В Україну на 150 тисяч дітей з ДЦП лише зо два десятки шкіл

Вони не хочуть сидіти в чотирьох стінах і здобувати освіту наодинці з підручниками. Вони - це діти з особливими потребами. В Україні їх близько 150 тисяч. А інклюзивних шкіл, пристосованих для таких учнів, всього зо два десятки.

Семикласник Богдан інвалід дитинства з діагнозом дитячий церебральний параліч. Освіта має вдома. Вчить уроки з мамою. Вона і читає за нього, і пише. Т.к. сам хлопчик не в змозі. Покладається тільки на власний слух. Вірші запам'ятовує, 2-3 рази послухавши.

Тут в Броварах немає школи, де могли б навчатися діти з особливими потребами. Поки могла, мама носила Богдана до школи на руках. Носила в п'ятий клас.

Ніна Лазоренко, мати:

Мі трошки до школи ходили Лише на англійську мову, Поки ВІН БУВ ліг, я могла йо підняті. Я Хотіла, щоб ВІН з дітьмі хоч трошки спілкувався.

Оля теж має діагноз ДЦП. І теж з Броварів.

Ольга Никитюк, учениця 9-го класу (м.Біла Церква):

Коли я Була в Броварах, я сіділа Фактично в 4 стінах, НІ з Кім не спілкувалася. Це Було для мене Дуже Важко.

Так було раніше. Щоб Оля змогла вчитися в звичайній школі, її батьки переїхали до Білої Церкви. Тепер, за словами дівчинки, вона щаслива, тому що має друзів.

Ця білоцерківська школа - інклюзивна. Тобто для всіх. Нарівні з іншими тут навчаються і діти з особливими потребами. Зараз таких 33. Все з діагнозом дитячий церебральний параліч. За кошти міжнародних організацій школу архітектурно адаптували. Є пандуси, ліфт та вільний доступ в усі кабінети. Замість фізкультури в учнів з ДЦП індивідуальні заняття з реабілітологом.

Настя Здановська, учениця 3-го класу (м. Біла Церква):

Раніше я другі робила. А Це мені незвічні вправо - смороду мені Дуже подобаються.

У дев'ятому класі урок української мови. Влад єдиний в класі, хто має свою асистентку. Вона допомагає йому пересуватися і сидить поруч на заняттях, щоб допомогти впоратися з підручниками і зошитами.

Владислав Кухта, учень 9-го класу (м. Біла Церква):

Вісь мій помічник - учитель. ВІН, вон мені допомагає писати на уроках, ЯКЩО я Щось НЕ встігаю. А поки вон пише, я слухаю уважно, Що розповідає вчитель.

До школи на оглядини прибули представники громадських організацій, батьки дітей з особливими потребами і самі діти з різних регіонів. Побаченим вражені.

Ірина Мамчур, мати інваліда дитинства (м. Євпаторія):

Вони задіяні в навчальному процесі, вони соціалізувати в суспільстві, вони спілкуються з дітьми, а не сидять вдома і не дивляться телевізор, як нікому не потрібні діти.

Ольга Чичикало, заступник директора з навчально-виховної роботи (м. Біла Церква):

Хотілося б, щоб ВСІ діти, які мают особливі освітні потреби, щоб смороду малі доступ до якісної освіти, и щоб смороду малі навчатіся поряд Зі Своїми одноліткамі.

В Україну інклюзивних шкіл десятка два. Ліфт, а значить доступ до всіх кабінетах, є тільки у трьох. Хоча і в Конституції України, і в Конвенції ООН задекларовані рівні права для всіх дітей.

Але ось прав Богдана, як і тисяч дітей з особливими потребами, не дотримані. Змінити місто, навіть заради сина, його батько і мати поки не можуть. Повинні ще подбати про літніх батьків. Сам хлопчик зізнається: найбільше йому не вистачає спілкування з однолітками.

Богдан Лазоренко, учень 7-го класу (м. Бровари):

Приходять, но Дуже рідко, так Як смороду привикли, Що бігають по вуліці. Чи не Можу з ними побгаті. Смороду приходять, поспілкуваліся и пішлі.

Крім батьків та вчителів, що приходять додому, ще один з небагатьох співрозмовників Богдана - черепашка Джесс.