Дівчата розповідають про сексизм і харасмент в ІТ-компаніях

Харасмент у сучасних великих компаніях, які впроваджують новітні технології – це табуйована тема. Навіть прогресивне західне суспільство, чутливе до тем гендерної рівності, іноді вдає, що такого явища у світі топ-менеджерів й айтішників взагалі не існує.

Проте історія, яка трапилася в компанії Uber цієї зими, свідчить про інше. Дівчина на ім’я Сьюзен описує свій річний досвід роботи і відверто розповідає про сексизм, з яким їй довелося мати справу. Сьюзен порахувала, що за рік її роботи кількість жінок розробниць в Uber скоротилася з 25% до 3%. Вона описує, як в перший день роботи її керівник запропонував їй переспати. Переписка відбувалася в робочому чаті. Сьюзен зробила скріншоти і направила їх в HR, де її змусили перейти працювати в іншу команду розробників. А відсутність покарання за харасмент мотивували тим, що на хлопця раніше подібні скарги не надходили і він має високі показники у роботі. Попри несправедливість Сьюзен погодилася, а пізніше довідалася від жінок колег, що вони теж надсилали подібні скарги на цього ж менеджера. Тобто HR компанії Uber просто брехав Сьюзен і її колежанкам. Після того, як жінки об’єднали зусилля, ситуація загострилася і менеджер, зрештою, мусив звільнитися. Але Сьюзен після цієї історії була закрита дорога до кар’єрних підвищень попри високу робочу ефективність. Якийсь час вона намагалася боротися, але все ж пішла з Uber, хоча їй там, вочевидь, подобалося працювати.

Ми вирішили запитати жінок з українських IT-компаній про їхній досвід. Дві героїні, які погодилися говорити, попросили не вказувати імен й змінити деякі назви у своїх історіяї.

Історія #1

Про дискримінацію в освіті

Вперше зазнала дискримінації за ознакою статі, напевно, ще в школі, коли вчительки-жінки занижували оцінки або виганяли з уроків тому, що я не так нафарбована або прийшла в школу на підборах. Те ж саме по суті було і в університеті. І взагалі, якщо ти красива дівчина, то до тебе апріорі не можуть ставитися, як до чоловіка. Жінки заздрять, чоловіки дивляться тільки на твою зовнішність.

Я закінчила університет, захотіла перекваліфікуватися і вирішила піти на курси в одну з найбільших IT-компаній в Україні. Конкурс був 440 охочих на 15 місць. Більшість кандидатів – випускники або студенти КПІ. А я вчилася на економіста, до того ж виглядаю, м’яко кажучи, зовсім не як типовий айтішник. Коли прийшла складати тест, здуру ще й вдягла шубу, підбори … ну, ось тоді я і побачила з чотири сотні пар очей, які були впевнені, що я провалилася.

Але, насправді, це тільки підштовхнуло мене не зупинятися і довести всім, що я можу. По суті в мене не вірив жоден чоловік в моєму оточенні, тому що існує сформований стереотип. Далі на курсах і взагалі в офісі я весь час ловила на собі здивовані погляди. Більшість, мабуть думали, що я з нових HR. Історій було дуже багато. Але я спробую коротко описати кожну з них. Моя перша робота була з дому, тож мало хто знав, як я виглядаю насправді.

Про ІТ і неадекватну увагу до жіночої зовнішності

Перша історія була, коли хтось знайшов мене на Facеbook, і скинув посилання в загальний чат. А там почалися обговорення моєї зовнішності, що для 22-річної дівчини новачка було дуже неприємно. І не тому, що там писали щось погане, а тому що начебто роздягли і виставили напоказ. До того ж це робота і краще б оцінили мої знання. Кілька разів було таке, що скайп-дзвінки з клієнтом починалася з фрази: «А ви що програміст? Ви не виглядаєте як програміст!» У мене на це була така відповідь: «Як по-вашому повинен виглядати програміст?» Ну що за дискримінація, реально. І так траплялося весь час. Замовники – дорослі чоловіки і у них в голові не вкладалося, що програмістом може бути дівчина.

Потім я звільнилася і вирішила знайти роботу в офісі. На кількох перших співбесідах я чула таке: «А ви заміжня? Чи маєте ви постійні стосунки? Як ви ставитеся до романів на роботі?» І коли я відповідала, що не заміжня, мені відмовляли говорячи, що я буду вносити дисонанс в чоловічий колектив. «Зрозумійте, у нас працюють лише чоловіки і тьотя Галя бухгалтер, а ви будете тут ходити в спідниці і ніхто не зможе нормально працювати. А раптом ще й роман тут закрутите, так взагалі!» Один раз відмовили просто через аватарку в скайпі. Це було так: я зробила тестове завдання, пройшла усну співбесіду, а потім повинен був бути скайп-колл. Аж раптом: «А це ваше фото?» «Так,» – відповідаю я. «А, ну тоді вибачте.» І співбесіда скінчилася.

