Чоловік у декреті, або Чому після розлучення дитину залишають з матір’ю

Коли чоловіки йдуть у декретні відпустки або при розлученні їм залишають дитину – це, певно, рідкість. Є усталений стереотип, від якого суспільство – ні на крок: після розлучення дитина лишається з матір’ю. У декретній відпустці також має перебувати жінка.

Партнер Юридичної компанії «EXPATPRO», керівник практики сімейного права Платон Даниленко напередодні Всенародного Дня батька розповів «Конкуренту», чому в Україні саме так. І чому ми боїмося ламати оті стереотипи.

– Чому при розлученні дитину здебільшого залишають матері?

– На жаль, у нашій країні склалася ситуація, при якій майже неможливо законно визначити місце проживання дитини саме з батьком. Служби у справах захисту прав дітей (органи опіки та піклування) та суди діють за стереотипними алгоритмами і визначають місце проживання дитини з матір’ю. Лише останнім часом відбуваються поодинокі, але, сподіваюся, що революційні зміни у судовій практиці.

В основу майже всіх таких рішень була покладена ст. 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року. Відповідно до неї, малолітня дитина (до 14 років) за жодних обставин, окрім виключних (виняткових), не може бути розлучена з матір’ю. Фактично весь судовий процес зводився у спорах між батьками у встановленні відсутності цих виняткових обставин. І коли такі обставини не були встановлені, надавалась перевага матері. Але ця Декларація не є міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, не є частиною національного законодавства України, вона не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу українською мовою.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Все ж при ухваленні рішень суди повинні надавати перевагу частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року та керуватися цією нормою. Вона передбачає, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Незважаючи на принцип 6 Декларації прав дитини, яким передбачено, що малолітня дитина може бути розлучена з матір’ю лише за виняткових обставин.

Якщо говорити про встановлення графіка для участі у вихованні дитини, то вищезазначені органи опіки і піклування зводять питання участі батька у вихованні дитини переважно до надання кількох годин (2-3 години) на спілкування з дитиною на тиждень (у якийсь із вихідних днів), ще і у присутності матері. І тут постає риторичне питання: який у дитини формується образ батька, який не може без контролю матері проводити час із нею?

Варто наголосити на тому, що навіть ці встановлені графіки для спілкування батька з дитиною майже не виконуються. Поліція не реагує на порушення прав не те що батьків, а й на порушення прав дітей, яких матері позбавляють можливості проводити час з батьком. Відсутня процедура виконання рішень органів опіки та піклування, вони не мають обов’язкового характеру, як рішення суду, а сприймаються як рекомендація.

– У яких випадках після розлучення дитина залишається із батьком?

– Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Звичайно, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення цього спору беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвитку дитини.

У категорії справ про визначення місця проживання дитини такими доказами є матеріальне становище батьків. Наприклад, наявність роботи, майна, рівень заробітної плати. Також характеристика батьків, можливість забезпечення дитині належних житлових умов. За результатами огляду житла для проживання дитини складається акт огляду житлово-побутових умов, відповідальне ставлення до своїх батьківських обов'язків. Доказами можуть бути свідчення родичів, сусідів, характеристики з місця навчання дитини, з лікарні, з яких можна встановити, хто з батьків і як піклується про дитину, бере участь в житті школи, відвідує місце навчання дитини, батьківські збори, а також піклується про стан здоров'я дитини. Береться до уваги стан здоров'я батьків та дитини. Суду необхідно надати медичні довідки, рекомендації лікарів, історії хвороб та інше.

Також важливим фактором є тісні дружні зв'язки дитини з іншими дітьми, встановлені в дитячому садку або школі, можливості батьків забезпечити дитині відвідування секцій, додаткових занять, гуртків, наявність у батьків вільного від роботи часу для проведення його з дитиною та інше.

Все це має оцінюватись у сукупності, і рішення має бути прийняте, як це визначено у Європейському суді з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України» та у ст. 3 Конвенції про права дитини, враховуючи найкращий і найвищий інтерес самої дитини.

– Чи сплачує аліменти жінка після розлучення?

– Не досить правильно вважати, що аліменти має сплачувати тільки чоловік після розлучення. Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Якщо немає домовленості між батьками про сплату аліментів, то той із них, з ким дитина проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. І якщо дитина проживає з батьком, а мати при цьому не піклується про матеріальне забезпечення своєї дитини, то так, з неї можна стягувати аліменти в судовому порядку. У судовій практиці це доволі часті випадки.

– За яких обставин батько не може піти у декретну відпустку?

– Відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки», відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами. Також може бути використана не тільки матір’ю, а й батьком дитини, а також бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

На практиці, щоб оформити відпустку по догляду за дитиною, чоловік повинен надати за місцем своєї роботи заяву з проханням про декретну відпустку, копію свідоцтва про народження дитини. Серед переліку необхідних документів – довідка про те, що мати дитини не пішла в декрет за своїм місцем роботи і не претендує на допомогу, або вийшла на роботу до закінчення терміну відпустки і виплати по догляду за дитиною їй припинено.

Після оформлення декретної відпустки на батька грошова допомога буде надаватися йому в повному обсязі, а після переоформлення, якщо мати вийшла на роботу до закінчення терміну відпустки, – в обсязі, що залишився.

За чоловіком, так само, як і за жінкою, закріплюється право на збереження робочого місця та нараховується пенсійний стаж. Батько також може перейти на часткову зайнятість і продовжувати працювати, перебуваючи в декреті.

– Чи є в Україні законодавчі акти, які так чи інакше дискримінують права батька?

– Наприклад, в чоловіків виникають проблеми з отриманням лікарняних у зв’язку з хворобою маленької дитини. Для його отримання вимагають відповідну довідку, що лікарняний в той же час не взяла мати, що вона працює і не перебуває у декретній відпустці. У лікарнях відмовляють у спільному перебуванні батька з дитиною, оскільки в них палати тільки для матері і дитини.

Якщо говорити про статтю 10 Закону України «Про відпустки», то відповідно до неї: щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на певному підприємстві за бажанням працівника надаються жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю. Також і щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю. Про чоловіка тут навіть не згадується, але в нього ж також може бути двоє і більше дітей віком до 15 років або ж дитина з інвалідністю. Тобто коли жінки та чоловіки з однаковими сімейними обставинами працюють в тій же установі, то жінка буде в привілейованому становищі.

Кримінально-виконавчий кодекс у статті 141 передбачає особливі пом’якшуючі обставини покарання жінок, а також особливі умови утримання їх у місцях позбавлення волі у випадку, коли в них є діти до трьох років. Так, засуджені жінки можуть проживати із своїми дітьми віком до трьох років у будинку дитини при виправній колонії. Для цього адміністрація виправної колонії створює необхідні умови для проживання і контролю за поведінкою жінок у будинку дитини. Щодо чоловіків таких пільг не встановлено.