соломія Андрієвська,
для IA ZIK