Про «скляну стелю» дівчат розробниць

Є позиції на які мене не беруть через те, що я жінка. І тому багато дверей для мене закриті. До того ж, є ще такий момент. Якщо підвищать мене, а не колегу чоловіка, з яким ми можемо вдвох претендувати на посаду, а керівник теж чоловік, то потім почнуться розмови про те, що я з ним сплю. Це огидно. Але саме так це і працює.

Дискримінація найбільше проявляється в питаннях влаштування на роботу і підвищень. Якщо ж в компанії вже сприйняли, що ти дівчина-розробник, то ніяких проблем немає. Але буває й таке, що чоловіки, які мають вплив в компанії, можуть щось від тебе хотіти, а не отримуючи це – намагатися створити проблеми. Але, на щастя, зі мною такого поки не траплялося.

99% людей, які дізнаються, що я розробник дуже дивуються. Але мені це подобається. Дівчат в ІТ-сфері поки не так багато в нашій країні. Але, останнім часом, є тенденція зростання. Все більше дівчат розуміють, що це не виключно чоловіча сфера. Взагалі я вважаю навіть, що це більше жіноча професія. Жоден чоловік не напише такий красивий, акуратний і структурований код, як жінка.

Історія #2

Про залицяння і харасмент

Минулого року я перейшла працювати в нову IT-компанію із центральним офісом у Сан-Дієго. За контрактом, перш, ніж розпочати працювати у київському офісі, я поїхала туди на два місяці. Як фанат паперових книжок, одного дня я вирушила на пошуки корпоративної бібліотеки. Офіс розташований у декількох будівлях, тому завдання виявилось не з легких. Але по дорозі мені пощастило зустріти колегу, який допоміг дістатись до бібліотеки та знайти потрібні книжки.

Проте на цьому люб’язність колеги не обмежилась, він розпочав активно надсилати повідомлення у скайпі і допомагати вирішувати різноманітні питання – від абонемента у тренажерний зал до зміни номера в готелі. Пізніше виявилось, що мій новий знайомий – один з топ-менеджерів компанії. Декілька разів він запрошував мене випити разом кави у кав’ярні для співробітників, розмовляли про проекти моєї команди та іноді про життя в Україні. Ці жести я сприймала виключно, як робочу люб’язність.

Через кілька тижнів після того як я повернулась до України, американська команда прилетіла в Київ і ми організували невелику вечірку. Хоча party організовувалась тільки для команди нашого проекту, менеджер приєднався до нас. Весь вечір розповідав цікаві історії і намагався триматися поряд зі мною. У нього є чудова сім’я, тому у мене була непохитна впевненість, що це виключно робоча люб’язність, і я дуже спокійно спілкувалася з усіма колегами. Ми добряче випили і поїхали гуляти далі. Одним словом, я була п’яна як Бріджит Джонс. Після повернення зі Штатів ще й набрала зайвих чотири кілограми і вирішила, що алкоголь – єдине, що може втамувати мої страждання з цього приводу. Я планувала лише продовжувати пити і тихенько відсидітися разом зі своїми зайвими кілограмами. Але він став наполегливо кликати танцювати. Завершилося все на вулиці, коли мій колега намагався силоміць мене поцілувати. Після цього випадку, кожного разу, коли він прилітає до Києва, або коли я їду у відрядження до Штатів, він натякає на той вечір, і кличе випити вина. Коли ми зустрічаємося в офісі – намагається міцно обійняти, хоча ні з ким іншим такого не повторює.

Феміністки порадили б пожалітися в HR-відділ або моєму безпосередньому керівнику. Але я вважаю, що це може зіпсувати стосунки в компанії. На мою думку, скарги – це взагалі поганий спосіб вирішення конфлікту. Краще сказати, що він щось не так зрозумів і запропонувати залишитися виключно у робочих стосунках.

За кілька років роботи в іноземних компаніях, у мене з’явилась звичка посміхатися при зустрічі з колегами та заводити short talks, коли є слушна нагода. Але відтепер кожного разу, коли ми зустрічаємося з ним, я взагалі перестала посміхатися і майже не розмовляю. Тим не менше, він часто запрошує мене на каву під час ланчу. І я не відмовляю, бо розумію, що це, перш за все, робота. Він доросла людина і має розуміти: якщо запросив мене кілька разів випити вина ввечері і жодного разу не отримав згоди, то це означає, що наші стосунки можуть бути виключно в робочій площині.

Я працюю у сфері, де концентрація жінок дуже незначна, тому завжди отримувала зайву увагу з боку чоловіків. Раніше я вдавалася до превентивних заходів. На роботі я одягала каблучку і всім розповідала, що у мене є хлопець. Це смішно, але іншого виходу просто немає. Коли починають сильно чіплятися, я не можу сказати «ні» й зберегти робочі стосунки. У такому випадку я зникаю і колега взагалі мене не помічає. Або є інший варіант, не казати нічого, але нейтральне ставлення й мовчання продовжують сприймати як «так».